Скульптор, дійсний член ПАМ (1895 р.); прибічник реалістичного напряму «російське передвижництво»; автор портретів, скульптурних груп та статуеток на теми з життя, побуту та історії українського народу.
Народився у с. Оболонь (нині Семенівського р-ну Полтавської обл.) у дворянській родині. Закінчивши Полтавську гімназію, Позен вступив до Харківського університету. Через рік він перевівся на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив 1872 р. і став працювати у суді, потім — у Міністерстві юстиції. З 1876 р. скульптор мешкав у Полтаві і працював в окружному суді слідчим і таємним радником кримінальної поліції. У Полтаві Л. Позен відновив заняття скульптурою — виконував з натури портрети друзів і родичів та багатофігурні композиції. В цей час він приятелював з художниками М. Ярошенком, В. Волковим та І. Зайцевим, які допомагали йому порадами.
Однією з перших робіт Позена була воскова скульптурна група «Візник» (1877 р., не збереглася). Скульптурна група «На волах» (1882 р.) зацікавила російського художника й одного із засновників Товариства передвижників1 Г. Мясоєдова. Останній, перебуваючи у Полтаві, запропонував Л. Позену взяти участь у 10-й пересувній виставці Товариства 1882 р. Робота українського скульптора-аматора сподобалась глядачам, була придбана власником фабрики художнього лиття К. Верфелем і відлита у бронзі, як і багато інших робіт Л. Позена, що експонувалися на багатьох закордонних виставках і мали попит. На 11-й виставці 1883 р. Позен представив скульптури «Шинкар», «Лірник», «Віл», «Лоша», на 12-й — «Переселенці» (1884 р.). Остання зображує родину, що розташувалася для відпочинку біля свого возу: літній чоловік із трьома синами, невістками і маленькими дітьми. На глядача ця виразна і майстерно виконана композиція справляє велике емоційне враження; її неодноразово тиражували у бронзі — як у цілому, так і окремими фрагментами. Л. Позен створив також скульптури «Кобзар» (1883 р.), «Жебрак» (1886 р.), «Запорожець у розвідці» (1887 р.), «Скіф» (1889 р.).
У 1891 р., переїхавши до Петербурга, Л. Позен увійшов до Товариства передвижників і відтоді брав участь в усіх його щорічних виставках (у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Одесі, Казані, Орлі, Ризі) до 1918 р. включно. Його тогочасними роботами стали бюсти співака Ф. Стравинського (1897 р.), художників Г. Мясоедова та М. Ярошенка2 (1890, 1898 та 1899 рр.). Два останніх портрети Позен створив уже після смерті у 1898 р. свого друга; бронзове погруддя М. Ярошенка, яке експонувалось у Петербурзі 1906 р. на 1-й виставці російського портрету, 1912 р. встановили на могилі скульптора у Кисловодську. Гіпсова копія цього бюсту нині перебуває у Художньому музеї у м. Калужні.
1900 Л. Позен (у співавторстві з В. Волковим) на зібрані кошти безоплатно створив пам'ятник І. Котляревському у Полтаві. Бронзове погруддя великого поета і письменника було встановлене на гранітному п’єдесталі, декорованому трьома плакетками з горельєфними ілюстраціями до «Енеїди», «Наталки Полтавки» та «Москаля-чарівника».
1 Члени Товариства пересувних художніх виставок, заснованого у 1870 р. (В. Васнецов, А. Куїнджи, І. Рєпін, В. Суриков, І. Крамськой, І. Левітан, М. Ярошенко та ін.), закликали до створення нового реалістичного мистецтва, позбавленого академічних канонів, зрозумілого всім верствам населення, — портрета, пейзажу тощо.
2 Саме М. Ярошенко є автором єдиного відомого портрета Л. Позена.
Пам’ятник Миколі Гоголю у Полтаві
1903 р. Л. Позену запропонували виконати для Полтави проект памятника М. Гоголю, який було створено у 1913 р., проте з певних причин встановлено лише у 1920-х роках.
Визнаючи свою майстерність професійно недосконалою, Л. Позен у 1915 р. відмовився від звання академіка, запропонованого йому ПАМ, Революцію 1917 р. скульптор зустрів у досить похилому віці. За спогадами, він до старості зберігав гарне здоров’я (працював без окулярів, мав струнку поставу) і творчу наснагу. У його петербурзькій майстерні зберігалися скульптурні портрети відомих тогочасних діячів культури (художників, скульпторів, акторів) та інші твори П. Позена. Після смерті майстра (похованого на Смоленському кладовищі Санкт-Петербурга) його дружина — також скульптор — передала твори Л. Позена та його архів Ленінградському й Полтавському художнім музеям.
