У сім’ї українських поміщиків Григорія Павловича і Катерини Василівни Ґалаґанів підростав єдиний син Павло. Він ріс здоровим, фізично міцним, живим хлопчиком. Батьки виховували Павла в українському дусі. Його оточували прості сільські люди, він часто грав з простими дворовими хлопчиками свого віку. З п’яти років говорив на їх мові, ходив в українському народному одязі. Ще не вміючи читати, із задоволенням слухав вірші Тараса Шевченка і багато знав напам’ять.
Тут, в Сокиренцях на Полтавщині, Павло здобув домашню освіту. У вісім років до нього був приставлений вихователем Ф. Гур’єв, який займався з хлопчиком російською, слов’янською, латинською і грецькою мовами, історією, географією. Пізніше були запрошені викладачі київських гімназій Д. Воскресенський, М. Владимирський-Буданов, В. Закончевський. Їх учень був талановитим хлопцем, успішно вчився, добре малював і грав на роялі.
Восени 1868 р. він витримав попередні випробування в 2-ій Київській гімназії і навесні, за висновком комісії, міг поступати в шостий клас. Всю зиму і початок весни 1869 р. старанно готувався до вступних іспитів, а на Паску батьки запропонували зробити перерву і всією сім’єю з’їздити нещодавно відкритою залізницею в маєток матері — село Тиницю Конотопського повіту.
У Тиниці Павло несподівано захворів. Спочатку думали, що хлопчик застудився через сиру погоду. Але коли з’явилися нудота, судоми і хлопчик почав марити, батьки сполохалися. Викликаний з Києва найдосвідченіший професор Ф. Мерінг нічим допомогти не зміг. Причиною смерті став епідемічний тиф, яким нещодавно перехворіли в сім’ї керівника маєтком.
Так Григорій Павлович і Катерина Василівна Ґалаґани втратили довгожданого і єдиного сина — спадкоємця роду, що йшов по батькові від чигиринського і прилуцького полковника Ігнатія Івановича Ґалаґана, по матері — від генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея.
За переказами, смерть Павла була пов’язана з сімейним прокляттям, яке своїм корінням йде глибоко в історію роду Ґалаґанів. Григорій Ґалаґан народився в родовому маєтку Сокиренці, який разом з графським титулом подарував козацькому полковникові Ігнатію Ґалаґану, прапрадідові Григорія, Петро І у 1717 р. «за вірну службу». Служба ця полягала в тому, що начальник розвідки війська Мазепи Ґалаґан, зваживши ситуацію, перейшов зі своїм загоном на сторону Петра. Більш того — під виглядом розвідки він прихопив з собою шведський загін і здав його як трофей. Пізніше колекцію нумізматики Ґалаґанів прикрасили талери, конфісковані тоді у шведів. Зрада Мазепі стала не єдиним «подвигом» Ігнатія Ґалаґана. За декілька місяців до Полтавської битви 1709 р. він зі своїми козаками і російським військом виступив на Запоріжжя. Січ була тоді майже беззбройна, в ній залишалися лише старі козаки, отамани і полковники, які вже відвоювали своє, але січовий отаман Аким Богуш вирішив все ж таки дати бій. Перебили майже всіх, а тих, кого взяли в полон, Ґалаґан посадив на кіл і пустив на плотах по Дніпру для залякування козаків, що ховалися в плавнях. За це, говорить переказ, козаки прокляли Ґалаґана до сьомого коліна. Сьомим і останнім в роду Ґалаґанів опинився Павло...
Після смерті Павла Сокиренці перетворилися на обитель болю і печалі. Остаточно посивілий Григорій Ґалаґан, почала трястися голова у Катерини Ґалаґан. Але вбиті горем батьки знайшли в собі сили примиритися з втратою єдиного сина і вирішили увічнити його пам’ять неординарним способом — заснували Колегію Павла Ґалаґана.
У Григорія Павловича в Києві був великий двоповерховий будинок, побудований в 1856-1858 рр. за проектом архітектора І. Штрома. Ґалаґан продав цей будинок, а на виручені гроші придбав садибу з великою двоповерховою будівлею на розі Фундуклеївської і Олексієвської. У 1871 р. Колегія була відкрита. Для її утримання Григорій Ґалаґан продав 8 тис. десятин землі в Полтавській і Чернігівській губерніях на суму 275 тис. рублів, пожертвував до фонду учбового закладу 1 млн. рублів. Згідно зі статутом, в Колегію приймалися хлопці, що пройшли частковий курс гімназії, причому більше третини з них складали вихідці з бідних сімей, яких утримували і навчали безкоштовно.
Прославився Григорій Ґалаґан і тим, що з 1858 р. активно брав участь у розробці проекту скасування кріпосного права в Чернігівській губернії. Реформи Ґалаґан почав з власних маєтків, де відкрив одне з перших в Російській імперії селянське ощадно-кредитне товариство. З прибутку виділялися кошти на утримання місцевого госпіталю, організацію навчання ремеслам в школах. У 1908 р. кредитне товариство об’єднувало вже близько 12 тис. членів з 28 сіл. Цей кооператив протримався аж до початку колективізації.
Сьогодні про минулу славу Ґалаґанів нагадує старовинний парк з екзотичними платанами, палац з класичним портиком і скульптурами античних богинь по сторонах бічного пандуса, який веде в парк. Збереглися також ротонда, розташована на насипній терасі біля ставка, готичний міст, альтанка і оранжерея. Раз на рік в місцевому парку збираються кобзарі зі всіх куточків України на традиційний фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаеве свято».
