Старовинний Козелець розташований на півдорозі між Києвом і Черніговом. Ансамбль історичного центру цього невеликого міста склався в XVIII ст. До наших днів збереглися будівля полкової канцелярії, Миколаївська церква (1745 р.) і знаменитий собор Різдва Богородиці — дійсна перлина української архітектури XVIII століття.
Ще на під’їзді до міста видно витончений силует високої стрункої споруди. Це — дзвіниця церкви Різдва Богородиці. Поступово поряд з нею починає вимальовуватися величезна маса п’яти купольного собору. На тлі невеликих сільських будов, які тонуть у зеленій гущавині дерев, храм і дзвіниця виглядають незвичайно величними і навіть трохи чужорідними: ця архітектура — зовсім не сільська, таким собором могло б пишатися будь-яке столичне місто. Масштаби храму Різдва Богородиці далеко перевершують розміри Козельця і його роль в українському мистецтві набагато значніша, ніж просто роль головного храму невеликого чернігівського містечка. Як писав відомий архітектор і історик мистецтва Ф. Горностаев, Козелецький собор «є не тільки визначною пам’яткою міста, але і найкращим представником храмової архітектури XVIII століття».
Фантастичний, неймовірний собор тісно пов’язаний з такою ж фантастичною і неймовірною історією роду Розумовських. Існує переказ, що саме в Козельці — чи то в неіснуючому палаці, чи то в якійсь тутешній сільській церкві — Єлизавета таємно повінчалася з колишнім пастухом Олексієм Розумовським і саме в цьому містечку проводили вони свій медовий місяць.
Як би там не було, піднісшись на вершини влади, Розумовські вирішили подякувати Богу за це діяння і на згадку про надзвичайну подію в історії свого роду в 1746-1753 рр. звели в тихому Козельці — в ту пору, по суті, селі — грандіозний храм пишної, справді палацової архітектури (якщо в думках видалити куполи, то собор цілком може бути схожим на палац). По пишноті та красі він стоїть у низці найкращих архітектурних витворів України середини XVIII століття. Авторство цього шедевра в точності не встановлене. У свій час висловлювалася думка, що собор і дзвіницю будував архітектор А. Квасов за проектом великого Франческо Бартоломео Растреллі. Пізніше фахівці дійшли висновку, що собор, ймовірно, будував відомий український архітектор І. Григорович-Барський за участю А. Квасова — придворного архітектора Розумовських. В той же час в зовнішності собору присутня низка рис, властивих архітектурі Растреллі.
У архітектурі Козелецького храму поєднуються риси бароко, рококо і ордерні мотиви класицизму. Фахівці з повним правом називають його архітектурно-скульптурним і навіть живописним твором, оскільки художньому оздобленню тут приділено виняткову увагу. Живопис, скульптура і архітектура виступають тут в нерозривній єдності. Це особливо яскраво видно в продуманому декоративному оздобленні стін, опор, склепінь і куполів з грандіозним багатоярусним іконостасом. «Це якийсь засліплюючий потік витонченого, артистичного різьблення по дереву, майстерно скомпонований в одне ціле, так до того ж в поєднанні з живописом..., — писав мистецтвознавець М. П. Цапенко, — І все це витримано в строгій супідрядності головного і другорядного, об’єму і простору, фактури і кольору. У якомусь полум’яному пориві це диво композиції спрямоване вгору, все в русі, все мерехтить і переливається..., форми куполу і його декоративне оздоблення розв’язують і одночасно якось вирішують і заспокоюють цей апофеоз руху, пластики, ритму, форм і фарб».
Вважається, що цей дивовижний іконостас споруджений за проектом Растреллі. Але свого часу існував переказ, що він був виконаний в Італії для якоїсь палацової петербурзької церкви, а потім, за вимогою імператриці Єлизавети, був дарований Козелецькому собору. Будівництво собору нібито тоді ще не було розпочато, так що його розміри цілком пов’язані з розмірами дарованого іконостасу (висота — 27 м). Величній архітектурі собору вторує не менш велична архітектура прилеглої до нього чотириярусної дзвіниці (1766-1770 рр.), квадратної у плані (10 х 10 м). Висота дзвіниці з хрестом складає 50 м.
У Козелецькому соборі похована мати братів Розумовських — проста безграмотна козачка Наталія Розумиха. Придворний художник «Розумихи» Григорій Стеценко (1710-1781 рр.), що розписував Козелецький собор, зобразив Наталію Розумовську на одному зі своїх полотен, відобразив її типово українську зовнішність, розумне лице з дещо іронічним виразом. За свідченням сучасників, це була жінка крутої вдачі, щедро обдарована розумом від природи. Разом зі своїми синами вона також опинилася при царському дворі, відразу ставши графинею Розумовською і придворною статс-дамою. Говорять, її шанувала і навіть боялася найродовитіша петербурзька знать! Але незабаром придворне життя набридло і через декілька років Наталія Розумовська повернулася в рідні Лемеші.
