Я зараз розпишу ситуацію, як я її бачу. Ви можете бачити інакше.
Мої колеги з ІнформНапалму свідчать, що росіяни готуються до ескалації, і в мене немає причин їм не вірити. Маються на увазі ротації та поповнення боєкомплекту.
Це означає, що вони вдарять. Скоріш за все - наприкінці вересня, під час “Кавказ-2020”. Вдарять для того, щоб змінити ситуацію на свою користь.
Наскільки сильно вони вдарять - залежатиме від здатності України чинити опір.
Зла іронія в тому, що на чолі України стоїть людина, яка опір чинити не готова. Яка обрала тактику “домовлятися до останнього, жертвувати, чим попросять, в надії, що не прилетить”.
Це означає, що прилетить по максимуму.
Окупанти, що інспектують українські позиції - це стратегічне приниження і тактична підготовка до нападу.
Дозвіл на таке - дозвіл на забій наших військових.
Зеленський думає, що “ще можна домовитися”. Що коли гопнік каже “руки, бля, от лица опустил” - треба опустити руки, і, можливо, все буде гаразд.
Єрмак просто працює на РФ. І шепче в вухо “все буде гаразд, ми найкращі, ми ввійдемо в історію, як миротворці”.
Але першочергова проблема в Зеленському.
Проблема в тому, що він боягуз. Проблема в тому, що в нього десь жме. Проблема в тому, що він живе та діє в парадигмі “відступати до останнього, віддавати гопнікові все більше грошей з гаманця в надії, що йому вистачить та він відчепиться”. Себто, в парадигмі лоха.
І тут залишається дуже проста діхотомія - якщо жити хочеться.
Або різними народними методами знайти в пана президента яйця та стимулювати вироблення гормонів.
Або переконати його, що дослухатися до українців важливіше, ніж до росіян.
