Поряд з Веделем і Березовським, про яких уже йшлося, ще одним символом українського бароко в музиці був Дмитро Бортнянський — співак і композитор, що досяг музичних висот і став новатором — створив новий тип хорового концерту.
Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 р. (за деякими даними — 1752 р.) у Глухові, тодішній столиці Гетьманщини, в родині Степана Бортнянського, вихідця з західноукраїнських земель. Музичну освіту він почав здобувати у місцевій співацькій школі, що готувала хлопчиків для придворної хорової капели в Петербурзі. Сильний голос, музичність вирізняли Дмитра з-поміж інших учнів школи і у віці 7 років він почав співати у хоровій капелі в Петербурзі. З 1763 р. капелою керував італійський композитор Бальдассар Галуппі, що звернув увагу на талановитого хлопця. В 1764 р. Дмитро майстерно виконував головну партію в опері «Альцеста» Германа Раупаха, причому — жіночу партію.
За вказівкою імператриці Катерини II, 1768 р. Галуппі забрав хлопчика до Італії, де той навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі, Неаполі. Хлопець займався контрапунктом, грав на органі й клавесині, відвідував усі музичні прем’єри, захоплювався музикою Скарлатті, Дуранте, Генделя... В Європі Бортнянський почав писати музику і небезуспішно — його опери на італійські лібрето було поставлено з великим успіхом. Першою став «Креонт», прем’єра якого відбулася в театрі «Сан Бенедетто» у Венеції 1776 р., потім була ще одна опера на античну тематику — «Алкід» (1778), також уперше представлена у Венеції. 1779 р. у Модені в театрі герцогів д’Есте побачила світ ще одна робота Бортнянського — «Квінт Фабій», що була схвально сприйнята критиками і глядачами. Окрім опер, він звертався і до інших жанрів. 1775 р. було створено «Ave Maria» для дуету жіночих голосів у супроводі смичкових та «Salve Regina» для контральто і смичкових. Також композитор співпрацював з Болонською музичною академією, венеційським театром «Сан Бенедетто».
Побутує історія, що Дмитро Бортнянський займався в Італії не лише музичною діяльністю — нібито за наказом графа Олексія Орлова, що певний час перебував у Венеції, юний композитор був перекладачем у лавах російської армії.
1779 р. він отримав листа від головного директора вистав і придворної музики Єлагіна, який закликав юнака повернутись на батьківщину, зауваживши, що за потреби той отримає дозвіл повернутись до Італії. Так у 28-річному віці Дмитро Бортнянський повернувся до Петербурга, де обійняв посаду придворного капельмейстера. Він був першим у Російській імперії композитором, твори якого виходили друком: «Херувимська» в 1782 р., триголосний хор «Хай відправиться молитва твоя» за два роки, збірка романсів в 1793 р. Коли 1784 р. Росію залишив італійський маестро Джованні Паізієло, Бортнянський зайняв його місце при дворі великої княжни Марії Федорівни. Дмитро Степанович підготував для неї цілий альбом п’єс для фортепіано, клавесину та клавікорду, власноруч переписавши їх до розкішно переплетеного нотного альбому. Цей подарунок був щедро оцінений Марією Федорівною: у квітні 1785 р. Бортнянський отримав чин колезького асесора.
1786 р. він пише оперу «Дозвілля сеньйора, комедія з аріями і балетом», що пройшла з успіхом. Того самого року за участі Лаферм’єра, який створив лібрето за новелою Джованні Боккаччо, було створено новий, більший за обсягом і складний твір — оперу «Сокіл». Прем’єра відбулася 11 жовтня 1786 р. з величезним успіхом — спочатку йшла на сцені театру в Гатчині, а потім і на інших сценах. Наступного року світ побачила нова опера Бортнянського — «Син-суперник, або Нова Стратоніка». Та це була остання опера, створена маестро — в наступні роки він дедалі більше віддавався духовній музиці.
Життя Бортнянського складалося доволі успішно: 1796 р. він одружився, наступного року отримав титул статського радника, мав непогані статки і будинок у Петербурзі. А 1 вересня 1804 р. був прийнятий у почесні академіки. Та музика залишалась для нього на першому місці.
З 1796 р. Бортнянський керував придворною капелою, що складалася майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи. Коло обов’язків його було дуже широким — Дмитро Степанович не лише диригував хором, а й створював його репертуар. За часи Бортнянського капела істотно змінилася — у її складі було 60 осіб замість 24, вона виконувала виключно твори церковного характеру і не брала участі в театральних виставах, для яких 1800 р. засновано власний хор.
Успіх Бортнянського як музиканта, як композитора був беззаперечним. 1802 р. у Петербурзі відкрито філармонійне товариство, на зібраннях якого його твори виконували з великим успіхом. А 1816 р. композитора призначено цензором духовних творів: твори, які виконували у церквах, мали бути друкованими і складатися з творів Бортнянського або бути схвалені ним. Щоправда, 1820 р. священний синод розтлумачив цей наказ, зазначивши, що право цензури належить Бортнянському як посадовій, а не приватній особі. А Дмитро Степанович і далі продовжував займатися творчістю — писав романси, пісні, кантати. Наприкінці життя він майже всі свої кошти вклав у видання повного зібрання власних творів, але так його і не побачив — удалося видати лише найкращі хорові концерти, створені ще за молодих часів — «Духовні концерти на чотири голоси, створені й знову виправлені Д. Бортнянським». Композитор помер 10 жовтня 1825 р. у Петербурзі. Розповідають, що в день смерті він покликав до себе хор капели, наказав співати свій концерт «Вскую прискорбна еси, душа моя» і під звуки цього твору помер. Композитора поховано в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Окремі твори Бортнянського почали видаватися в 1825 р., а повне зібрання його творів побачило світ лише 1882 р. за редакцією Петра Чайковського.
Незважаючи на те, що майже все життя Дмитра Бортнянського пройшло за межами України — в Петербурзі та Італії, — його творчість є частиною української культурної спадщини, а він сам — представник українського відродження. З чим це пов’язано? Насамперед з тим, що під час написання інструментальних творів композитор спирався на традиції української духовної музики, народні традиції, що в поєднанні з західноєвропейськими прийомами створили неповторний стиль Бортнянського.
Спадщина Дмитра Бортнянського вагома — це 35 чотириголосих хорових концертів (псалмів), 10 двохорових концертів, 14 чотириголосих концертів «Тебе, Бога, хвалимо», 29 літургійних співів, триголоса літургія, інші духовні твори, обробки церковних наспівів тощо. Його доробок високо цінували європейські митці, зокрема Берліоз та Людвіг Ван Бетховен. Щоправда, інструментальна музика композитора, попри офіційне визнання при дворі, не була популярною серед наступних російських композиторів. Йому закидали надмірну солодкавість, прихильність до італійського стилю, а Михайло Глинка іронічно називав Бортнянського «Сахар Медович Патокін». Втім його духовна музика була дуже популярною.
