Художник, працював у жанрах портрета, пейзажу, натюрморту; один із основоположників закарпатської школи живопису; перший директор Ужгородського училища прикладного мистецтва, організатор і перший голова Закарпатської обласної організації СХУ.
А. Ерделі народився у багатодітній родині сільського вчителя на околиці Австро-Угорської імперії — у с. Загаття на Іршавщині Закарпатської області 1901 р. його батько Михайло Гриць, згідно з новим законом, за яким державними чиновниками могли бути лише особи з угорськими прізвищами, взяв прізвище «Ерделі» (з угорської — «мешканець Трансільванії»). А. Ерделі здобув гарну освіту у Мукачівській та Сигітській (нині Румунія) учительських семінаріях, 1915 р. закінчив Будапештську художню академію, навчаючись у професорів І. Ревеса, Б. Івані-Грюнвальда, Т. Земплені, К. Ференці, Ф. Олдяї. Студентом він стажувався в угорських художніх колоніях у Нодьбані та Кечкеметі, де формувалося модерне мистецтво і викладали відомі художники Ш. Голлоші та К. Ференці. Повернувшись додому, А. Ерделі з 1916 р. викладав у Мукачівській учительській семінарії малювання; чотири роки (1917—1921 рр.) був директором Мукачівської реальної гімназії. 1921 р. разом з Й. Бокшаєм він організував виставку закарпатських та східнословацьких художників у м. Берегове.
1922 р. А. Ерделі поїхав до Мюнхена, де навчався у студії художника Франке і малював портрети багатьох відомих людей, зокрема головного редактора місцевої газети. За допомоги останнього молодий митець відкрив власну виставку у «Скляному палаці» — одному з найбільших мюнхенських виставкових залів, яка принесла йому славу та визнання. Чотири роки він мандрував Німеччиною, Швейцарією та Італією. Свої враження від перебування у Німеччині Ерделі виклав у двох автобіографічних романах. Літературний спадок художника становлять також його листи й щоденники французькою та німецькою мовами, газетні та журнальні публікації.
1924 р. А. Ерделі як газетний кореспондент на судовому процесі над організаторами «пивного путчу» в Мюнхені малював портрети А. Гітлера. Повернувшись 1926 р. на Закарпаття, він писав переважно портрети. 1927 р. разом з Й. Бокшаєм заснував в Ужгороді Публічну школу малювання, що започаткувала художню освіту в Закарпатті. Серед вихованців школи були відомі митці Е. Контратович, А. Борецький, А. Добош, З. Шолтес. А. Коцка.
1929 р. А. Ерделі з успіхом експонував 50 полотен у Празі, й уряд Чехо-Словаччини (у складі якої на той час було Закарпаття) надав талановитому художнику дворічне стажування у Франції: спочатку — у Парижі (одній з найбільших світових столиць мистецтв), потім — у художній колонії на півдні Франції — у м. Гаржилесі. Там Ерделі познайомився з постімпресіонізмом та фовізмом, опанував незвичні пластичні прийоми, а новаторське мислення французьких митців вплинуло на його подальшу творчість. З того часу взірцем для художника був великий П. Сезанн. Напрям власної творчості А. Ерделі визначав як «інтелектуальний живопис — експресіонізм, створення нового світу, який відображає внутрішній світогляд самого митця». Його картини експонували в Парижі, Брюсселі, Празі, Братиславі й Брно поряд з творами таких майстрів, як Дюфі, Дерен, Боннар.
На початку 1930-х років А. Ерделі створював переважно пейзажі: малював подібні на міражі гори, ліси і ріки. Так, у «Річковому пейзажі» прибережні дерева за зміни кута огляду картини перетворюються на водяні лілії, а відчуття таємничості посилюють відтінки бузкового кольору, який охоче використовував художник. Картини А. Ерделі вирізняються вміло підібраними кольорами та рішучими енергійними точними мазками пензля, що утворюють особливу фактуру поверхні полотна. У натюрмортах обов’язково є квіти, плоди або посудини з водою — від простих склянок до келихів та ваз.
До Ужгорода Ерделі повернувся 1931 р. з доробком тисяча картин, написаних олією, і долучився до громадської діяльності, очоливши Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі.
На початку 1930-х років А. Ерделі мав один з перших автомобілів в Ужгороді, а за один портрет заробляв по 5 тисяч крон — утричі більше за свою місячну платню в учительській семінарії. Він вів «богемне» життя: мав вишуканий гардероб, відвідував майстрів манікюру та педикюру, запрошував друзів у ресторани. На тогочасних фото він постає як красивий чоловік, вбраний дорого та зі смаком, з вишуканими манерами. Проте періоди заможного життя у художника часто змінювались нестатками, коли він був змушений жити у борг.
На початку 1940-х років у картинах А. Ерделі відбулися зміни: замість великих композиційних полотен він створював етюди у «недбалій» манері, не звертаючи уваги на «некартинність» своїх творів. Крім портретів гуцулок, майстер створив психологічний «Портрет старого конюха» (1942 р.).
Після Другої світової війни та приєднання Закарпаття до України A. Ерделі 1946 р. ініціював створення обласної організації СХУ та відкриття в Ужгороді Художньо-промислового училища. Проте у 1947 р. його звільнили з посади директора училища, а радянські газети звинуватили у «формалізмі, буржуазному естетстві та спотворенні портретів радянських людей». Тоді само А. Ерделі усунули від керівництва закарпатською організацією СХУ, яку він сам створив. У цей час художнику доводилося скрутно і, щоб якось жити, він продавав картини.
Уперше одружившись у 55 років 1947 р., художник пробув у шлюбі аж два тижні. З другою дружиною Магдалиною Сливкою — своєю натурницею, він прожив у громадянському шлюбі понад 20 років і офіційно одружився за кілька тижнів до смерті.
У пізній творчості А. Ерделі (друга половина 1940-х-1950-ті роки) «похмурий» колорит пом’якшився, а зображення стали реалістичнішими. Це помітно у творах «Санаторій «Синяк»», «Натюрморт з лимонами», «Ужгородські художники» (всі 1947 р.), «Портрет Клари Балог» (1951 р.). Роботи майстрів закарпатської живописної школи, зокрема А. Ерделі, на початку 1950-х років з успіхом експонували на виставках у Києві та Москві. Інтерес столичних митців до творчості закарпатських колег став причиною візиту до А. Ерделі B. Касіяна, М. Глущенка, М. Дерегуса та Т. Яблонської, на яку твори художників Закарпаття справили відчутне враження. 1954 р. в Ужгороді відбулася остання прижиттєва виставка творів А. Ерделі.
У 1955 р. після двох інфарктів художник помер. Громадська панахида відбулася в Ужгородському художньому училищі. На міське кладовище «Кальварія» труну везли у супроводі численного натовпу, а циганський ансамбль грав улюблену музику художника.
Твори А. Ерделі зберігаються у Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая в Ужгороді (80 картин), Паризькій національній галереї та інших європейських музеях. Його ім’я носять Ужгородське училище прикладного мистецтва (нині Коледж мистецтв) та Ужгородський інститут мистецтв. В одному зі скверів у центрі міста художнику встановлено пам’ятник.
Як і твори інших корифеїв українського живопису другої половини XX ст. — М. Глущенка, Т. Яблонської та інших, живопис А. Ерделі став предметом аукціонного продажу. Його полотнами цікавляться клієнти лондонського аукціону «Сотбіс», за ними полюють колекціонери, яким кмітливі авантюристи за чималі гроші продають підробки. Двічі грабували будинок А. Ерделі, де зберігалися його картини. Під час другого пограбування померла від серцевого нападу вдова художника — 89-річна Магдалина Ерделі.
