Напевно, кожному пересічному українцю відома напівлегендарна історія про Роксолану — Настю Лісовську, дівчину з прикарпатського села, яка потрапила до турецького полону і невдовзі стала дружиною могутнього султана Сулеймана Пишного. Свого часу Роксолана навіть була визнана однією з найвпливовіших політичних фігур Османської імперії. Однак мало хто знає про те, що жив-був колись український козак, який наприкінці XVI ст. став володарем хоча й невеликої, але помітної держави Південно-Східної Європи — Молдавського князівства.
Цим козаком, що наприкінці 1577 р. оволодів молдавським троном і змусив говорити про себе правителів багатьох держав, особливо Польщі й Туреччини, був такий собі Іван на прізвисько Підкова. Народжений на землі молдавській, ще в молоді роки він подався шукати мінливого щастя на Запорозьку Січ, де його охрестили Волошенином (у сучасному розумінні молдаванином чи румуном). Будучи фізично розвиненим, він неодноразово хизувався перед товаришами вмінням неперевершено гнути підкови, завдяки чому й отримав відоме прізвисько. Під його єдиним портретом, який знаходиться в польському альбомі початку XVII ст., невідомий художник залишив такий напис: «Був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота». За твердженням окремих джерел, справжнє прізвище козака було Вода.
Пам’ятник Івану Підкові. Черкаси
Чому цей Іван Вода-Волошенин-Підкова після довгих років козакування на Січі вирішив повернутися на історичну батьківщину та ще й зайняти в ній найвищу державну посаду? Це достовірно невідомо. Деякі літописці запевняють, що до нього на Запоріжжя приїхали два молдавських боярина, які й вмовили Підкову виступити проти тогочасного господаря Петра Кульгавого. Як би там не було, але І. Підкова зумів зібрати навколо себе близько трьохсот бажаючих йти за «козацьким хлібом» до Молдавії. Більше того, він навіть спромігся вмовити взяти участь у цій авантюрі тогочасного козацького отамана Якова Шаха.
Три сотні козаків на чолі з Шахом і Підковою перейшли Дністер, де чекали на зустріч з підрозділами бояр-«опозиціонерів». Але замість них раптово прибуло військо господаря Петра. Саме тому ця операція для Підкови завершилася невдачею — разом з побратимами він змушений був повернутися в Україну й чекати сприятливішої нагоди для наступного походу. Зважаючи на те, що молдавські землі знаходилися під владою турецького султана, у зв’язку з «свавільними» діями українських козаків назрівав міжнародний скандал. Султан звернувся до короля Стефана Баторія з вимогою припинення подібних неподобств і негайного арешту винуватців прикордонного інциденту. Слухняно виконуючи наказ свого короля, коронний гетьман М. Синявський вислав проти І. Підкови три роти жовнірів. Збурювач міжнародного спокою в цей час перебував на Вінниччині з півсотнею козаків, а його соратник Я. Шах подався на Запорожжя. Козацькому ватажку вдалося уникнути погоні коронних підрозділів, і в цьому йому допоміг ніхто інший, як впливовий польський магнат, брацлавський воєвода, князь Януш Збаразький. Він деякий час переховував Підкову і не видавав його посланцям короля, незважаючи на гнівні листи останнього.
Перечекавши небезпеку в немирівському замку Збаразького, Підкова знову повертається до своїх амбітних планів. Цього разу похід на Молдавію був організований набагато краще, ніж попередній. Збільшилася і його військова потуга, з огляду на прихід Шаха з шістьмастами запорожцями. Більше того, вже перед виступом, який розпочався наприкінці листопада 1577 р., Івана Підкову в присутності всіх козаків, незначної кількості української і польської шляхти та декількох молдавських бояр було проголошено господарем Молдавського князівства. Успішно оволодівши містечком Сороки, «чернь якого прийняла його за пана», Підкова рушив вглиб Молдавії і невдовзі поблизу міста Ясс у результаті короткочасного бою отримав перемогу над тисячним військом господаря Петра, найбоєздатнішу частину якого складали півтисячі турків. Сучасники засвідчували, що цю перемогу козаки здобули за допомогою військової хитрості. Побачивши в момент бою дим від запалів ворожих рушниць, вони полягали на землю. Дочекавшись рушничних пострілів турків і молдаван, запорожці виждали, коли ті підійдуть поближче, а по тому миттєво встали і залпом поклали близько трьохсот вершників. У результаті таких дій Підкови і Шаха серед молдавсько-турецького війська виникла паніка, і воно кинулося навтіки. Таким чином Підкова зайняв тогочасну столицю Молдавії Ясси і 13 грудня був проголошений повноправним господарем князівства тою частиною місцевого боярства, яке не втекло з Петром Кульгавим.
Першим кроком Підкови стало формування уряду держави. Головні посади в ньому він доручив своїм соратникам. Боярин Василь Болтацу став його першим заступником — логофетом, козак Чапа отримав посаду маршалка, шляхтич Копицький — баркулаба, якийсь Бурла — молдавського гетьмана, а Стефан — писаря. Запорозькому отаману Я. Шаху новопроголошений господар доручив наглядати за «усім волоським людом». Після цього Підкова наказав звільнити всіх в’язнів, що знаходилися в Яссах. Згодом він направив листи до сусідніх придунайських володарів — волоського і трансільванського князів. Також було надіслано листа до Стамбулу, але, очевидно, в дорозі його було перехоплено прихильниками переможеного господаря. Окрім того, Підкова почав видавати грамоти монастирям, які підтверджували власність духівництва та ту чи іншу землю.
Через невеликий проміжок часу звістка про володарювання козака Підкови в Молдавії дійшла до султана. Той наказав силістрійському паші, а також трансільванському воєводі зібрати якомога чисельніше військо і йти на допомогу скинутому господарю Петру. Знову неподалік Ясс відбулася битва, і вдруге завдяки вмілим діям українського козацтва, якому допомагало прихильне до них молдавське ополчення, Підкова подолав об’єднані турецько-молдавські підрозділи. Розлючений султан наказує кинути проти козаків сили всіх союзників Османської імперії, що знаходилися в тому регіоні. Лише після цих дій І. Підкова разом зі своїми прихильниками вирішив відступити до України.
Невдачливий молдавський господар знову зупиняється у свого доброго знайомого, князя Збаразького. Але королівські посланці переконали його в тому, що Підкова здійснив свій похід до Молдавії без дозволу Стефана Баторія. Очевидно, саме тому Збаразький зумів вмовити Шаха і Підкову в нагальній потребі поїздки останнього до Варшави, немовби задля того, щоб отримати подяку за боротьбу проти турків і розпорядження щодо ведення подальших дій. Залишивши здобуті військові трофеї Я. Збаразькому та М. Синявському, І. Підкова разом з декількома козаками добровільно вирушив на зустріч з польським королем. Він, звичайно, аж ніяк не очікував, що по прибуттю до східної «столиці» Корони Польської міста Львова його буде заарештовано і закуто в кайдани.
У відповідь на жорстоку вимогу турецького султана й кримського хана, польський король Стефан Баторій відразу ж наказав стратити Підкову. 16 червня 1578 р. перед чотирнадцятою годиною його вивели на площу Ринок у Львові. Після оголошення смертного вироку козаку надали можливість виголосити останнє слово. «...Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро й користь своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання — бути їй опорою й захистом проти невірних...», — мовив Підкова до присутніх на. площі. По цьому він звернувся до присутніх урядовців з проханням не страчувати товаришів, які супроводжували його під час поїздки до короля. Випивши склянку вина, що йому передали вірні побратими, Підкова попросив їх принести йому килимок. Ставши на нього колінами, Іван прочитав молитву й перехрестився. І тільки після цього славному козакові було стято голову.
Спочатку Підкова був похований в Успенській церкві. Але невдовзі козаки з почестями перевезли його останки до Канева й перепоховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою. Власне, страта Івана Підкови на одній з центральних львівських площ й перетворила його на народного героя. Про нього почали складати численні перекази, думи та пісні. У 1839 р. Тарас Шевченко свій вірш «Іван Підкова» розпочав наступними словами:
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати...
До цих слів великого поета залишається додати лише те, що козаки свого часу «панували» не лише в Україні, але і за її межами, хоча й не дуже вдало. Про це нам, зокрема, повідала історія короткочасного володарювання козака Івана Підкови в Молдавському князівстві.
