100 Великих загадок історії України - Лист турецькому султану

100 Великих загадок історії України - Лист турецькому султану

Сьогодні важко знайти людину, яка не бачила або хоча б не чула про чудову картину І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Це полотно відоме всьому світу. Після перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. в моду увійшло все патріотичне, і художник, гостро відчуваючи запит публіки, наполегливо шукав відповідний сюжет. Допоміг випадок. Київський художник Прахів, який гостював у підмосковному маєтку Абрамцево, однокурсник Рєпіна по академії, нагадав приятелеві відому їм з дитинства історію про те, як весело складали запорожці колективне послання султану у відповідь на пропозицію здатися і перейти до нього на службу.

Про що ж писали запорожці і за яких обставин було складено цей лист? Довгий час це залишалося загадкою. Учені так і не змогли встановити походження цього документа. Одні говорили, що лист є історичним і, отже, один з кошових отаманів Запорізької Січі дійсно відправляв його султану. Інші стверджували, що текст має літературне походження і його створив якийсь талановитий писар просто для сміху, щоб розвеселити товаришів.

Тільки на початку минулого сторіччя історики дійшли остаточного висновку: відоме послання запорожців народилося в українських літературних колах початку XVII ст. Сам Рєпін якось проговорився В. Стасову: «У Малоросії у кожного паламаря є список цього апокрифа. І коли збираються гості у «батечка», лист часто читають компанією напідпитку». Первинний оригінал листа не знайдений, відомі лише його численні варіанти, які розходяться в часі майже на півтора сторіччя (1600, 1619, 1620, 1667, 1683, 1696, 1713, 1733 рр. та ін.) і забезпечені різними підписами: «низові козаки», «отаман Захарченко», «Іван Сірко». Різні й адресати: султани Осман, Мехмед IV, Ахмет III, Ахмет IV. Насправді ж дипломатичне листування козаків з представниками інших країн, у тому числі і з турецьким султаном, носила цілком пристойний характер і завжди відповідала нормам етикету.

Найбільш поширений текст листа, який Д. Яворницький привів в «Історії запорізьких козаків», пов’язавши його авторство з ім’ям Івана Сірка. Чому вибір історика ліг саме на цей варіант — сказати важко. Ймовірно, він виявився «найпристойнішим»...

Мирний договір в Андрусові 1667 р. між Росією і Польщею розмежував Україну на дві частини: Правобережжя відійшло до Річі Посполитої, а Лівобережжя з Києвом було приєднане до Росії. В Україні з’явилися два гетьмани. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко (1627-1698 рр.), намагаючись об’єднати під своєю булавою всю Україну, вибрав протекторат султана Мухаммеда IV, який правив в 70-і роки XVII ст. Проти цієї авантюри виступили запорожці на чолі зі славним кошовим отаманом Іваном Сірком.

Іван Дмитрович Сірко (німці називали його «Zirk», а кримський хан «урус шайтан» — «російський біс»), був людиною виняткової особистої хоробрості і талановитим воєначальником. Відважний рубака, неврівноважений, який не визнавав ніякої дисципліни — він був типовим представником розгульної козацької вольниці. Його ім’ям татари в Криму лякали дітей. Дата його народження невідома. Титул полковника Війська Запорізького він носив з 1654 р. до самої смерті в 1689 р. Сірко брав участь у 50 битвах і лише в трьох був переможений. При всіх своїх видатних здібностях отаман впродовж всього життя залишався безграмотним, але був зовсім не простий. Недаремно саме йому належить вираз «потреба закон мине».

Оригінальний сюжет листа настільки захопив Рєпіна, що він працював над картиною з 1878 по 1891 р. Ще в Абрамцевому він накидав перший ескіз. Історію знав погано — як всякий художник, тому одяг і зброю зобразив вельми схематично. При цьому чогось помістив на перший план товстого козака, який реготав — Тараса Бульбу, який був, як відомо, не історичним, а чисто літературним персонажем. Подальша робота розтягнулася на цілих 13 років.

Влітку 1880 р. Рєпін подорожував Україною, зібрав цінний етюдний матеріал, а восени, захоплений «Запорожцями», писав Стасову: «Дотепер не міг відповісти Вам, Володимир Васильович, а всьому провиною «Запорожці»... Ось тижнів два з половиною без відпочинку живу з ними, не можна розлучитися — веселий народ... Диявольський народ!.. Ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності і братерства! Все життя Запоріжжя залишилося вільним, нічому не підкорялося».

І. Рєпін неодноразово відвідував Чернігів і його передмістя, намагаючись відшукати живих прототипів своїх героїв. Український поміщик Тарновський надав художникові свій музей, повний предметів козачої давнини. Декілька цінних рекомендацій дав Д. Яворницький.

Неодноразова то одна, то інша робота відволікали Рєпіна від його «Запорожців», але він постійно повертався до них, переробляв, переписував і закінчив до 1891 р.

У картині немає головного героя, його замінив народ. Хоровий початок художник вдало виразив в композиції, прагнучи показати, що дійових осіб набагато більше, ніж зображено. В глибині полотна видно численні намети, димлять вогнища, рухається безліч людей. А справа і зліва біля країв картини Рєпін «зрізає» частину фігур, тим самим примушуючи глядача в думках розсунути її рамки і уявити собі величезний натовп козаків — тих, хто не помістився на полотні, тісниться за його рамками.

Запорожці, які зібралися за столом, пишуть свій знаменитий лист, кинувши на якийсь час гру в карти. Роздягнений до поясу козак, який сидить зліва, метає і, за прийнятим звичаєм, зняв з себе сорочку, оскільки вже тоді спритні шулери ховали карти в рукаві. Поряд з ним на столі лежить колода карт.

Картина іскриться сміхом — заразливим, різних відтінків, від легкої усмішки до громоподібного реготу. Ця загальна веселість прекрасно передає той незалежний, волелюбний дух, яким славилися запорожці.

Вольний козачий дух, гумор запорожців Рєпін зумів відшукати в своїх сучасниках, а портретні деталі — у найнесподіваніших людей, які його оточували. На картині зображений момент, коли козаки, скупчившись біля грубо збитого столу, навперейми складають лист. У центрі — писар. Позував для цієї фігури історик Д. Яворницький. Над писарем схилився прославлений запорізький отаман Іван Сірко. Сучасники впізнали в ньому популярного в ті роки генерала Драгомирова — героя російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Рєпін любив у нього перекусити стравами української кухні і, як чесна людина, щедро розплатився за вареники головною роллю на своєму полотні. За спиною Сірко — щербатий одноокий козак Голота. Цікава історія цього прототипу. Якось Рєпін переправлявся з Яворницьким через Дніпро на поромі. Тут був і поміщик Тарновський, який сидів у фаетоні. Художник звернув увагу на його кучера Никішку. Швидко розвернув альбом і зробив олівцевий нарис. Так зібралися в одній компанії генерал, учений і кучер. Зліва над писарем висувався молодий бурсак, підстрижений «в кружок». Він написаний з маски українського художника Мартиновича. Поряд сидить суворий запорожець у високій шапці — прототипом його послужив відомий український колекціонер Тарновський. Його син зображений хлопцем в круглій шапці.

Праворуч від отамана Сірка регоче, вхопившись за живіт, колоритний козак з довгими білявими вусами. Всім виглядом він нагадує гоголівського Тараса Бульбу. Позував для цієї фігури професор Петербурзької консерваторії Рубець. На протилежному боці картини сини Тараса — красень Андрій і чорновусий Остап зі скривавленою пов’язкою на голові. Для фігури Андрія позував онучатий племінник композитора Глинки, а для Остапа — відомий силач і художник Кузнецов.

Привалився до столу запорожець, стогне вже, а не сміється. Цього козака Рєпін малював з обличчя селянина, якого зустрів на пристані в місті Олександрійське. Навпроти писаря сидить на бочці січовик, притримуючи рукою нерозлучну шаблю. Обличчя його не видно, тільки чисто поголена голова з чуприною. Власником такої обширної лисини виявилася дуже важлива людина — камергер і обергофмейстер імператорського палацу Алексеев.

В результаті вийшов справжній шедевр. Поради друзів-колекціонерів виявилися дуже доречними. Усі зображені на картині предмети — справжні, взяті із колекцій Тарновського і Яворницького. Усе інше довершив талант Рєпіна. Завдяки його таланту ми віримо в те, що такий лист існував насправді.

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — великий успіх художника, в ньому відбилася нахил Рєпіна до створення епічних полотен про життя народних мас, утілилася віра в сили народу, його вольнолюбство.

Існують два авторські варіанти цієї роботи: один знаходиться в Російському музеї в Санкт-Петербурзі, другий — в Україні, в Харківському художньому музеї.

Loading...