Близько двох десятків років ім'я козацького ватажка Івана Сулими наводило жах на турків і поляків, які у першій половині XVII ст. не бажали миритися зі зростаючою силою потужної військово-політичної організації України — Бійськом Запорозьким. Воєнний талант І. Сулими став проявлятися під час численних походів (особливо морських) українського козацтва, які були одним з важливих елементів тогочасної воєнної доктрини січової організації. Однак найбільшу славу гетьману Судимі як козацькому полководцю принесла його перемога і здобуття однієї з наймогутніших польських твердинь — Кодацької фортеці. Ця вміло проведена військова операція відбулася 1635 р. Вона мала широкий резонанс у Європі і була внесена до анналів світової історії.
Народився Іван Сулима десь наприкінці XVI ст. у сім’ї дрібного українського шляхтича в селі Рогощі, що на Чернігівщині. У 1615 р. він служив управителем переяславських маєтків польського магната С. Жолкевського. За вірну службу молодий шляхтич отримав у власність села Лебедин, Кучаків та, власне, Сулимівку, яка на довгі роки стала родинним маєтком для Сулими і його нащадків.
Однак спокійне життя польського урядовця не приваблювало Сулиму і він подається на Запорозьку Січ. Саме тут, беручи участь у багатьох кампаніях, він отримує справжній бойовий вишкіл та переймає найкращі традиції воєнного мистецтва запорозьких козаків. В історичних архівах збереглися відомості про участь І. Сулими у морських походах 1621, 1628, 1633, 1634 та 1635 рр. Десь між 1621 та 1628 рр. Сулима перебував у турецькому полоні, звідки зміг втекти, організувавши повстання на одній з турецьких галер у Середземному морі. Цей сміливий вчинок козацького ватажка був відзначений самим Папою Римським Павлом V Боргезе, який за доставку у Рим Сулимою та його прибічниками полонених на галері турків, вручив українцю золотий медальйон із власним портретом.
Восени 1628 р., після повернення в Україну, І. Сулиму обирають гетьманом Війська Запорозького. На цій посаді він змінює досвідченого М. Дорошенка, який загинув у боротьбі з ворогами. Однак відомим на той час він стає не завдяки гетьманській булаві (невдовзі його переобирають), а завдячуючи вмінню організовувати штурми фортець та завойовувати найнеприступніші твердині. Ще у квітні 1621 р. він очолив один із загонів запорожців, які здійснили спільний морський похід з донськими козаками до м. Риза. Саме під стінами цього турецького міста відбулося одне з перших бойових хрещень отамана І. Сулими як керівника облоги та штурму укріпленої фортеці. І хоча тоді козаки, яких було 1700 чоловік (серед них 400 запорожців), зазнали невдачі, цей досвід став у нагоді майбутньому гетьману.
У 1634 р. він здійснює два напади на важливий військовий форпост Османської імперії — фортецю Озів (Азов). 10 серпня 30 човнів-«чайок» з українськими козаками, що поверталися з Дону, з’явилися біля Азову. Майже чотири дні продовжувалася облога фортеці за допомогою артилерійського вогню козацьких гармат та безперестанних атак запорозьких «морських піхотинців». Але і цього разу І. Сулимі не вдалося оволодіти турецьким укріпленням. У вересні того ж року він здійснює повторний похід на Азовську фортецю. Цього разу була збільшена кількість атакуючих козаків — до трьох тисяч, а також змінилася тактика ведення штурму. Якщо під час першого нападу атаки замку здійснювалися лише з одного боку, то тепер І. Сулима віддав наказ штурмувати фортецю з усіх боків. Такі дії козацького воєначальника призвели до певного успіху — запорожці, зруйнувавши частину стіни, увірвалися до фортечного посаду. І лише несподівана поява під містом численної нагайської орди не дозволила козацькому війську оволодіти Азовом.
Незважаючи на те, що Азов не був взятий козаками, ці два великих штурми добре укріпленої турецької фортеці засвідчили зростаюче військове мистецтво запорозького війська, керівники якого, застосовуючи невеликі людські ресурси та артилерію, намагалися вирішити на свою користь надскладні військові завдання. Як свідчив сучасник, влітку 1635 р. І. Сулима знову планував оволодіти Азовом: «Да він же отаман Сулим говорив на морі такі речі: якщо великий государ Михайло Федорович дозволить донському війську пошук вчинити під Озовом, і я де був з Дніпра війська всі з собою взяв, а озовським людям свою недружбу і трату свою оплатив». Незабаром, у 1637 р., українські козаки разом з донцями, все ж таки оволоділи фортецею. І, звичайно, що військовий досвід попередніх нападів на місто став їм у великій нагоді.
У середині квітня 1633 р. запорожці під керівництвом І. Сулими, якого вони знову обрали гетьманом, здійснюють морських похід на Чорне море, який закінчився облогою Керчі. У цій операції взяло участь близько двох з половиною тисяч козаків та 50 «чайок». Повернувшись після цього походу на Січ, гетьман І. Сулима дізнається про спорудження на Дніпрі, неподалік одного з порогів, могутньої фортеці, що мала перепиняти рух запорожців до Центральної України, а також доступ всім бажаючим до вступу у козацьке братство на Запорожжі. Саме тому він вирішує зруйнувати новозбудовану фортецю.
Постановою варшавського сейму 1635 р. вирішувалося: «...на березі Дніпра... має бути збудований замок, що військовою силою, кінними і пішими людьми, військовою амуніцією буде достатньо забезпечений. А для щонайшвидшого його спорудження... наша скарбниця має видати почергово 100 тис. польських злотих». Цей задум польської влади мав втілитися під керівництвом давнього ворога козаків, коронного гетьмана С. Конецпольського та за безпосередньою участю двох французьких військових інженерів — Гійома-Левассера де Боплана та Жана Маріона. Маючи великий досвід у будівництві оборонних замків, вони спеціально були запрошені до Речі Посполитої, щоб допомогти їй у спорудженні системи фортець.
Згідно з дослідженнями українського історика В. Заруби, збудована при Кодацькому порозі фортеця мала вигляд чотирикутного земляного редуту. У його південній частині виступали два невеликі напівбастіони. Тут також було збудовано браму, а через рів — підйомний міст. По периметру фортеця мала близько 1850 метрів, висота валів досягала 20 метрів. З південної, східної і західної сторін Кодацьку фортецю оточував глибокий рів. У дно рова було вбито загострені дубові кілки. Північну сторону захищав крутий берег Дніпра. Г.-Л. де Боплан писав: «... роботи, що розпочалися в травні копанням ровів і насипанням валів, у липні 1635 р. були закінчені». Збудували фортецю лише із «землі та дерева, яке сплавляли до порога Дніпром». Гарнізон фортеці, основу якого складали дві сотні добре вишколених німецьких солдатів, мав на озброєнні важкі гармати.
Але такі перешкоди не могли зупинити гетьмана І. Сулиму. На початку серпня близько тисячі запорожців під його керівництвом вирушили на здобуття фортеці. Частина козаків йшла до Кодака степом, інша — просувалася по Дніпру на «чайках». Зупинившись за кілька кілометрів від фортеці, Сулима наказав здійснити розвідку підступів до укріплення та доповісти старшині про можливі шляхи здійснення штурму. На військовій нараді, де окрім гетьмана також були присутні козацькі полковники П. Бут, І. Сорока та К. Бурляй, узгодили рішення про нічну атаку Кодаку. Вона відбулася у ніч з 11 на 12 серпня. Запорожці несподівано напали на вартових і відкрили ворота замку. Одна частина козаків увірвалася до середини через основний вхід, інші — по приставних драбинах, подолавши частокіл, з усіх боків проникли до фортеці. Раптова поява українських козаків не дала змоги гарнізону організувати оборону, і через кілька годин вся залога була знищена. За наказом І. Сулими всі укріплення були негайно знищені — дерев’яні споруди спалили, вали зруйнували, а рови засипали. «Якийсь Сулима, отаман частини повсталих козаків, повертаючись з моря і побачивши, що замок заважає йому повернутися додому, зненацька захопив його і вибив дощенту весь гарнізон... Захопивши і пограбувавши форт, згаданий Сулима повернувся з козаками на Запорожжя», — так описував ці події в своєму «Описі України», який був надрукований 1651 р. у Франції, інженер Г.-Л. де Боплан. Багато інформації про взяття І. Сулимою польського замку вмістила у 1635 р. тогочасна паризька газета «La gazette».
...Обізвався серед Січі
Курінний Сулима:
«Гей, давайте, хлопці, зварим
Вражим ляхам пива!»
...Військо вибили дощенту,
Кодак зруйнували...
Так прославляла перемогу козаків на чолі з гетьманом Сулимою народна пісня.
Уряд Речі Посполитої не пробачив бунтівному гетьману руйнування Кодацької фортеці. Невдовзі його підступно схопили і привселюдно четвертували у Варшаві. Очевидець тих подій литовський магнат А. Радзивілл свідчив: «Багато людей шкодували за Сулимою, адже він, погромив неодноразово ворога християн — турка. І навіть ніколи не діставши поранення в боях з ним, мусив помирати тепер ганебною смертю». Однак загибель українського завойовника фортець І. Сулими не зупинила козаків. У 1639 р., перебуваючи у відбудованій Кодацькій фортеці, майбутній гетьман Б. Хмельницький нагадав С. Конецпольському про перемогу Сулими словами: «Що рукою будується, те рукою і руйнується». Ці слова виявилися пророчими — у 1648 р. козацькі полки остаточно оволоділи Кодаком і тим самим склали шану Іванові Сулимі.
