100 Великих чудес України — Батурин - гетьманська столиця

100 Великих чудес України — Батурин - гетьманська столиця

Нині Батурин виглядає звичайним селом. А триста років тому — великий це термін або маленький? — був він столицею Лівобережної України, резиденцією гетьманів. Та не одного разу, а двічі: з 1669 по 1708 та з 1750 по 1764 р. Правда, по мірі втрати Україною незалежності гетьмани все більше втрачали і свою владу, а останній з них, Кирило Розумовський, взагалі був вже просто царським намісником в Україні. Проте в цю коротку пору розквіту в Батурині будувалися величні будівлі першокласної архітектури. Час і люди опинилися безжальними до них.

Ще в 1669 р. гетьман Дем’ян Многогрішний вибрав Батурин за свою резиденцію. Потім звідси правив Україною Іван Самойлович, а з 1672 року — Іван Мазепа. Говорять, саме тут, в будинку Кочубея, що зберігся до наших днів, він запропонував руку і серце своїй майбутній дружині Матрьоні.

Оточене земляними валами місто стояло на високому пагорбі над Сеймом. Вже в наші дні археологи розкопали залишки гетьманського палацу, будинків козацької старшини, склали план старого Батурина. Пласти культурного шару тут мають чіткі межі, верхній, останній, закінчується на даті 2 листопада 1708 р. Саме цього дня російські війська на чолі з Олександром Меншиковим нещадно стерли українську столицю з лиця землі.

Місто захищали прихильники гетьмана Мазепи на чолі з полковником Дмитром Чечелем і «армантним єсаулом» (начальником артилерії) Кенігсеком. У козацькому таборі знайшовся зрадник, який пробрався в стан Меншикова і розповів про таємні підземні ходи, що ведуть у фортецю. Меншиков негайно віддав наказ почати штурм і «винищити в замку всіх без розбору, не виключаючи і немовлят, але залишати в живих начальників для їх наступної страти».

Штурм батуринського замку почався о 6 ранку 1 листопада 1708 року, і вже через дві години все було завершено. У кривавій різанині загинуло 20 тисяч батуринців. Городян вирізували цілими сім’ями, не милували навіть дітей. Гетьманський палац, служби, двори старшин були обернені на попіл, все живе винищене. Сьогодні на місці старої батуринської фортеці стоїть мармуровий хрест, в який вправлена невелика ікона — збільшена копія тієї, що була знайдена археологами на останках молодої матері і її трирічної дитини, вбитих царськими солдатами...

Розгромлений Батурин спорожнів на довгі роки. Життя жевріло тільки в передмістях. Наслідки жорстокого спустошення були помітні навіть через 17 років, в 1726 році: «Нині, після спустошення, місто Батурин геть порожнє, а біля його болварки і стін все порозвалювалося, і усе воно заросло, і в обох палацах ніякої будівлі старої і нової немає, тільки дві церкви кам’яні порожні... Та колишніх гетьманів і зрадника Мазепи бував військовий кам’яний малий будинок, три помости, весь розвалився; та зрадника Мазепи... кам’яні дві полатки кладові порожні, усі розбиті».

Відродження Батурина і його другий розквіт пов’язаний зі знаменитою родиною Розумовських, за наполяганням якої в 1749 р. в Україні востаннє було відновлене гетьманство. Історія цієї сім’ї справді фантастична — пригоди гоголівського коваля Вакули не йдуть ні в яке порівняння з тим, що трапилося з синами простого українського реєстрового козака Григорія Розума...

...У 1731 році полковник Вишневецький, проїжджаючи через село Чемар на Чернігівщині, звернув увагу в місцевій церкві на молодого красивого півчого з чудовим голосом. Вирішивши зробити приємне імператриці Ганні Іоанівні, яка любила гарний спів, полковник узяв хлопця з собою до Петербургу і призначив до придворної капели. У ту пору хлопцеві були 22 роки, звали його Олексієм. Незабаром під ім’ям Олексія Григоровича він вже опинився в списку придворних Цесарівни Єлизавети Петрівни. І можна зрозуміти, чому: набагато пізніше імператриця Катерина II писала, що Олексій Розумовський був одним з найгарніших чоловіків, яких вона зустрічала в житті.

Вже в 1730-і роки Розумовський став повновладним господарем двору Цесарівни, перед ним підлабузнювалися, до нього зверталися з проханнями найшляхетніші вельможі. Він, вочевидь, небезуспішно, використовував свій вплив на Єлизавету, залишаючись при цьому людиною веселою, добродушною і нехитрою. Напевне тому він і не був посвячений у таємницю змови 1741 року.

Коли його кохана стала імператрицею, колишній півчий перетворився на генерал-поручика і камергера імператорського двору. В день коронації Єлизавети Петрівни Розумовський став кавалером ордена Андрія Первозванного, оберєгермейстером і власником багатьох сотень селянських душ. А в 1742 р., як прийнято вважати — в підмосковному селі Перово, відбулося таємне вінчання дочки Петра І з сином простого українського козака.

У 1744 р. А. Г. Розумовський був зведений у графську гідність, а в 1756-м одержав звання генерал-фельдмаршала. Володіючи величезною, практично необмеженою владою, будучи однією з найбагатших осіб Росії, він водночас залишався скромною, побожною людиною, прагнув не втручатися в придворні інтриги і тримався осторонь від великої політики. До свого стрімкого піднесення він відносився з гумором і лише іноді, в хмелю, проявляв бурхливу вдачу. Був Розумовський і дбайливим сином, не забував численну українську рідню. Саме завдяки Розумовському під час царювання Єлизавети українцям вдалося добитися деяких привілеїв, зокрема відновлення гетьманства. У 1749 р. новим і останнім в історії українським гетьманом став молодший брат Розумовського Кирило.

Якщо Олексій Розумовський (він пережив свою вінценосну дружину і помер у 1771 р.) був зобов’язаний кар’єрою перш за все власній зовнішності, то Кирило — виключно брату. У 1743 р. його, 15-річного сина простого козака, відправили вчитися за кордон. Він здобув блискучу освіту в університетах Берліна, Кенігсберга, Геттінгена, Страсбурга (його вчителем був знаменитий математик Ейлер). Після повернення до Росії 18-річний хлопець стає президентом Петербурзької Академії наук. Цю посаду він займав довгі роки, суміщаючи з обов’язками українського гетьмана. При Кирилові Розумовському Україну покинули розквартировані там російські полки, країна одержала деякі податкові пільги і, як раніше, управлялася з Колегії закордонних справ, що було ознакою певної автономії.

Спочатку резиденція Кирила Розумовського розташовувалася в Глухові, а в 1750 р. — очевидно, не без впливу Олексія Розумовського, вона була перенесена в Батурин. Указ цариці свідчив: «Повеліли ми вам, нашому хетьману, резиденцію свою мати в Батурині, оскільки і колишні хетьмани ону там же мали, і місто, що було там, відновити».

З відновленням у Батурині гетьманської резиденції тут почалося велике будівництво, до якого були залучені найбільші архітектори того часу: Камерон, Рінальді, Квасов, Аксамитов, Старцев та ін. Треба віддати належне Кирилу Розумовському: він був великим прихильником будівництва, відчував і розумів архітектуру. Для здійснення своїх численних будівельних задумів саме в Батурин він виписав з далекої Італії першокласного архітектора Рінальді. Що будував в гетьманській столиці цей талановитий майстер, залишилося невідомим, але за особливостями його таланту, що виявився пізніше в Петербурзі, можна вважати, що він влаштовував парк при гетьманському палаці. Цей прекрасний палац нині залишається єдиною пам’яткою останнього періоду Гетьманщини в Батурині.

Зовнішність палацу, його благородні, величаві форми вражають і дивують. Це першокласна пам’ятка архітектури, що стоїть у низці найкращих творів не тільки українського, але і світового класицизму. Недарма Батуринській палац називають симфонією в камені.

«...Суворим класицизмом віє від витончених напівзруйнованих форм палацу, — писав на початку XX століття відомий історик архітектури Ф. Горностаев. — Милуючись їх неповторною красою, абсолютно забуваєш, що знаходишся в Росії, що цій будівлі минуло яких-небудь сто років, і мимоволі оцінюєш ці руїни як справжню пам’ятку глибокої давнини далекої і прекрасної Італії... Зруйнований палац, позбавлений цілісності і багатьох архітектурних форм, все ж таки викликає і понині сильне враження своєю високохудожньою цінністю. Простота, витонченість і стрункість форм і нині не зникли... Крізь монументальну колонаду охоплює широчінь і світло далечини пагорбів долини річки Сейму, залитої сонцем. Ласкаво голубить погляд туманно-срібляста заволока річки, що йде вдалину... Цілком віддаєшся чарівності дивовижної картини і живеш її красою».

Батуринський палац іноді ще називають «камеронівським палацом» — на честь його будівельника англійця Чарльза Камерона, видатного майстра класицизму. Історія будівництва палацу не зовсім зрозуміла, хоча до наших днів збереглися креслення, підписані самим Камероном. За даними Ф. Горностаєва, палац був побудований в 1799-1803 рр., тобто вже після скасування Гетьманщини. Можливо навіть, що він був перебудований Камероном з раніше існуючої будівлі, авторами якої могли бути Рінальді або Кваренгі.

До наших днів збереглася лише центральна частина колись прекрасного ансамблю — головний корпус палацу. За розмірами він порівняно невеликий і надзвичайно компактний. Головний фасад прикрашений струнким восьмиколонним портиком іонічного ордера. Властиві творчості Камерона відповідність і пропорційність архітектурних частин, благородство форм виражені тут з граничною ясністю. По сторонах від головного корпусу колись стояли два флігелі, що з’єднувалися з центральною частиною галереями. Вочевидь, тут були і різні інші служби — їх також не помилував час. Від архітектурного оздоблення внутрішніх приміщень будівлі теж нічого не збереглося. І сам палац, і його флігелі свого часу, ймовірно, мали відповідну обстановку. Все це зникло ще задовго до революції, і куди ділося — невідомо.

Кирило Розумовський жив у Батурині недовго. Дуже скоро йому набридли гетьманські обов’язки, і велику частину часу він проводив у Петербурзі. Першим його помічником, а фактично господарем і в Академії, і в Україні, був Г. Н. Теплов — людина, про яку сучасники відгукувалися без особливої теплоти. Саме він підготував остаточну відміну гетьманства на Україні. Трапилося це вже в 1764 р. за Катерини II. У відшкодування морального збитку Кирило Розумовський одержав звання генерал-фельдмаршала, хоча, як і старший брат, не брав участь в жодній битві. Як писав про нього один з біографів, «граф Кирило Григорович Розумовський кінчив мирно життя своє 9 січня 1803 року на сімдесят п’ятому р. від народження, залишивши дітям більше ста тисяч селян». На ньому і закінчилася історія українського гетьманства.

Поховали останнього гетьмана України в Батурині у Воскресінській церкві, побудованій в 1803 р. як усипальня роду Розумовських. Декілька років в Батуринському палаці жив його син Андрій Розумовський (1752-1836 рр.), відомий дипломат, що був послом у Неаполі, Копенгагені, Стокгольмі і Відні. Він був пристрасним шанувальником мистецтва і особливо музики, у Відні потоваришував з великими Моцартом, Гайдном і Бетховеном, останній навіть присвятив йому три квартети, в яких використані мотиви українських і російських народних пісень.

Поки Андрій Розумовський роз’їжджав по закордонам, палац залишався в повному розпорядженні керівника, якого, схоже, вельми спокушали величезні цінності, зібрані в стінах батуринського маєтку. За однією з версій, саме від його рук спалахнула пожежа, яка знищила незрівнянний витвір Камерона, — таким чином керівник розраховував приховати сліди крадіжок. Після того, як Розумовські зійшли з історичної сцени, палац в Батурині довгі роки залишався в запустінні. У 1911-1913 рр. він частково реставрувався за проектом архітектора А. Белогруда. Останніми роками тут ведуться реставраційні роботи, вже відновлені два флігелі. У 2007 р. в палаці планується відкрити музей українського гетьманства.


Loading...