100 Великих діячів культури України - Архітектор Городецький Володислав Володиславович (1863-1930 рр.)

100 Великих діячів культури України - Архітектор Городецький Володислав Володиславович (1863-1930 рр.)

Архітектор доби модерну. Його предки — польські шляхтичі, були військовими і вченими. Зокрема, батько В. Городецького — улан російської армії, брав участь у Східній (Кримській) війні 1853-1856 рр.

Майбутній архітектор народився у родинному маєтку Шолудьки на Південному Бузі (нині Немировського р-ну Вінницької обл.), освіту здобув у реальному училищі в Одесі та ПАМ. Переїхавши 1891 р. до Києва, В. Городецький майже 30 років створював будинки, які досі прикрашають центральні міські вулиці. Він працював і над проектами для інших міст України — Черкас, Умані, Євпаторії, Симферополя, Тульчина, Городища.

Опинившись у Києві, молодий зодчий мусив братися за різні замовлення, аби заробити гроші. Одним з перших його проектів стали корпуси Південноросійського заводу (1897—1898 рр., нині завод «Ленінська кузня»). У 1898 р. В. Городецький спроектував цементний завод «Фор» (нині промислові цехи на вул. Фрунзе). Наприкінці XIX ст. архітектор заснував власну фірму, яка споруджувала будівлі за проектами самого Городецького та його співавторів — Е. Брадтмана та Г. Шлейфера. З останніми у 1895 р. В. Городецький розробив вуличну мережу, прокладену у колишній садибі Ф. Мерінґа.

Спорудою, що принесла В. Городецькому визнання і зробила його популярним у Києві архітектором, став Музей старожитностей і мистецтв, споруджений у вигляді античного храму з шестиколонним доричним портиком та рельєфним фризом у фронтоні, що зображує «Тріумф мистецтв» (1897-1900 рр., вул. М. Грушевського, 6, нині Національний художній музей України). Сходи, що ведуть до парадних дверей музею, прикрашають постаті двох левів. Молодий Городецький взявся за втілення в життя проекту П. Бойцова, від якого відмовилися інші архітектори — адже на будівництво музею київська громадськість зібрала коштів удвічі менше, ніж передбачалось. На «щось пристойне» грошей явно не вистачало, проте Музей повинен був мати респектабельний вигляд. В. Городецький знайшов вихід з непростого становища, замінивши дорогі будівельні матеріали дешевшим бетоном і цементом. До того ж, увесь декор було зосереджено на головному фасаді, що виходить на велику вулицю і видний здалеку. Решта ж фасадів, обернених до невеликих провулків, має досить скромне опорядження.

Використання цементу ознаменувало новий етап у розвитку київської модернової архітектури. Дешевий, міцний та пластичний новий будівельний матеріал давав змогу споруджувати економні й водночас ефектні споруди з гарними декорованими фасадами. Чого лише варта цементна імітація кам’яного «іспано-мавританського» різьблення караїмської кенаси1 спорудженої В. Городецьким у 1899-1900 рр. на замовлення «тютюнового короля» С. Когена у Києві на вул. Ярославів Вал, 7 (нині Будинок актора)!

Ще одним проектом Городецького став чотириповерховий цегляний прибутковий будинок для власника великої меблевої фірми Й. Кімаєра (1895-1897 рр. (співавтор — М. Клуг, вул. Городецького, 13, нині тут розташовано Міністерство юстиції України і один із входів на станцію метро «Хрещатик»). На перших поверхах будинку розміщалися престижні магазини фірми Кімаєра, яка у 1902-1905 рр. виготовляла меблі для будівлі Національного банку України. Квартири на горішніх поверхах власник будинку здавав у оренду. У перекриттях будівлі було використано металеві конструкції, як і у склепінні скляного даху внутрішнього двору атріуму, оточеного чотирьох’ярусною відкритою галереєю. 1941 р. будинок було майже повністю знищено і під час його відбудови наприкінці 1940-х років незмінною залишено лише оригінальну фасадну стіну в неоренесансному стилі. Простінки між великими вікнами із «замковими каменями» поверхів оздоблені рустованими пілястрами та колонами корінфського ордеру. У декорі фасаду наявні символи римського бога Меркурія — покровителя торгівлі: його бюсти та жезл-«кадуцей». У брамі, що веде до внутрішнього подвір’я, частково збереглося її первісне металеве обрамлення.

1 Про цю споруду також розповідається у підрозділі, присвяченому італійському скульптору Е. Саля.

Однією з найяскравіших київських будівель В. Городецького є костьол Святого Миколая (1899-1909 рр., вул. Велика Васильківська, 75, нині Будинок органної музики). За переказами, автором цієї культової споруди (зведеної для київської католицької громади, що складалася переважно з етнічних поляків) був студент-архітектор С. Валовський, який переміг у конкурсі; В. Городецький же, керуючи будівництвом костьолу, вніс до первісного проекту важливі зміни. За іншою версією, автором проекту храму був сам Городецький. Як би там не було, ця споруда і досі милує око киян та гостей столиці України. Дослідники вважають, що під час проектування цієї будівлі у неоготичному стилі деякі архітектурні елементи було запозичено у знаменитого Нотр-Дам-де-Парі. Проте, як і в більшості еклектичних споруд, притаманних творчості Городецького, костьол Святого Миколая увібрав у себе риси багатьох відомих готичних соборів, а також риси модерну. Під час зведення його склепінь (шпилі яких здійнялись у небо на висоту 62 м) було використано бетон підвищеної міцності, завдяки чому їх товщина (а, отже, вага і тиск на несівні стовпи) значно зменшились. У фундаментах костьолу вперше у київському будівництві інженер А. Страус застосував залізобетонні паті, адже будівельний майданчик розташовувався на болотистій ділянці, що прилягала до берега річки Либідь. Зовнішнє та внутрішнє декорування виконав той самий незмінний Е. Саля, очевидно, за ескізами самого Городецького. Бічні нефи1 храму прикрашають горельєфи із зображеннями гербів шляхетних польських родин — меценатів спорудження костьолу. Особливий інтерес становлять статуї, розміщені на балконах, — останні оточують дві головні вежі зі шпилями, що символізують багато духовних понять. Це фантастичні плазуни з роззявленими пащами та чудернацькі дракони. На малій башточці назавжди «оселилася» зграя цементних «птахо-звірів» грифонів, які у середньовічному європейському мистецтві символізували подвійну сутність Ісуса Христа (божественну і людську), а також силу і захист від злих сил. Головний портал прикрашають зображення ящірки-саламандри (яка у християнському мистецтві є символом цноти та твердості у вірі) та скульптура Архістратига Михаїла, який списом уражує Сатану у вигляді дракона.

Римо-католицький собор Святого Миколая у Києві

В. Городецький є автором проектів будинків, споруджених на вулиці Великій Васильківській, 3 та 22 (1897 р.); прибуткового будинку (1902-1903 рр., вул. Хрещатик, 28) та готичного мавзолею родини Вітте на Байковому кладовищі (нині перебуває у напівзруйнованому стані). Він також розробив неоготичний декор будинку з барельєфами у вигляді котячих голів та фігурою химери (1909 р., архітектор В. Безсмертний, вул. Гоголівська, 23) та Товариства невідкладної допомоги (архітектор Й. Зецкер, 1914 р., вул. Рейтарська, 22); прикрасив у стилі «неорюс» будівлю Дворянського земельного банку (архітектор О. Кобелев, 1911 р., вул. Володимирська, 10).

Однією з найепатажніших будівель Києва доби модерну став «будинок з химерами», споруджений В. Городецьким для себе та своєї родини у 1901-1903 рр. (вул. Банкова, 10, нині мала резиденція Президента України). Жодної справжньої химери у декорі цієї споруди немає; її назва виникла від загального враження, який будинок архітектора Городецького справляє на глядача, — незрозуміле, химерне, водночас відштовхувальне і притягувальне видовище.

Будинок із химерами

1 Від лат. «навіс» — «корабель»; видовжене приміщення у храмах типу базиліки, відмежоване рядом колон від сусідніх нефів.

Спорудження цього будинку оповите легендами. Збереглися розповіді про те, що численні статуї русалок і морських тварин, які прикрашають фасади та інтер’єри, В. Городецький спроектував на спомин про свою дочку, яка начебто втопилась у морі. Проте дослідники, що вивчають біографію великого архітектора, дійшли висновку, що така сумна подія трапилась не в родині Городецького (дочка якого пережила батька), а у сім’ї попереднього власника ділянки, на якій споруджено «будинок з химерами», — Ф. Мерінґа1. До речі, для зведення цього особняка Городецький придбав хоч і дешеву, проте незручну садибу, розташовану на крутому схилі колишньої великої садиби Мерінґа, що спускався до озера (нині там площа перед театром ім. І. Франка). За переказом, Городецький навіть побився об заклад з одним із відомих київських архітекторів — О. Кобелєвим, що зведе на цій землі (на перший погляд, непридатній для будівництва) надійну, міцну і комфортну споруду. І виграв парі. Треба зазначити, що архітектор був дуже азартною людиною. І це не дивно, адже у його жилах вирувала кров предків — хоробрих польських офіцерів, бунтівників та мислителів. В. Городецький став власником одного з перших у Києві автомобілів, на якому часто гасав міськими вулицями; здіймався у повітря з київськими повітроплавцями... Ще одним захопленням архітектора було полювання, яким він час від часу займався у Туркестану на Кавказі, у Поліссі, Західному Сибіру. Проте в душі Городецький мріяв про справжнє сафарі — полювання на екзотичних тварин, у якому він уперше взяв участь 1911 р. у Кенії. Ця мрія, певно, знайшла відображення у постатях слонів і носорогів, що прикрасили «будинок з химерами». Для спорудження міцного підмурку Городецький використав той самий прийом, що і у випадку з Миколаївським костьолом, — наказав забити у схили пагорба понад 50 бетонних паль. Проте перепад висот був настільки значним, що з боку Банкової «будинок Городецького» має всього три поверхи, а від площі І. Франка — шість. Ця споруда стала «модерновим маніфестом» її власника, який втілив у ній основні засади тогочасної прогресивної архітектури. У «будинку з химерами» всі деталі інтер’єрів та екстер’єрів продумано до дрібниць з ретельністю кращих сучасних дизайнерів. Городецький широко використав новітні архітектурні форми, фактури матеріалів (метал, дерево, камінь, бетон, скло, кераміка) і прийоми їх обробки. Типовим для модерну є звернення до природних форм — властивих рослинам криволінійності та асиметрії, мальовничості, примхливості тощо. Незважаючи на ірраціоналізм і навіть деякий загрозливий зовнішній вигляд, усередині «будинок з химерами» був справжнім раєм для мешканців. Там була льодовня з окремими «холодильниками» для кожної квартири, пральня, приміщення для зберігання дров, льохи (окремо — для зберігання пляшок з вином), повітка для екіпажів, кімнати для прислуги. Родина власника Городецького мешкала у 10-кімнатній квартирі, розташованій на першому та четвертому поверхах — дивлячись з якого боку будинку лічити. Решту помешкань здавали в оренду. Декор будинку виконав з цементу за ескізами самого Городецького Е. Саля. На даху «всілися» безхвості русалки-нереїди в оточенні дельфінів, нижче зі стіни виступають постаті африканських слонів з опущеними до землі хоботами, носорогів, пантер, антилоп, ящірок, жаб, орлів... З рогу будинку «звисає» гігантський бетонний пітон. Парадні сходи Саля декорував під морське дно: у центрі розташована колона переплетених спіраллю риб та водоростей, у яких були вмонтовані справжні мушлі з «перлинами» — електричними світильниками. На склепінні стелі круглого вестибюля брат скульптора, Ю. Саля, зобразив панно — морське дно зі спрутом у центрі. Даниною хобі хазяїна будинку стали справжні мисливські трофеї на стінах кабінету та люстри з рогів оленів та косуль — у парадній їдальні Городецьких. Проте вже 1912 р. В. Городецький через потребу у грошах віддав свій «будинок з химерами» під заставу, з якої так його ніколи і не викупив. 1920 р. він разом із дружиною виїхав до Варшави і взяв участь у реконструкції родинного замку князів Вишневецьких у Вишнівці на Тернопільщині; будував у Любліні та Ченстохові. У 1928 р. на запрошення американської будівельної компанії В. Городецький переїхав до Тегерана, де будував палац шаха, театр, готель та перший в Ірані залізничний вокзал. Там же зодчий скінчив свій земний шлях. На згадку про славетного й талановитого земляка одну з київських вулиць (колишню Миколаївську, прокладена наприкінці XIX ст. через колишню садибу Ф. Мерінґа), на якій розміщено чимало будівель, спроектованих В. Городецьким, названа на честь великого архітектора. Поряд, у Пасажі (вул. Хрещатик, 15), 2004 р. відкрито пам’ятник В. Городецькому: бронзовий архітектор п’є каву, сидячи на віденському стільці за столиком. До нього можна «приєднатися», завітавши у розташовану неподалік кав’ярню.

1 Про роль цієї садиби у створенні наприкінці XIX — на поч. XX ст. забудови центру Києва йдеться у розділі, присвяченому діяльності архітектора Г. Шлейфера.

Loading...