За 5 км від Володимира-Волинського, на березі ріки Луг розташований Святогорський Успенський монастир в селі Зимне — одна з якнайдавніших святинь Волинської землі. Розповідають, що заснував Зимненський монастир ніхто інший, як Володимир Святий. Нібито тут, на горі, де колись розташовувалося язичницьке капище, хреститель Русі в 1001 р. заклав дерев’яний храм на честь першої Пречистої Богоматері, а нижче, біля самого підніжжя гори — Троїцьку церкву. Саме тут, на горі, князь побудував терем, що став його зимовою резиденцією. Звідси і походить назва села — Зимне, а за горою на століття закріпилася назва Свята.
Як і багато інших стародавніх монастирів, Святогорський починався як печерний; за старих часів його навіть іменували «Печерським монастирем на Волині». У надрах гори були викопані печери, що використовувалися у якості келій, і влаштована невелика печерна церква.
У «Житії Феодосія Печерського» (XI ст.) повідомляється про те, що «в монастирі, що називається Свята Гора, сущі поблизу граду Володимира успе з миром про Господа, житію кінець прият преподобний Варлаам». Мабуть, цей короткий запис слід вважати першою непрямою згадкою про Святогорський монастир. Преподобний Варлаам, про якого йде мова в цьому тексті, — один з найперших ігуменів Києво-Печерського монастиря. У 1073 р. він, повертаючись з Константинополя до Києва, через хворобу вимушений був зупинитися в монастирі і тут помер. Останки його якийсь час покоїлися в Зимненській обителі, а пізніше були перенесені в печери Києво-Печерської лаври.
Зі Святогорським монастирем пов’язане ім’я іншого києво-печерського ігумена — Стефана. У 1090-1094 рр. він був володимир-волинським єпископом. У XII ст. настоятелем Святогорського монастиря був преподобний Нифонт, що пізніше став архієпископом Новгородським, — другий після Сильвестра продовжувач літопису Нестора. Записи Нифонта охоплюють період з 1116 по 1157 рр. і переважно присвячені подіям на Волині.
У всі часи головною святинею монастиря була ікона Зимненської Богоматері — грецького писання, виконана на кипарисовій дошці. За переказами, саме цим образом Константинопольський патріарх Микола II Хризоверг благословляв в 988 р. грецьку царівну Ганну на одруження з київським князем Володимиром. Ганна принесла ікону до Києва, а пізніше князь Володимир Святий подарував її Святогорському монастирю в Зимному. Не зважаючи на всі історичні перипетії, ця тисячолітня ікона збереглася дотепер і донині зберігається в Зимненській обителі.
Відомості про ранню історію монастиря, на жаль, відносяться все ж таки до області легенд і припущень. Хоча обитель, напевне, існувала вже в XII ст., перші достовірні вісті про неї відносяться до 1458 р. У другій половині XV ст. тут на кошти луцького князя Федора Чарторийського розгортається широке кам’яне будівництво. У 1491 р. починається спорудження кам’яного Успенського собору. Монастирем опікувалися багато представників волинської знаті — Чарторийськими, Четвертинськими, Корецькими, Вишневецькими, Сангушко, Радзивіллами, Киселями, Виговськими, які робили щедрі пожертвування і внески. Князь А. Чарторийський в 1566 р. пожертвував монастирю дзвін вагою 45 пудів з рельєфними зображеннями Богоматері і сценами Воскресіння Христа. Цей дзвін зберігався в обителі до кінця XIX ст.
Кінець XV — перша половина XVI ст. — період найвищого розквіту Зимненського монастиря. До цього часу тут сформувався прекрасний комплекс церковно-оборонної архітектури, що включив монументальний Успенський собор, Троїцьку церкву, прямокутник кріпосних стін з чотирма кутовими баштами і масивною надбрамною баштою-дзвіницею. Важко сказати, чи мав монастир оборонний характер в ранній період своєї історії, проте місце, де він розташований, примушує замислитись про те, що перші будівельники вибрали його недарма. Природа сама поклопоталася про його зміцнення: споруди монастиря розташовані на горі, північні і західні схили якої круто обриваються вниз, а з третьої сторони її захищає річка Луг. У XV-XVI ст. територія монастиря була обнесена кам’яними стінами, що мають у плані форму неправильного чотирикутника, по кутах якого поставлені увінчані шатрами башти. По всьому периметру стін тягнувся бойовий хід з бійницями. Південна, найуразливіша ділянка стіни додатково посилена круглою баштою. З цієї ж сторони розташовується вхід на територію монастиря. Його відзначає квадратна проїздна башта-дзвіниця. Пізніше, в XVII ст., широкі арочні проїзди були влаштовані в усіх чотирьох куртинах.
До північної ділянки кріпосної стіни примикає монументальний Успенський собор, збудований в 1491-1495 рр. на кошти князя Федора Чарторийського. За переказами, він стоїть на місці дерев’яного храму, спорудженого ще Володимиром Святим. Успенський собор зводився як церква-фортеця, — подібні споруди в XV-XVI ст. набули широкого поширення в Україні. Згідно задуму будівельників, храм повинен був служити своєрідним донжоном, останнім оплотом захисників монастиря у випадку, якщо б ворогу вдалося прорватися за лінію кріпосних стін. По кутах собору підносилися чотири оборонні башти, а інтер’єр храму був достатньо простий — відповідно до суворого зовнішнього вигляду.
У подальші сторіччя Успенський собор пережив немало переробок. У 1724 р. були розібрані дві східні башти, а західний фасад прикрасив атик з фронтоном, завдяки чому церква придбала вид польського ранньобарочного костьолу. У 1898-1900 рр. під керівництвом архітектора Н. П. Козлова була проведена чергова реконструкція. У спробах надати середньовічному храму «канонічного православного» вигляду реставратори зламали дві останні башти і прикрасили собор кокошниками і маківками у дусі псевдоросійської архітектури кінця XIX ст. Великого збитку собору був завданий в роки Першої і Другої світових воєн.
Поряд з собором стоїть кам’яний корпус келій, за яким в народі закріпилася назва «терем Володимира Святого». Ця споруда XV ст., цілком цивільного призначення, також була зведена з урахуванням можливого ведення військових дій: стіни вражають товщиною, вікна більше нагадують бійниці. Разом з собором «терем» повинен був служити опорним пунктом захисників монастиря у випадку, якщо б ворог увірвався на територію обителі.
На північ від Успенського собору розташований вхід у печери, де влаштована підземна Варлаамівська церква — невелике, перекрите склепінням, прямокутне в плані приміщення. Підземні галереї ведуть до розташованої біля підніжжя гори Троїцької церкви (1465-1475 рр.). Цей невеликий — 11x6,5м — храм на сьогодні є найстарішим з-поміж споруд монастиря, що дійшли до наших днів.
Після довгого періоду занепаду в другій половині XIX ст. в обителі почалися реставраційні роботи, що продовжувалися впродовж трьох десятиліть. У 1892 р. тут був відкритий православний жіночий монастир. Новий етап реконструкції монастирських споруд припадає на кінець XIX ст. У 1898-1899 рр. під керівництвом архітектора Н. П. Козлова були перебудовані в псевдоросійському стилі дзвіниця і Успенський собор, розібрані південно-західна башта і частина стін, на місці старовинної підземної каплиці споруджена Варлаамівська церква.
Зимненський монастир залишався діючим до 1939 р. Потім комуністи вигнали звідси черниць, а в будівлях монастиря спершу розмістилася МТС, а пізніше військова частина. У 1941 р. чернече життя знову було відновлене, проте на дуже короткий термін: у 1949 р. монастир був закритий, його споруди передали тракторній бригаді місцевого колгоспу. За короткий строк прекрасні пам’ятки середньовічної архітектури були перетворені в руїни. У 1975 р. напівзруйнований монастир почали відновлювати, проте справжнє відродження стародавньої святині волинської землі почалося лише з 1991 року, коли сюди повернулися перші черниці. Нині Зимненська обитель є діючим православним жіночим монастирем, одним з найважливіших центрів релігійного життя на Волині.
