100 Великих діячів культури України - Художники Бурлюк Давид Давидович (1882-1967 рр.)

100 Великих діячів культури України - Художники Бурлюк Давид Давидович (1882-1967 рр.)

Художник-футурист1, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик. Його спадщина — близько 30 тисяч картин — зосереджена в музеях та приватних зібраннях Америки й Росії.

Д. Бурлюк народився на хут. Семиротівщина (біля с. Рябушки) Лебединського повіту на Харківщині. Сам художник у автобіографічних записах називав себе «нащадком хана Батия», що походив від сина Менгу-Тимура — Бурлюка. Предки художника є вихідцями з кримського с. Бурлюк поблизу Бахчисарая (нині с. Каштани). Згідно з родинним переказом, один із Бурлюків потрапив на Запоріжжя, де був козацьким писарем, а після знищення у 1775 р. Січі переселився на Слобожанщину і з побратимом заснував село Рябушки2.

1 Футуризм — європейський авангардний напрям у літературі та мистецтві поч. XX ст., що розвинувся і в Росії. Своє завдання футуристи вбачали у нищенні панівних форм мистецтва — реалізму і класицизму, у використанні в живописі фантастичних форм і кольорів.

2 До цього треба додати, що ім’я художника та його батька — Давид, враховуючи походження з-під Бахчисараю, швидше за все свідчить, що предки Бурлюків були кримськими караїмами.

Батько Д. Бурлюка — Давид Федотович — був агрономом, працював управляючим у панських маєтках. Мати (у дівоцтві Михневич) походила з дворян. Через часті переїзди Давид змінив кілька гімназій — у Сумах, Тамбові, Твері. Для своїх дітей батьки наймали приватних учителів, тож три сини та дві дочки здобули гарну художню освіту. Давид після гімназії у 1898-1899 рр. навчався в Казанському та Одеському художніх училищах, у Мюнхенській академії мистецтв (1902-1905 рр.). Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими «модерними» течіями, він став ідеологом російського авангардного живопису та літератури — футуризму, завданням якого був пошук нової художньої форми, яка б відповідала змістові світу, що швидко змінювався. Сам Д. Бурлюк стверджував, що «футуризм — це нове світосприйняття». Проте, пройшовши гарну школу в російських та європейських вчителів, він створював картини і в «традиційних» напрямах «імпресіонізм» (пейзажі 1910-х років, «Ворота храму в Японії» 1921 р.) та «реалізм» (портрет дружини «Маруся» 1928 р., «Портрет Ейзенштейна», 1932 р.). У футуристичній манері створено полотна «Портрет поета-футуриста Василя Каменського» (1917 р.), на якому молодого чоловіка зображено з різноколірним німбом над головою; «Кінь-блискавка» (1907 р.), де кінь зображено прозорим контуром на тлі кольорових широких смуг; «Прихід весни та літа» (1914 р.) — два різноколірних трикутники з ніжками, очима та вухами стоять на всіяному квітами полі.

Після переїзду родини Бурлюків до садиби поміщика Мордвинова в с. Чорняки під Каховкою брати Бурлюки 1908 р. створили там футуристичну групу «Стара Гінея»1, яка проіснувала до 1920 р. Давид та Володимир виконували художнє оформлення своїх книжок (перші з них друкували на паперових шпалерах) і розповсюджували їх у Херсоні, Каховці та Москві.

1 Гінеєю («порослою лісом») давні греки називали пониззя Дніпра.

Під час навчання в Московському художньому училищі живопису, скульптури та архітектури (1910-1914 рр.) Д. Бурлюк познайомився з В. Маяковським і, за словами останнього, «зробив з нього поета», долучивши до читання французької та німецької літератури, підтримуючи матеріально, щоб Володимир міг зосередитись на створенні віршів. Маяковський став наймолодшим членом об’єднання «Гілея». Крім нього, Бурлюк підтримував і майбутнього видатного поета В. Хлєбнікова: знаючи, що той не зберігає своїх рукописів, видавав його твори. До об’єднання братів Бурлюків належали й інші відомі поети «срібного віку»1: О. Кручених, Б. Лівшиць, І. Северянин. 1912 р. Д. Бурлюк, В. Маяковський та В. Хлєбніков опублікували програму-маніфест футуристів «Ляпас суспільному смаку». Виданням поетичних збірок та брошур, як добрий організатор, займався Бурлюк. Під час знаменитого «турне футуристів» 1913-1914 рр. Д. Бурлюк організовував художні виставки (зокрема «Бубновий валет» у Києві) і публічні диспути, переконуючи опонентів у праві футуризму на існування. Про враження від відвідування цих виставок залишили спогади поет О. Блок та мистецтвознавець І. Грабар, зазначаючи, що подібні диспути, як правило, завершувались скандалами. Публіку епатувало й те, що брати Бурлюки малювали свої картини, використовуючи такі елементи, як квадрати, цифри, коми тощо. За участь у диспутах Д. Бурлюк та В. Маяковський 1914 р. були виключені з Московського художнього училища. Навчаючись у Мюнхені, Д. Бурлюк створив літературно-художнє об’єднання «Синій вершник». З його «легкої руки» розпочали свій шлях такі відомі художники, як К. Малевич, П. Філонов, О. Екстер. У 1914 р. Д. Бурлюк редагував «Перший футуристичний журнал», у 1918 р. був одним з видавців «Газети футуристів».

Коли колоритна постать Давида2 з’явилась у московських «богемних» салонах, багатьох насторожило як його ім’я (яке, на думку пересічного обивателя, було єврейським), так і кредо — футуризм. Проте картини Д. Бурлюка — нащадка запорозьких козаків (як він себе називав) — «Святослав» (1912 р.), «Козак Мамай» (1916 р.), «Запорожці в поході» (1920-ті роки) — мали яскраву українську спрямованість. Картина «Козак Мамай» (серед 37 творів Д. Бурлюка) зберігається в Башкирському художньому музеї, де у 1915-1918 рр. жив художник. Московські «ліві» художники (зокрема К. Малевич), які стояли на позиціях космополітизму1, критикували Д. Бурлюка за захоплення «Малоросією». У своїх віршах Бурлюк також вживав багато українізмів.

1 «Срібний вік» (1892-1917 рр.), названий за аналогією з «золотим віком» (перша пол. XIX ст.), — період розквіту російської поезії, коли з’явилося багато течій та авторів, які закликали до відмінної від старих ідеалів естетики.

2 Через нещасний випадок у дитинстві Д. Бурлюк втратив око і носив скляний протез. У студентські роки він користувався лорнетом і носив сюртук з ложкою у нагрудній кишені, а пізніше епатував публіку жилетами кричущих кольорів та піджаками у клітинку, бісерною сережкою у вусі, циліндром і намальованою на щоці «конячкою» — предтечею сучасного «тату». За свідченнями сучасників, він був досить аскетичною людиною, не дозволяв собі зайвого й ощадливо витрачав гроші, які видавав йому батько.

Опинившись під час громадянської війни у Владивостоці, Д. Бурлюк у 1918-1919 рр. виступав з лекціями з футуризму у містах Сибіру і Далекого Сходу. Звістка про смерть братів (одного з яких — офіцера царської армії — розстріляти чекісти) стала вирішальною у прийнятті рішення залишити батьківщину. У 1920-1922 рр. Д. Бурлюк жив у Японії (де не припиняв агітувати за футуризм), звідки виїхав до Америки разом із дружиною М. Єленевською. Хоча цей шлюб був укладений «з розрахунку» (майбутній тесть обіцяв молодятам матеріальну допомогу), проте виявився щасливим і міцним: дружина стала для митця помічником і другом. У США художник займався менш «революційним» живописом: створював пейзажі, які добре продавалися, адже батько й чоловік Бурлюк мусив дбати про власних дітей і дружину. Малюючи майже тисячу картин на рік, він став знаменитим і забезпеченим. Хоча ще у 1930-х-1940-х роках художник іноді у своєму живописі експериментував з кольором і пропорціями. Виставки його творів влаштовували у музеях США та Західної Європи. У власному видавництві разом із дружиною він друкував прозаїчні та віршовані твори, публіцистику й мемуари, а з 1930 р. видавав журнал «Колір і рима». 1939 р. родина переїхала до Чехії, звідти — до Парижа. Після Другої світової війни він мешкав в Італії, а зими проводив на Кубі, де у 1946-1963 рр. регулярно влаштовував свої виставки. Змучений ностальгією за батьківщиною, відомий майстер прагнув повернення в Україну, проте на його прохання, подане напередодні Другої світової війни, генеральне консульство СРСР у Нью-Йорку відповіло відмовою. В 1950-х роках у своєму маєтку у Хемптон-Бейс (на півострові Лонг-Айленд у Нью-Йорку) митець відкрив власну художню галерею. Потрапити на батьківщину Д. Бурлюку з дружиною пощастило вже під час «хрущовської відлиги»: 1956 р., під час піднесення зацікавлення у СРСР творчістю В. Маяковського і футуристів, «батько російського футуризму» приїхав до Москви та Криму — на батьківщину предків. За свідченнями очевидців, колишній «бунтівник проти традиційного мистецтва» мав вигляд добропорядного літнього бізнесмена, тим часом як його шанувальники сподівались побачити ту епатажну особу, якою молодий Бурлюк назавжди лишився у легендах про футуристів. Удруге художник приїхав до СРСР через дев’ять років і запропонував обміняти свої ранні роботи з музеїв Радянського Союзу (зокрема деякі з Сумського художнього музею) на будь-які пізні. Однак радянські чиновники від культури, розуміючи, яку реальну художню і грошову вартість становлять унікальні футуристичні картини Д. Бурлюка, відмовили йому. 85-річний художник помер у лікарні Саутгемптона (Лонґ-Айленд). Після смерті «Колумба футуризму» та «батька російського футуризму» в його маєтку було відкрито меморіальний музей і засновано Фонд Давида Бурлюка. Онуки художника нині мешкають у США та Канаді.

1 Ідеологія «світового громадянства», яка надає першочергового значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

Популярність картин художника очевидна, а Д. Бурлюк є одним зі світових художників, твори якого купують найчастіше. 2007 р. у Лондоні аукціонний будинок «Сотбіс» продав футуристичну картину «У церкві» (1924-1925 рр.) за 650 тисяч доларів. На картині зображено сцену у православному храмі: священик у ризі і високому головному уборі благословляє парафіян, які схилилися перед ним.

Loading...