Скульптор, творив у стилі «сецесії». Його авторську манеру вирізняють композиційна цілісність, глибокий психологізм, художній смак, технічна майстерність у відтворенні постав і драпувань одягу. Поляки називали П. Війтовича «наш Фідій»1.
Він народився у м. Перемишлі (нині Польща), 1890 р. закінчив Віденську академію мистецтв. Тогочасні роботи П. Війтовича («Після купелі», «Персей», «Раб», «Людина, що кидає спис»), які в 1888-1890 рр. експонувалися на художніх виставках у Кракові, придбав Краківський музей. Твори скульптора зберігаються також у музеях польських міст Кросно, Ясло та Люблін. 1890 р. за композицію «Викрадення сабінянки» П. Війтовича було нагороджено однорічним стажуванням у Римі та Флоренції. Після повернення митець працював у Відні та Будапешті. Повернувшись 1894 р. до Львова, продовжив навчання у професора Л. Марконі2, виконав кілька станкових композицій; одна з них — «Муза» — нині зберігається в Національному музеї ім. Андрея Шептицького.
Твором П. Війтовича є цементна статуя святого Флоріана3 в нішів на фронтоні будинку Головного управління МНС України у Львівські області, спорудженого в неоготичному стилі для міської пожежної команди (1901 р., вул. Підвальна, 6). Святого воїна зображено у римських обладунках (шоломі, кірасі, плащі, чоботах-калігах) зі згорненим прапором у лівій руці та ковшем з водою — у правій. На постаменті польською мовою зазначено ім’я автора «Р. Wojtowicz».
1 Фідій (V ст. до н. е.) — афінський скульптор, автор статуї Зевса в Олімпії, яку вважали одним із семи «чудес світу», рельєфів храму Парфенон та статуї Афіни.
2 Леонардо Марконі (1835-1899 рр.) викладав у Львівському політехнічному інституті. Його скульптури — алегорії інженерних наук, прикрашають аттик головного корпусу НУ «Львівська політехніка». За моделями Л. Марконі скульптор А. Попель виконав алегоричні статуї «Європа», «Азія», «Америка» та «Африка» для ніш бічних фасадів готелю «Жорж».
3 Святий Флоріан (помер 304 р.) — мученик, жив на території сучасної Австрії, служив у римському війську, втоплений за сповідування християнства. Після перенесення у 1138 р. останків святого Флоріана з Рима до Кракова його вважають покровителем Польщі. З ним пов’язують чудо гасіння пожежі одним глеком води.
Найбільшої слави скульптору принесла робота над оформленням Великого міського театру Львова1 (нині Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької). На фронтоні будівлі встановлено три великі бронзові скульптурні групи П. Війтовича. У центрі — постать крилатої жінки у довгому одязі з позолоченою пальмовою гілкою над головою. Це — алегорія «Слави». Ліворуч та праворуч від неї — виразні й динамічні чоловічі постаті з театральною маскою та лірою. Це — «Геній драми та комедії» та «Геній музики». Скульптури П. Війтовича прикрашають інтер’єри театру: над парадним порталом входу до глядацької зали розміщено композицію «Трагедія і Комедія»; над сходами до парадних дверей партеру — барельєфний портрет архітектора, проектанта будинку Опери З. Горголевського, встановлений після його раптової смерті. Простінок над сценою прикрашають скульптурна композиція «Геній та Янгол» і герб Львова. Над дверима «дзеркальної зали» та навпроти них розміщено чотири жіночих постаті — «Любов цілує Амура», «Заздрість» (зі змією), «Материнство» (з дитиною) та «Пиха» (із люстерком).
З інших скульптур П. Війтовича у Львові збереглися шість алегоричних фігур (нині майже зруйнованих) на фасаді необарокового будинку банкіра Е. Ландау (1909 р., вул. Дорошенка, 19); барельєфи «Мистецтво» (жінка в «античному стилі») та «Праця» (чоловік з молотом та кліщами) над входом до Художньо-промислової школи (1907-1909 рр., вул. Снопківська, 47, нині Технікум залізничного транспорту); скульптури на Музеї художнього промислу (1898-1904 рр., вул. Гетьманська, 20, нині Національний музей ім. Андрея Шептицького). Ймовірно, П. Війтович є автором скульптур на фасаді колишнього пасажу Феллерів (пр-т Свободи, 35) та постатей атлантів на фасадах будинку (вул. Грабовського, 6).
Творчість П. Війтовича високо цінував архієпископ Й. Більчевський2, з ініціативи якого у Львові споруджувався костьол Святої Єлизавети. Скульптор виконав для інтер’єру Львівського кафедрального костьолу мармурову статую Й. Більчевського натуральної величини — його пам’ятник. Над входом до костьолу Святої Єлизавети (зведеного коштом польської громади Львова у 1903-1911 рр., пл. Кропивницького) розташована скульптурна композиція роботи П. Війтовича «Розп’яття з предстоячими» (Дівою Марією та Іоанном Богословом); усередині розміщувалися вівтар Святого Йосипа (1926 р., нині не існує) та необароковий амвон.
Останні роки життя П. Війтовича пройшли неподалік костьолу Святої Єлизавети — у притулку, заснованому підприємцем Р. Домсом для митців і літераторів. Вулицю неподалік залізничного вокзалу, де розмістився цей притулок, 1991 р. було названо на честь П. Війтовича.
1 Споруджено у стилі «неоренесанс» у 1897-1900 рр., архітектор З. Горголевським.
2 Йосип Більчевський (1860-1923 рр.) — декан богословського факультету Львівського університету, львівський римо-католицький архієпископ.
