І сьогодні при згадці про масонів у багатьох мимоволі виникають асоціації з чимось таємничим, що супроводжується чаклунськими ритуалами і змовами. Ймовірно, реноме, приклеєне масонам в радянські роки, все ще живе в головах обивателів і до цього дня...
Про витоки цього руху існує багато версій. Легенди стверджують, що першим масоном був будівельник храму царя Соломона — майстер Хирам. Розділивши робочих на три розряди, щоб дізнавалися про один одного, він придумав особливі слова і знаки вітання. Так була створена масонська символіка і введено розділення на ступені. Згідно з іншою легендою, масонство зародилося на Сході і було тісно пов’язане з утворенням духовно-рицарських орденів, у тому числі і загадкового ордена тамплієрів. Засновники перших масонських братерств належали до цеху каменярів — будівельників готичних храмів Німеччини і Швейцарії (XI—XIII ст.). На знак пошани їх корпорації були звільнені від додаткових обов’язків і отримали найменування «вольні каменярі» (від англ. — free masonry). Кожна ложа (з англ. — майстерня) мала свій статут, ритуал ініціації, таємні знаки. Люди Середньовіччя були схильні до крайнього символізму, і тому символ храму як моделі Всесвіту був зрозумілий багатьом.
Знак «вольних каменярів»
У період Реформації і пізніше, коли готичні храми вже не споруджувалися, вольні каменярі приділяли увагу «духовному будівництву». У XVII ст. у Шотландії і Англії існували роз’єднані ложі, що привертали увагу не тільки людей інтелектуальної праці, але й знаті, і навіть монархів, таких як англійський король Вільгельм III Оранський. Мабуть, цей факт породив ще одне найменування масонства — «королівське мистецтво». Почався новий етап розвитку масонства: символіка, обряди і організаційні форми середньовічних каменярів лягли в основу утворення духовного ордена.
У великій пошані у масонів були окультні науки, але їх доктрина була заснована на моральних заповідях світових релігій, в першу чергу християнства. Щоправда, масони вважали, що старі релігії не відповідають духу часу і виникла необхідність в новій спільноті мислячий людей.
Ложі мали чітку організаційну структуру і встановлену ієрархію. Суворий регламент не дозволяв на засіданнях звертатися один до одного інакше, ніж через керівника. Особи, які входили до складу майстерні і платили щорічні або щоквартальні внески, вважалися її дійсними членами. Брати з інших лож могли бути вибраними почесними членами, але участі в справах не брали. Масони вищих ступенів об’єднувалися в Таємні Капітули, для загального керівництва фундирувалися Велика або Провінційна ложі, а також Великий Схід.
Вирішальним у масонів був принцип релігійної толерантності. Власне кажучи, саме цей аспект понад усе турбував католицьку церкву. Ще в середні століття членів масонських братерств відлучали від церкви, а в Іспанії і Португалії навіть віддавали під суд інквізиції. У своїх поглядах вони не заперечували існування раю на небесах, але відстоювали ідею створення його на землі — досконалого суспільства на основах справедливості, рівності, братерства. Всіх масонів об’єднувало загальне етичне завдання: власним моральним переродженням сприяти духовному оновленню людського суспільства. І перехід від одного ступеня присвячення до наступного означав початок нового етапу в процесі самопізнання. Фактично суть масона полягала в тому, щоб уніфікувати знання людини і за його допомоги пізнати світ.
Посвята на різних рівнях супроводжувалася обрядами і символікою, яку супротивники масонів часто тлумачили nd-різному. Скелет або череп символізували марність людської пристрасті; білі рукавиці (жіноча і чоловіча), які вручалися після присвячення — моральну чистоту; білий фартух, який одягався на адепта — щирість, а лопатка-кельма, яка прикріплялася в районі серця, вважалася символом захисту від пороків. Незмінними атрибутами були круглий капелюх — прапор свободи, шпага — символ захисту чеснот і покарання злочинів. Більшість символів, які зображаються на масонських предметах, також мали свої тлумачення. Так, полум’яніюча зірка символізувала дух, оживляючий природу; сонце — активну силу; місяць — вмираючу силу; золотистий шнур, зв’язаний особливим вузлом і прикрашений облямуванням — єднання всіх членів ордена, згуртованих узами братерства. Кожен ступінь також мав свої символи: знаком учнів був необроблений камінь як символ недосконалості і необхідності духовної роботи, символом підмайстрів був оброблений камінь. Знаком майстрів був молоток — втілення влади, і креслярська дошка з геометричними фігурами, які символізували план, накреслений заздалегідь «архітектором Всесвіту» (Богом) (відповідно до нього майстер керував роботою ложі).
У XVIII ст. була заснована Велика ложа Англії (1717 р.), під її опікою створювалися ложі в багатьох європейських містах і країнах. В Україні відлік своєї діяльності масони також ведуть з XVIII ст. Щоправда, багато хто схильний називати першим українським масоном Юрія Немирича — людини з оточення гетьманів Богдана Хмельницького і Івана Виговського, кальвініста за віросповіданням. Вірогіднішою виглядає версія про появу масонів в оточенні Івана Мазепи. А перша в Україні ложа була заснована в 1742 р. в містечку Вишневець на Волині у володіннях князя Михайла Сервація Вишневецького. Вона створювалася при складних політичних обставинах.
Північна війна (1700-1721 рр.), в яку було втягнуто багато європейських країн, супроводжувалася політичними інтригами і змовами, та безпосередньо стосувалася України і гетьмана Мазепи. На стороні шведського короля Карла XII виступав один з претендентів на польський трон Станіслав Лещинський, але після поразки він був вимушений відректися на користь ставленика країни-переможниці — Росії, Августа Понятовського. Коли стало зрозуміло, що лідерами в Європі є Росія і Великобританія, Франція, прагнучи повернути втрачене, почала вести хитру політику. Вона дала притулок «ворогам своїх ворогів» — Якову II Стюарту (спадкоємцю старовинного шотландського роду, який втратив британську корону), Лещинському (його дочка Марія стала дружиною французького короля Людовика XV) і їх соратникам. Тоді ж французькі політики встановили контакти з Пилипом Орликом, який після смерті гетьмана Івана Мазепи очолив рух української політичної імміграції. Її представники були присутні на засіданнях «Ложі королівської палати», яку опікав король Людовик XV. Помітними фігурами тут були шляхтич з Правобережної України А. Мокроновський — родоначальник масонства в Польщі, і Григорій Орлик — син гетьмана України у вигнанні Пилипа Орлика. У серпні 1734 р. останній відправився на Лівобережну Україну вести переговори з козацькою старшиною і Військом Запорізьким. В той же час з ним планував «домовитися» про сумісний виступ проти кримського хана і російський уряд, якому Орлик міг сплутати карти. Було віддано наказ захопити його по дорозі назад до Франції. Це було доручено масону (!) Джеймсу Кейту, загін якого дислокувався в Кам’янці-Подільському. Але той не виконав наказ і не перешкоджав «братові» спокійно залишити Україну: відповідно до масонського кодексу, вольні каменярі ворогуючих сторін були зобов’язані допомагати один одному. До речі, шотландець Дж. Кейт з 1728 р. перебував на російській військовій службі в чині генерал-майора, в 1740 р. очолив «Правління гетьманського уряду» в Україні, очолював таємну масонську ложу в Петербурзі (1732-1734 рр.) і навіть був призначений Великим Провінційним Майстром Росії. Його вважали одним із засновників російського масона, а в Україні поважали за високі моральні якості, професіоналізм і чесність.
Але повернемося до Г. Орлика. Він підтримував тісні відносини з Лещинським, допоміг йому в 1733 р. дістати польську корону, щоправда, лише на два роки. Нова російсько-шведська війна (1741-1743 рр.) відкривала перед Лещинським нові перспективи. Таємні плани виношував і Ордик, який вважав неодмінною умовою для боротьби проти Росії і її експансії створення коаліції у складі Франції, Туреччини, Швеції, до яких приєдналася б і правобережна шляхта з числа супротивників короля Августа III. У такій ситуації існувала можливість відвернути запорожців і козацьку старшину від Петербургу і об’єднати навколо Пилипа Орлика. Але в 1741 р. Франція втягнулася в конфлікт за іспанський спадок Габсбургів, а Туреччина не зважувалася на активні дії. Був розроблений план військових дій на західному кордоні Росії — військове вторгнення до Польщі з метою передачі престолу Лещинському. Великі надії покладалися на А. Мокроновського, який в 1741 р. повернувся на Правобережну Україну і вів переговори з місцевими магнатами — коронним гетьманом Ю. Потоцьким, Єжі та Яном Мнішеками — про підтримку Лещинського і створення антиросійського центру, яким і стала ложа, заснована у Вишневці. У це товариство приймалися тільки польські політичні Діячі; які вирізнялися благочестям і любов’ю до Батьківщини. Ложа проіснувала до 1744 р. — допоки жевріла надія на польський трон для Лещинського. Але Г. Орлик і А. Мокроновський надалі активно співробітничали з таємною королівською службою Людовика XV.
Членом масонської ложі «Три Глобуси» в Берліні був і останній гетьман України Кирило Розумовський, ініційований, ймовірно, в 1743-1744 рр., під час навчання в місцевому університеті. Розумовський не став маріонеткою імператриці Єлизавети — реформи, які він задумав після того, як в 1750 р. став гетьманом, були втіленням ідей масона Монтеск’є про розділення влади на законодавчу, виконавчу і судову. З перших років перебування на владному Олімпі Розумовський звернув на себе увагу української політичної імміграції. Невгамовний Г. Орлик у 1752 р. запропонував французькому уряду встановити з ним контакти (ця місія покладалася на плечі А. Мокроновського, агента королівських спецслужб і старого товариша гетьмана). Версаль планував використовувати Розумовського і українських козаків в своїх політичних іграх: вони повинні були перекрити шлях Росії на захід. І хоча від цих планів досить швидко відмовилися, Розумовського з поля зору не випускали. Ситуацію змінило захоплення Саксонії армією Фрідріха II, яке потягнуло за собою ланцюжок подій і призвело до початку Семирічної війни. У ній, за гіркою іронією долі, загинули члени масонського братерства Г. Орлик і Дж. Кейт, які знаходилися ні різних сторонах барикад.
Розумовський цікавив представників лож, але не спирався на них у своїй діяльності. А ось його спадкоємці і багато хто з гетьманського оточення був ревними масонами. Так, вершин масонської ієрархії досяг вихованець гетьмана і колишній ад’ютант Олексія Розумовського — письменник І. Елагін, який в 1772 р. став Великим Провінційним Майстром Росії. Членами лож були кабінет-секретар гетьмана історик І. Мартос, куратор Московського університету М. Ковалінський, дипломат В. Томара, масонами були і сини Розумовського — Олексій, Лев, Андрій. Членом петербурзької директорії Капітулу Фенікса (одного з найбільших об’єднань XVIII ст.) був представник чернігівського княжого роду, державний і військовий діяч Микола Рєпнін.
Представники козацької старшини приєднувалися до масонських лож під час навчання в європейських університетах. З-поміж інших — спадкоємці таких шляхетсько-козацьких родів як Капністи, Кочубєї, Ломіковські, Лукашевичі, Мартоси, Полетіки, Скоропадські, Суліми, Томари, Ханенки, Гамалії... Значному розповсюдженню масонства сприяв той факт, що багато іноземців, що служили у військах або державному апараті, сповідали ідеї масона. Не можна також заперечувати, що масонські ідеї у той час були популярні і багато з представників старих українських сімейств просто сліпо гналися за модою.
На українських землях масонський рух активізувався в останній чверті XVIII в.: тільки в період 1784-1789 рр. було засновано 12 лож. Центром українського масонства став Київ, де діяла ложа «Безсмертя» (заснована в 1784 р.), яка підкорялася польській ложі «Великий Схід». Наприкінці XVIII ст. діяли організації в Житомирі, Харкові, Одесі, Кременчуці, Вінниці. На Лівобережній Україні сильним був вплив ідей Григорія Сковороди, близьких до масонських ідеалів. В той же час виник проект «Україна» — як наслідок старань масонів, які прагнули зберегти самобутність й ідентичність цієї землі. Один з активних діячів, Василь Капніст, навіть їздив у 1791 р. до прусського короля з утопічним проханням про військову допомогу для звільнення України... Саме в цей час з’явилися такі твори як «Історія Русів» — спроба створення міфологізованої історії для майбутнього проекту «Україна», і «Розмова Малоросії з Великоросією» — ілюстрація самобутності і глибоких історичних традицій українців.
Однією з найвпливовіших лож Правобережної України була ложа «Досконалої Таємниці», заснована в Дубно (1780 р.) князем Михайлом Любомирським, під керівництвом якої були засновані й інші масонські організації — у тому числі і ложа «Доброчесний Поляк», на яку, вірогідно, покладалися завдання політичного характеру. Під егідою дубненської була заснована житомирська ложа «Розсіяного Мороку» (1787 р.), яку очолював колезький радник, медик хірургії і доктор філософії Франц-Кароль Гейнч. За його ініціативою була заснована і жіноча ложа на чолі з дружиною місцевого аптекаря. Дубненські і житомирські ложі «заснули» після приєднання Правобережної України до Російської імперії і були відновлені на початку XIX ст.
У XVIII ст. масони з’явилися і на Галичині. Тільки у Львові існувало 12 лож, причому орієнтація їх була переважно австрійською і польською. Саме у Галичині був створений перший реформаторський осередок ордена — львівська ложа «Щира Людина».
На Правобережній Україні ложі були переважно стаціонарними, і політики розглядали їх як центри опору центральній владі у Відні, Варшаві або Петербурзі. А ось на Лівобережжі вони були переважно пересувними, «похідними» і формувалися з офіцерів царської армії, чиновників, місцевих діячів.
Кількість масонських лож різко зросла на початку XIX ст. Після розділу Річі Посполитої Правобережна і Лівобережна Україна були об’єднані у складі Російської імперії, і уряд доволі толерантно ставився до масонів. Крім того, ще наприкінці XVIII ст. їх діяльність активізувалася: була створена ідеальна, за масонськими мірками, держава — Сполучені Штати Америки, а під час Великої Французької революції масони мало не вперше відкрито проголосили свої ідеали — свободу, рівність, братерство. Звичайно ж, активізація масонської діяльності не могла не відбитися і на Україні.
Однією з найвпливовіших на той час була київська ложа «Об’єднані слов’яни» (1818 р.), що відстоювала слов’яно-федералістичні ідеї. Її символом був хрест з написом на польській мові «Єдність слов’янська». За декілька років чисельність ложі досягла 80 членів — чиновників, вчителів, лікарів, військових. Одним з активних членів був виходець з козацько-старшинського роду, предводитель переяславського дворянства Василь Лукашевич, який згодом, в 1821 р., організував таємне Малоруське товариство.
В Одесі, місті з багатонаціональним населенням і безпосередніми зв’язками із Заходом, було засновано декілька організацій. Різноманітною за національним і соціальним складом була ложа «Понт Євксинський» (1817 р.). Більше 70 її учасників (росіяни, українці, поляки, французи, греки, євреї, італійці, німці) здебільшого були купцями і людьми вільних професій. Заснував ложу граф Олександр Ланжерон — впливовий місцевий чиновник, який дослужився до генерал-губернатора. Француз за походженням, він в молодості добровольцем брав участь у війні за незалежність США, потім поступив на службу в російську армію. Під час кампанії проти Туреччини він познайомився з Іваном Котляревським, який служив під його керівництвом і згодом став засновником ложі «Любов до істини» в Полтаві (1818 р.). До складу цієї ложі входили переважно українці і росіяни — І. Котляревський, С. Кочубей, С. Петровський, Р. Богаєвський, всього 23 члени. Очолював організацію Михайло Новіков — керівник губернської канцелярії, племінник відомого російського масона Миколи Новікова. Основним завданням ложі був розвиток політичної свідомості українського дворянства.
Ще однією впливовою одеською ложею стала «Три царства природи», в діяльності якої брали участь внуки Кирила Розумовського — Кирило і Петро. Вони переслідувалися владою, ймовірно, як спадкоємці останнього гетьмана. Кирила спочатку оголосили божевільним і ув’язнили в монастир Суздальський, потім полегшили долю — заслали до Одеси. Там брати Розумовські продовжили активну діяльність, і хоча вона не носила яскраво вираженого антиурядового характеру, все ж таки була заборонена.
Активно діяла і ложа в Харкові, в якій домінували ідеї Сковороди, а лідером був його учень, ректор і засновник Харківського університету Василь Каразін. Члени ложі займалися виданням альманахів, вивченням етнографічних матеріалів, деякі (Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський) навіть писали твори українською мовою. Говорили, що Гулак-Артемовський — великий магістр харківської ложі — навіть створив проект ідеальної конституції, але заповідав покласти його з собою в могилу: мовляв, лише коли суспільство досягне розуміння ідеалів масонства, документ слід дістати і використовувати на благо людства.
Діяльність масонських лож значним чином впливала на розвиток національно-політичного руху, розворушила опозиційні настрої, тому в березні 1819 р. полтавська ложа була закрита, а царським указом 1822 р. цей рух був заборонений по всій імперії. Масони пішли в підпілля, продовжуючи активну діяльність. Указ був більш ніж парадоксальним — імператор Олександр, який і видав його, і сам перебував у масонській ложі! Мабуть, так проявилося протистояння між різними масонськими напрямами...
Саме масони були організаторами виступу в Петербурзі декабристів в 1825 р. Членами масонських організацій були К. Рилєєв, П. Пестель, М. Бестужев-Рюмін, брати Муравйови-Апостоли. Були створені ложі в Кам’янці, Умані, в маєтку графа С. Волконського. До уманської ложі, заснованої в 90-х роках XVIII ст., входили українці, росіяни, поляки, а її діяльність була пов’язана з ім’ям засновника легендарного парку «Софіївка» графа Ф. Потоцького. Саме польська шляхта внесла до ложі революційний настрій, ця організація брала участь не тільки в повстанні декабристів, але і в польському повстанні 1830-1831 рр.
У 40-х роках XIX ст. київська молодь спробувала відродити діяльність масонських лож, дещо підірвану за часів правління імператора Миколи І (1825-1855 рр.). Вона звернулася до І. Мартосу, предки якого були відомими масонами, з проханням допомогти налагодити зв’язки з польським імміграційним співтовариством в Парижі і безпосередньо з масоном М. Чайковським, людиною, яка щиро бажала відродження вільнодумства в Україні. Для вирішення питань з організації ложі в 1846 р. у Києві було створено Братерство святих Кирила і Мефодія, куди увійшли Н. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозірський та ін. Саме М. Чайковський передав до України два тексти: орієнтований на поляків твір А. Міцкевича і «Закон Божий, або Книгу буття українського народу», яку Н. Костомаров переклав українською мовою. Коли в 1847 р. Братерство було розгромлене царською владою, слідство пов’язувало його з діяльністю масона М. Чайковського.
Активізація масонських лож спостерігалася наприкінці XIX — початку XX ст. З метою координації руху в 1900 р. п’ять основних лож об’єдналися у «Велику Ложу України». Важливу роль ложі відігравали і на Галичині. Так, наприклад, масоном був Іван Франко, а його поема «Каменярі» є квінтесенцією масонської ідеології.
Таємний хід масонів продовжився в XX ст. Саме в цей час в Росії їх почали ототожнювати з єврейським рухом. Образлива назва «жидо-масони» надовго закріпилася в свідомості людей. Більше Того, негативне сприйняття посилилося «виявленими» на межі століть «Протоколами мудреців» Сіонських — фальсифікатом, який нібито свідчив про всесвітню єврейську змову й існування таємної організації, подібної до масонської ложі. У Російській імперії масони опинилися поза законом, православна церква проголосила їх ворогами християн.
Революційні події 1917-1921 рр. вивели на українську політичну арену масонства М. Грушевського, С. Петлюру, П. Скоропадського, Д. Дорошенка, що, втім, не заважало їм виступати один проти Одного. У Києві, в будинку по вул. Прорізній, ще з 1913 р. збиралися члени масонської ложі, до якої належав і Грушевський. Саме члени цієї ложі під кодовою назвою «Рада» в листопаді 1918 р. очолили боротьбу проти масона Скоропадського. А після революції, вже в умовах еміграції, за погроми в Україні з ложі був виключений С. Петлюра...
І в подальші роки масони впливали на багато процесів в Україні. Більше того, існують вони і зараз — серед політиків, економістів, творчої інтелігенції. Діють вони, об’єднуючись в ложі, а в 1998 р. був заснований орден Святого Станіслава, який чутки небезпідставно пов’язують з масонським рухом. Питання — хто з сильних світу цього пов’язаний з масонами? - дотепер залишається інтригою, і нас чекає ще багато цікавих відкриттів у цій області.
