У неофіційній ієрархії православних монастирів України Успенська Почаївська лавра (Тернопільська обл.) займає друге місце після прославленої Києво-Печерської лаври. Її величний ансамбль вінчає високий кам’янистий мис над мальовничою долиною річки Іква. Рання історія Почаївської лаври легендарна. Одна традиція пов’язує її початок з епохою татаро-монгольського нашестя, інша відсуває цю подію на сторіччя пізніше. Сходяться перекази в одному: виникнення монастиря в Почаєві пов’язане з явленням Пресвятої Діви Марії — подією, вельми рідкісною для православного світу.
У ті далекі часи на Почаївській горі в печері жили два ченці-відлюдники. Саме перед ними у вогненному стовпі з’явилася Богоматір. На голові її була корона, а в правій руці Діва Марія тримала скіпетр. Дивовижний вогняний стовп бачив і пастух Іван Босий, який пас під горою свою череду. Він побіг вгору, але побачив лише двох ченців, що стояли навколішки. А на камені, на якому стояла Цариця Небесна, залишився слід її правої стопи, з якого заструмило джерело. Всякий, хто омився водою з цього джерела або випив його води, чудовим чином зцілявся від хвороб. «Поча Діва творити чудеса», — говорили в народі. Так із слів «Поча Діва» виникла назва Почаїв.
Перша письмова згадка про монастир, за одними джерелами, відноситься до 1450 р., згідно іншим — до 1527 р. Бурхливе зростання обителі починається з кінця XVI ст., коли монастир одержав у дар від місцевої поміщиці Ганни Гойської чудотворну ікону Божої Матері. Ганна Гойська, у свою чергу, одержала її з рук грецького митрополита Неофіта, який у 1559 р. зупинявся проїздом в її маєтку. Диво зцілення сліпонародженого брата Ганни Пилипа, яке було пов’язане з цією іконою, зробило образ об’єктом поклоніння всієї округи. У 1597 р. А. Гойська заповіла ікону Почаївському монастирю. Згідно з її заповітом, обитель одержала також значні земельні наділи.
У XVII ст. монастир оточували кам’яні і дерев’яні оборонні споруди — башти, стіни, палісад. У 1653 р. на кошти Федора і Єви Домашевських була споруджена велика кам’яна церква Пресвятої Трійці, яку в 1768 р. перебудував і заново прикрасив граф Микола Потоцький.
У липні 1675 р. до стін Почаївської обителі підступила татарська орда на чолі з ханом Нурреддіном. Ченці і численні мешканці навколишніх селищ, які потрапили під захист монастирських зміцнень, всю ніч молилися перед образом Пречистої Діви. На ранок татари несподівано зняли облогу і відступили. Після того хтось стверджував, що бачив Богородицю, яка того ранку з’явилася над монастирем, в оточенні ангелів.
Почаївській монастир зіграв важливу роль в розвитку українського книгодрукування. Монастирська друкарня, заснована в 1618 р., незабаром стала однією з найбільших в Україні. Тут працювали видатні українські гравери Адам і Йосип Гочемські, Теодор Стрельбицкий. Одним з перших видань, що вийшли із стін Почаївської друкарні, стало «Зерцало Богослів’я» Кирила Ставровецького-Транквіліона (1618 р.). Тільки в XVIII ст. Почаївська друкарня надрукувала більше 300 найменувань книг. У той час монастир належав ордену Св. Василя Великого. Ця конгрегація була створена в 1631 р. українськими і білоруськими монастирями, що прийняли Брестську церковну унію 1596 р. У перше десятиліття XVIII ст. до унії приєдналася і братія Почаївської обителі.
Друга половина XVIII ст. ознаменувалася для монастиря появою нових прекрасних споруд, що поклали початок формуванню нині існуючого архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Пов’язано це грандіозне будівництво з ім’ям графа Миколи Потоцького (1712-1782 рр.). Видатний магнат, канівський староста і учасник Панської конфедерації (1768-1772 рр.), він мав репутацію жорстокої і схильної до чудасій людини. Пам’ять про його невгамовний характер і нахабні витівки збереглася в численних легендах і книгах польських і українських авторів XIX ст. Після першого поділу Польщі (1772 р.) велика частина володінь Потоцького опинилася у складі Австрії; свою «приватну» армію магнату довелося розпустити. З того часу Потоцький починає грати роль побожної, майже святої людини, щедро жертвуючи великі кошти на церкви і монастирі, підтримуючи різні релігійні організації. Втім, це не заважало йому аж до останніх років життя утримувати особистий гарем.
Щедротами Потоцького над Почаївським монастирем пролився справжній золотий дощ. У 1774 р. на кошти магната була споруджена церква Св. Варвари, розташована на південному схилі гори, під самим Успенським собором (у 1864 р. вона була ще раз освячена на честь преподобного Іова Почаївського і нині частіше називається Печерною). А в 1771 р. почалося будівництво грандіозного собору першої Пречистої Пресвятої Богородиці, що стало центром всього архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Храм споруджувався впродовж дванадцяти років (1771-1783 рр.), а роботи по обробці продовжувалися ще декілька десятиліть.
Кошти на будівництво Успенського собору також надійшли зі скарбниці графа Потоцького. Проект розробив архітектор Готфрід Гофман, будівельними роботами керував львівський майстер Петро Полієвський. Багато років потому, в 1842 р. російський імператор Микола І, відвідавши лавру, назве Успенський собор «витвором зухвалої архітектури». Характеристика, треба сказати, досить влучна: Успенський собор буквально вражає уяву потужністю, багатством форм і дещо важкуватою витонченістю. Це один з найбільш видатних зразків пізнього бароко в Україні.
Собор поставлений на найвищій точці Почаївської гори, над печерами, що існували тут з давніх часів. Через ці печери і підземні церкви архітектору довелося спорудити двоярусний кам’яний підмурок-терасу, на якому височіє монументальна будівля. Храм є тринефною базилікою, яка побудована в плані латинського хреста. Розміри його складають 30x69 м, величезний купол піднімається на висоту 45 м. До західного фасаду з обох боків прилягають високі кутові башти. Вони повернені під кутом 45° до подовжньої вісі будівлі і в поєднанні з еліптичною формою притвору утворюють Плавну зігнуту лінію, характерну для споруд пізнього бароко. Пишне барочне оздоблення — напівколонки, спарені і одиночні пілястри, сандрики, карнизи, люкарни, декоративні вази, ліпний орнамент — покриває фасади собору. Над всією цією пишнотою здіймається восьмигранний купол, увінчаний світловим ліхтарем.
На початку XIX ст. собор почав розписувати відомий львівський художник Лука Долинський, проте існуюче декоративне убрання храму відноситься вже до другої половини XIX ст. Величезний чотириярусний іконостас носить назву «царського» (він був дарований імператором Олександром II, який відвідав лавру в 1859 р.). Створений іконостас за малюнками архітектора Г. А. Боссе, ікони написані петербурзькими художниками І. М. Горбуновим, Н. А. Лавровим, Є. Я. Васильєвим, С. Ф. Верховцевим. Настінний живопис був виконаний в 1870-х роках місцевими лаврськими майстрами.
Латунна огорожа оточує позолочений ковчег, поставлений над каменем з відбитком стопи Богородиці, що виділяє цілющу воду. Стіну над ним прикрашає бронзовий барельєф із зображенням явлення Пресвятої Діви. Прославлена ікона Божої Матері Почаївської розташована над іконостасом. У 1773 р. за клопотанням графа Миколи Потоцького папа Климент XIV коронував її золотими вінцями на знак визнання ікони чудотворною.
У стінах Успенського собору нині покоїться прах його засновника — графа Миколи Потоцького. При всій суперечності цієї фігури не можна не визнати його видатну роль в історії Почаївської лаври. Справедливі слова сказав про нього відомий прочанин і письменник А. Н. Муравйов, який відвідав лавру в 1840-х роках: «Не дивлячись на різницю сповідань і на гонор польський, такий, що виражається у всіх рисах цієї гордовитої фігури, з приємним відчуттям дивився я на чудову особистість магната, пригадуючи все добро, яке він зробив лаврі...»
На кошти Миколи Потоцького і за проектом архітектора Г. Гофмана побудовані також будівлі келій (1771-1780 рр.) — декілька прямокутних корпусів, сполучених між собою і з Успенським собором. Північний корпус має три поверхи, інші — два. Разом із собором ці корпуси утворюють внутрішній двір розмірами 45x50 м. Архієрейський будинок побудований вже в пізніший час — в 1825 р., його фасади оформлені у дусі раннього класицизму. Будівля стоїть на схилі гори, що зумовило різну висоту його фасадів: східний — триповерховий, південний — чотириповерховий, західний і північний — двоповерхові. Вся територія монастиря оточена кам’яною стіною, побудованою в першій чверті XIX ст.
У 1795 р., в результаті третього розділу Польщі, Почаїв разом зі всією Волинню був приєднаний до Російської імперії. Спочатку петербурзькі власті дотримувалися віротерпимої політики, проте при Миколі І (1825-1855 рр.) все різко змінилося. Використавши польське повстання 1830-1831 рр. як привід, царський уряд узяв курс на русифікацію західних околиць імперії. Маєтки, конфісковані у польської шляхти, передавалися російським поміщикам, польські школи закривалися (тоді, зокрема, був ліквідований знаменитий Кременецький ліцей), а замість них відкривалися російські. Русифікація розповсюдилася і на сферу релігійного життя: римсько-католицька церква була різко обмежена в правах, а греко-католицька ліквідована. До 1839 р. всі 85 василіанських монастирів, що існували на території Російської імперії, були закриті або передані православній церкві. Така ж доля спіткала і Почаївській монастир: у 1831 р. Микола І розпорядився передати його «зі всім церковним приладдям, нерухомою власністю і капіталами у відомство православного греко-російського духівництва». У 1833 р. Успенський Почаївській монастир був зведений в ранг лаври.
Приплив прочан зі східних губерній Російської імперії і щедрі пожертвування від осіб царської родини дозволили розвернути в лаврі широке кам’яне будівництво. У 1835 р. ансамбль монастиря поповнився двоповерховим Надбрамним корпусом, побудованим в стилі пізнього класицизму. У 1862 р. була освячена тепла церква на честь Святої Трійці (Похвальна), розташована в східному крилі келій, на початку 1860-х років перебудована печерна церква Св. Варвари. 23 червня 1861 р. був закладений перший камінь в підмурок нової дзвіниці. При висоті 65 м нині вона займає третє місце в Україні (після дзвіниць Києво-Печерської лаври і Софійського собору в Києві). Побудована дзвіниця в 1861-1871 рр. під керівництвом єпархіального архітектора Раструханова. Будучи досить еклектичною за архітектурою, вона дуже вдало вписалася в ансамбль лаври. Дзвіниця складається з п’яти ярусів: нижні два яруси, прямокутні в плані, слугують своєрідним цоколем для трьох рівновеликих, квадратних в плані верхніх ярусів. Серед лаврських дзвонів виділяється величезний 11,5-тонний дзвін благовісту, відлитий в 1886 р. в Москві майстром Акимом Воробйовим. На верхньому ярусі встановлені куранти.
У 1906-1912 рр. стара будівля Троїцького собору, побудована у середині XVII ст., змінилося новою, спорудженою за проектом відомого архітектора А. В. Щусєва, який згодом побудував мавзолей В. Леніна в Москві. Якщо при проектуванні мавзолею Щусєв звернувся до образу староєгипетської ступінчастої гробниці-мастаби, то тут, в Почаєві, архітектор надихнувся формами псковсько-новгородської архітектури XII-XV ст. У вигляді Троїцького собору втілилися творчі пошуки російського мистецтва на межі ХІХ-ХХ ст.: звернення до традицій, спроби створення національного стилю на основі ідей середньовічної староруської архітектури, інтерпретованих у дусі модного в ту пору модерна.
Близьким прототипом Троїцького собору може служити храм Антонієвого монастиря в Новгороді. Архітектура будівлі проста: білений цегляний куб з трьома випнутими в східній частині апсидами. Із заходу до нього прилягає сходова башта. Спокійна гладінь стін порушується лише вузькими, схожими на бійниці вікнами і вервичкою декоративної цегляної кладки, що обходить собор по периметру і одної-єдиної глави, що обвиває барабан. Додаткову виразність храму додають мозаїчні панно над порталами. Панно «Святі князі» над південним порталом виконано за ескізом Н. К. Реріха, мозаїка західного порталу створена П. Н. Нерадовським за ескізом А. В. Щусєва.
Іконостас собору виконаний за проектом Щусєва в майстерні московського живописця А. Чирікова. Розпис стін до початку Першої світової війни так і не був завершений. Лише в 1970-х роках цю роботу вдалося довести до кінця.
У роки Першої світової війни обитель була ненадовго зайнята австро-угорськими військами. На початку 1919 р. монастир розграбували більшовики, але вже у вересні того ж року Волинь разом з Почаєвим перейшла під контроль Польщі. Тільки цю обставина і врятувала лавру від розорення і знищення — подібно до того, як були розорені і знищені тисячі інших монастирів на території колишньої Російської імперії.
У 1939 р. Західна Україна, а з нею і Почаївська лавра за умовами пакту Молотова — Ріббентропа відійшла до Радянського Союзу. З того часу в історії Почаєва почалися важкі часи. У 1960-х роках комуністи розвернули небувалу за жорстокістю і варварству кампанію, спрямовану на ліквідацію лаври. У хід йшло все — насильство, шантаж, моральний терор, погрози, підкуп, вбивства. Та все ж монастир вистояв. Насельники лаври переконані, що допомогла їм у цьому тільки допомога Пресвятої Діви. Пройшовши через всі суворі випробування, Почаївська лавра зберігає за собою роль однієї з головних православних святинь України.
