100 Великих діячів культури України - Художники Кричевський Федір Григорович (1879-1847 рр.)

100 Великих діячів культури України - Художники Кричевський Федір Григорович (1879-1847 рр.)

Художник-модерніст, педагог; брат В. Кричевського. Народився у м. Лебедині (нині Сумської обл.) у родині земського фельдшера, дитячі роки провів у с. Ворожба. Художню освіту Федір здобув у 1896-1901 рр. у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури, до якого вступив завдяки К. Савицькому2, — той надав юнакові дах над головою і підготував до вступних іспитів. З цим художником хлопець познайомився влітку 1895 р. у маєтку приятеля Савицького — поміщика Шапошникова, де працював батько Федора. В училищі Ф. Кричевський навчався у відомих живописців К. Савицького, А. Архипова, Л. Пастернака, В. Серова, що стояли на позиціях реалізму в мистецтві. Під впливом живопису «передвижників» у своїй дипломній роботі «Ной із синами на винограднику» Федір представив біблійну тему як звичайну побутову сільську сцену.

2 Костянтин Савицький (1844-1905 рр.) — російський художник-«передвижник».

Кричевський товаришував з молодим художником І. Мясоєдовим1, батьки якого жили на Полтавщині. Юнаки разом, подорожували Україною, гостювали один в одного у Ворожбі та Полтаві. 1902 р. їх обох у складі делегації царського двору направили до Лондона замальовувати коронацію короля Едуарда XVII. У столиці Великої Британії молоді художники відвідали кілька музеїв. На Кричевського велике враження справила творчість художника Дж. Уїстлера2, якого він наслідував у своїх ранніх творах, зокрема «Портрети матері» (1904 р.).

У полтавському селі Шишаки Федір познайомився зі своєю першою дружиною Лідією Старицькою та знайшов модель для своєї дипломної картини «Наречена» — Христину Скубій. Після завершення в 1910 р. навчання у ПАМ (де його вчителями були І. Рєпін, Д. Кардовський3, Ф. Рубо4, В. Мате5), Ф. Кричевський за конкурсну картину «Наречена» («програмну» для його подальшої творчості) був премійований річною поїздкою Німеччиною, Францією, Італією, Австрією. У Відні він навчався у Г. Клімта6, який вплинув на формування «сецесійної» техніки малюнка Ф. Кричевського. Молодий художник багато малював у Римі та Венеції, захоплений величчю і красою мистецтва Відродження. З італійських його робіт відомі «Ринок у Римі», «Старий міст у Флоренції» та «Беатріче» (жіночий портрет).

Повернувшись до Києва, художник у 1913-1917 рр. викладав у Художньому училищі, з 1914 р. був його директором. 1913 р. він створив картину «Три віки» (нині у Сумському художньому музеї), в якій представлено жінок різного віку — бабусю-няню, Лідію Старицьку та її дочку Галю. Тоді само створено «Автопортрет» (1914 р.), «Портрет Л. Старицької» (1914 р.) із золотим «візантійським» тлом, у витонченості якого помітний вплив «віденської сецесії».

1 Іван Мясоєдов (1881-1953 рр.) — художник-модерніст та символіст, син відомого художника-«передвижника».

2 Джеймс Уїстлер (1834-1903 рр.) — американський живописець і графік, майстер офорту; перебував під впливом мистецтва японської гравюри та французького імпресіонізу.

3 Дмитро Кардовський (1866-1943 рр.) — театральний художник та книжковий ілюстратор-графік.

4 Франц Рубо (1856-1928 рр.) — художник-баталіст, автор відомих панорам «Оборона Севастополя» (1904 р.) та «Бородінська битва» (1912 р.).

5 Василь Мате (1856-1917 рр.) — видатний гравер, художник-«передвижник», автор офортів — портретів М. Мусоргського, В. Верещагіна, О. Герцена, О. Пушкіна, І. Шишкіна, П. Третьякова.

6 Густав Клімт (1862-1918 рр.) — австрійський художник-символіст, провідник «віденського модерну», графік і декоратор.

У процесі багаторічного навчання Ф. Кричевського у кращих вітчизняних та зарубіжних майстрів викристалізувався його оригінальний живописний стиль, заснований на поєднанні живопису, скульптури та графіки, — декоративність кольору, підкреслення силуету контуром, монументальність постатей. Художник творчо переосмислив надбання попередніх епох: від Ренесансу взяв гнучкість видовженої лінії, від кубізму — «міцність» і лаконічність форми й композиції, від імпресіонізму — вільний і сміливий мазок фарб та контрастність кольорів. Протягом свого життя Ф. Кричевський лишався популяризатором українського народного мистецтва й, не відступаючи від реалістичної школи, був прибічником нових течій і напрямів. Весь час він перебував у творчому пошуку, водночас удосконалюючи власну майстерність.

Революція 1917 р. дала змогу створити в Україні власну Академію мистецтв. Її першим ректором було обрано Ф. Кричевського, якого через рік змінив Г. Нарбут. Під час бурхливих подій 1918—1919 рр., коли точилися бої за Київ, професори Академії були змушені залишити місто, щоб не померти з голоду. Ф. Кричевський виїхав до свого будинку в с. Шишаки, звідки приїздив до Києва читати лекції студентам Академії.

Після реорганізації Академії мистецтв у Художній інститут Ф. Кричевський працював у цьому вищому навчальному закладі у 1924-1941 рр., очоливши факультет живопису і майстерню станкового малярства. 1920-ті роки стали для нього часом творчих пошуків та експериментів. Він вивчав мистецтво давніх фресок та іконопису з їх монументалізацією зображень, узагальненим трактуванням форм, «двовимірністю» простору; працював у техніці середньовічного живопису темперою (фарбою на основі яєчного жовтка). Його першими темперними роботами стали картини «Портрет сина Романа з пташкою» (1923-1924 рр.) та триптих «Життя» (1925-1927 рр.). Першу картину, написану за старовинною технологією на восковому ґрунті, створено за поєднання прийомів модерну і давньоруського іконопису. Головний колір — червоний, а обриси одних деталей повторюються в інших. У триптиху «Життя» є багато запозичень з техніки й композиції давньоруського фрескового живопису (площинність зображення, стилізація рис обличчя, тонкі штрихи білил, підкреслення силуету контуром), поєднаних зі здобутками мистецтва Нового часу. Три частини картини розповідають про життя української родини: центральна — «Сім’я», ліва — «Любов» і права — «Повернення» (з війни). Триптих «Життя» експонувався на багатьох виставках в Україні та за кордоном — у Венеції, Варшаві, Копенгагені. У подібній манері виконано інші роботи майстра — «Пастушка» (1922 р.), «Портрет Романа з луком» (1925 р.), «Портрет дружини Н. Кричевської».

На початку 1930-х років Ф. Кричевський переїхав до Харкова, де викладав у художньому інституті, проте невздовзі повернувся до Києва. 1932 р. він створив свій знаменитий «Автопортрет у білому кожусі». Все полотно займає могутня постать вольового й рішучого чоловіка з руками, упертими в боки, який ніби готовий до бою. Українська народна основа портрета висловлена чітко та ясно. У композиції, манері зображення одягу портретувальника відчувається і вплив ренесансних традицій, зокрема «сарматського» портрета польської шляхти XVI-XVII ст.

У 1930-х роках Ф. Кричевський створив низку картин, присвячених історії України та її народу («Довбуш», «Переможці Врангеля», «Веселі доярки»), цикл творів за мотивами поезій Т. Шевченка.

Картина «Довбуш» (перебувала у Харкові, втрачена під час війни) була найбільшим і наймонументальнішим твором Ф. Кричевського, в якому зображено близько 30 персонажів. Ще у 1920-х роках, мандруючи Західною Україною, художник робив багато ескізів облич і постатей гуцулів, які використав під час створення цього полотна. Його складна композиція, кольорова палітра передають динамічність сцени (розправа опришків з паном), загострюють драматизм дії.

У 1933 р. Ф. Кричевський у Харківському оперному театрі здійснив художнє оформлення опери М. Лисенка «Тарас Бульба» у своєму характерному стилі. Без зайвих етнографічних та побутових подробиць, використовуючи лише колір та чіткий контур, художник зобразив панораму Запорозької Січі. Ф. Кричевський виконав і ескізи сценічних костюмів.

На великому полотні «Переможці Врангеля» (1935 р.) представлено епізод громадянської війни — розгром білогвардійської армії у 1920 р. на Перекопському перешийку в Криму. Для центральної постаті червоноармійця, який скручує цигарку, Ф. Кричевському позував його студент В. Бондаренко.

У картині «Веселі доярки» майстер повторив свій улюблений прийом: зобразивши трьох дівчат, розкрив їхні образи у протиставленні й доповненні. Широкий декоративний живопис твору відзначається соковитістю й колірною насиченістю, притаманною народному мистецтву.

Після переведення у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва і створення єдиного Художнього інституту його проректором призначили Ф. Кричевського. 1939 р. йому та брату Василеві одними з перших в Україні присвоїли вчені ступені докторів мистецтвознавства, а 1940 р. обом братам було надано звання Заслужений діяч мистецтв УРСР.

У роки Другої світової війни Ф. Кричевський лишився в окупованому Києві, на літо виїздив до с. Шишаки. 1943 р. він намагався виїхати до старшого брата Василя у Західну Європу, проте був змушений повернутися до Києва, де його заарештували. Після звільнення Ф. Кричевський оселився під Києвом у селищі Ірпінь та керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури. Помер в Ірпені, похований на Лук’янівському кладовищі в Києві. Одну зі столичних вулиць названо на честь Ф. Кричевського.