Художник і скульптор, працював у камені та бронзі, педагог. Народився у Петербурзі в родині українця І. Демута — різьбяра при Адміралтействі. У 1785-1800 рр. навчався у ПАМ у М. Козловського1. У 1803-1837 рр. викладав в академії, з 1836 р. його обрано ректором відділення скульптури замість померлого І. Мартоса. Однією з перших учнівських робіт В. Демут-Малиновського стала статуя Меркурія для фонтанного каскаду парку у Петергофі (1799 р.). Того самого року за барельєф «Янгол виводить апостола Петра з в'язниці» молодий скульптор одержав Золоту медаль 2-го ступеня, у 1800 р. за створення разом з іншими митцями барельєфів до пам’ятника Петру І Б. Растреллі2 (В. Демут-Малиновському належить «Захоплення фрегатів при Гангуті»3) — Велику золоту медаль.
1 Михайло Козловський (1753-1802 рр.) — скульптор, академік.
2 Встановлено перед Михайлівським замком.
3 Битва у Балтійському морі біля півострова Гангут (Ханко) 1714 р. — одна з подій Північної війни (1700-1721 рр.) між Росією та Швецією.
Перемігши в академічному конкурсі, Демут-Малиновський 1802 р. отримав замовлення на виконання мармурового надгробку свого учителя М. Козловського з горельєфом Генія смерті (нині в Олександро-Невській лаврі). Як степендіат ПАМ, молодий скульптор у 1803—1807 рр. стажувався в Римі у майстерні А. Канови, де працював над барельєфом «Геркулес і Омфала» та статуєю «Нарцис, що дивиться на своє відображення у воді», досконало опанувавши мистецтво обробки мармуру. Повернувшись до Петербурга, він отримав звання академіка за ескіз статуї «Ілля-пророк». Скульптор брав участь в оформленні багатьох нових будівель міста на Неві. Для палацу у Павлівську він створив постаті каріатид (1808 р.), для Гірничого інституту — скульптурну групу «Викрадення Прозерпіни Плутоном»1 (1809—1811 рр.), для Казанського собору — постать апостола Андрія Первозванного (1811 р.), для Адміралтейства — алегоричні фігури Європи, Азії та Єнісею і Лени2 (1812-1815 рр., не збереглися), для інтер’єрів ПАМ — горельєф «Архітектура» (1819 р.), для мідної колісниці з 10-метровою фігурою Перемоги на Тріумфальній арці Головного штабу3 на Двірцевій площі — постать молодого воїна та двох коней (1827-1829 рр.), для Зимового палацу — ліплення Кавалергардської зали (1827-1830 рр.), для Сенату і Синоду — 8 постатей геніїв (1832-1833 рр.) тощо. Класичні скульптури слугували чудовим доповненням до архітектури будівель.
До «програмних» творів В. Демут-Малиновського належить гіпсова скульптура «Російський Сцевола»4 (1813 р., Російський музей), яка зображує подвиг російського селянина, що відрубав собі руку після того, як наполеонівські солдати поставили на ній клеймо. Скульптор відобразив момент, коли мужній селянин заніс уже сокиру. У широкому поруху його постаті, енергійному жесті, суворому виразі обличчя передано внутрішню рішучість, мужність і благородство. Віддаючи данину класицизму, автор представив російського селянина в образі античного героя з майже оголеним торсом, задрапованим у тканину на кшталт давньогрецького вбрання. Про слов’янське походження нагадують пропорції, далекі від тіла класичного атлета, відкрите обличчя з короткою бородою і хвилястим волоссям. За цей твір скульптор 1813 р. був удостоєний звання професора.
1 Вона зображує повелителя потойбічного світу бога Плутона, який несе дочку богині родючості Деметри — Прозерпіну — до свого царства. Лівою рукою дівчина відштовхує викрадача, а правою у відчаї прикриває голову. Біля їхніх ніг лежить триголовий пес Цербер. Ця скульптурна група, сповнена енергійного руху, водночас велична і монументальна. Дещо «важкі» форми обумовлено місцем встановлення — перед масивною колонадою портика Гірничого інституту.
2 Великі сибірські ріки.
3 Споруджена архітектором К. Россі як монумент на честь перемоги Росії у війні з наполеонівською Францією.
4 Гай Муцій Сцевола (VI ст. до н. е.) — легендарний римський герой, який обпалив свою праву руку у вогні, показуючи ворогам, що не боїться тортур. З поваги до такого вчинку йому було подаровано життя. Прізвище «Сцевола» перекладається з латини як «лівша».
Плідною була співпраця В. Демут-Малиновського і С. Піменова у галузі монументально-декоративної пластики. Першою їх значною роботою стало оформлення петербурзького Єлагінського палацу, для якого Демут-Малиновський виконав декоративні скульптури Овального залу та їдальні. Для Михайлівського палацу (нині філіал Російського музею) скульптор виконав фриз із 44 окремих рельєфів між колонами портика, велику скульптурну групу на аттику, декор парадних сходів. Для Публічної бібліотеки він створив скульптурний фриз, статую богині мудрості Мінерви над фронтоном та постаті оратора Демосфена, видатного лікаря Гіппократа і математика Евкліда. Для Олександрійського театру виготовив статуї муз Трепсіхори та Ерато (не збереглися). Разом з Піменовим для Нарвської брами (спорудженої на честь перемоги у війні 1812-1814 рр.) Демут-Малиновський розробив колісницю і двох коней (у групі Слави) та постать молодого воїна, розташовану обабіч арки. Після смерті у 1833 р. свого співавтора В. Демут-Малиновський вже самостійно виконав ліпні прикраси для Зимового палацу й будівлі ПАМ.
До кращих робіт скульптора належать гіпсовий бюст полководця О. Суворова (1814 р., музей ПАМ), бронзовий надгробок М.Барклая-де-Толлі1 у його маєтку в естонському м. Тирве (1821-1823 рр.), пам’ятник І.Сусаніну2 у Костромі (1841-1843 рр.).
1 Михайло Барклай-де-Толлі (1761-1818 рр.) - російський генерал-фельдмаршал, учасник російсько-турецької (1787-1791 рр.) та російсько-французької (1811-1813 рр.) воєн. Відзначився у Бородінській битві (1812 р.) та закордонних походах (1813 р.).
2 Іван Сусанін — селянин’ із с. Домніне під Костромою, яке належало боярам Романовим. Після обрання 1613 р. Михайла Романова царем останній мешкав у цьому селі. За переказом, коли до Домніна підійшли польські інтервенти, щоб убити Романова — суперника претендента на російський престол королевича Володислава, Сусанін зголосився провести їх до місця переховування царя. Завівши поляків у густі ліси, герой був жорстоко ними вбитий.
Для Києва В. Демут-Малиновський спорудив пам'ятник князю Володимиру на Володимирській гірці, відкритий уже після смерті скульптора — у 1853 р. Роботу над монументом він розпочав у 1833 р. і через два роки представив проект на розгляд президентові ПАМ. Проте з низки причин роботи зі спорудження пам’ятника не велися понад десятиліття. Після смерті у 1846 р. автора проекту будівництво монумента князеві Володимиру очолив архітектор К. Тон, який дещо змінив постамент, надавши йому вигляду каплиці у псевдовізантійському стилі. Відливанням постаті Володимира з бронзи у Петербурзі займався керівник ливарної майстерні ПАМ П. Клодт, який за малим скульптурним ескізом Демут-Малиновського виготовив модель пам’ятника натуральної величини, додавши до нього власні деталі. Величну постать князя у довгому плащі і вишитій сорочці, з хрестом у правій руці і князівською шапкою у лівій, встановлено на постаменті, обличкованому чавунними барельєфами із зображенням сцени хрещення киян у 988 р., герба Києва — архангела Михаїла, та атрибутів ордена Святого Володимира (орденські зірки і хрести). Загальна висота пам’ятника становить 20,5 м, постаті князя — 4,5 м. Лаконічний і суворий монумент є яскравим взірцем скульптури у стилі російського класицизму. Місце встановлення пам’ятника у Києві також обрав П. Клодт, «вписавши» його у горбистий рельєф високого правого берега Дніпра. Монумент князеві Володимиру з високо піднятим хрестом добре видно з багатьох оглядових точок.
