Схоже, президент Зеленський днями бачився із тінню батька-Голобородька. Й вона пошепки надиктувала йому кілька пафосних фраз, відтак реальний "свій хлопець" передав їх своїм спічрайтерам (сумніваюся, що Юлії Мендель) і – сплеск долонь – на світ Божий виринуло звернення Зе! до своїх прихильників напередодні місцевих виборів.
Чого тільки немає у цьому казанні?! "Давайте змінювати. Не нити, не скаржитися, не ховатися, не жалітися на когось. А саме змінювати. По-справжньому", – це про країну. "Боротися за те, щоб, усупереч традиційним змовам, отримати ще одну можливість обнулити старі «сірі еліти» на місцях", – це знано про кого. "Мова все ще про можливість перезавантажити наші традиційні соціальні відносини, в яких роками працювало огидне правило: корумпованій меншості закон не писаний, а більшості – злидні, несправедливість, обман", - тут дещо проблематичніше, і про це згодом. "…Сильним вважається не той, хто не помиляється, а той, хто ці помилки визнає та виправляє", – дуже вже проблематично, особливо, коли мова про "виправлені помилки".
Читав я ці рядки і згадував кінострічку, поставлену Девідом Кроненберґом за мотивами роману Вільяма Берроуза "Обід наголяса". Прошу пробачення – жодних алюзій з тим, про що часто пліткують про нашого "найвидатнішого лідера" у соціальних мережах, виводячи причини його іноді не зовсім адекватної поведінки. Мова про фразу героя другого плану, приятеля Білла Лі, який за ґальбою пива виголошує свій життєвий принцип: "Усі раціональні думки слід нищити дустом".
Звернення Зеленського – отой словесний "дуст" на наші голови. "Успішну країну" ми вже "збудували": "повернули" втрачені внаслідок російської агресії території; "посадили" (навесні) всіх, кого планували посадити; дали кожному педагогові по 4 тисячі баксів. І ще – успішно подолали коронавірус. Настільки успішно, що ледь не кожного тижня чуємо, що ті "хвилі", про які раніше волали ледь не з кожної праски, зовсім і не хвилі, а так собі – легенькі кола на озерцевому плесі, а ось попереду – дев'ятий вал.
З корупцією також завершили легким порухом пальця – насамперед з антикорупційною інфраструктурою, де досі, бачте, урядують не зовсім 100-відсоткові для президента особи. Унаслідок маємо відмову Світового банку допомогти нам (щоб жилося ще ліпше!) аж на 350 мільйонів євро, і глибоку задуму МВФ над подальшими перспективами співпраці з Україною. Правильно, навіщо успішній державі, східноєвропейському, так би мовити, "тигру" "зовнішнє управління"?
А тепер – серйозно. Насправді відчайдушний заклик Зеленського – не до нас з вами. Він – до решток електорату, що півтора року тому легковірно проголосував за голограму і тепер чухає потилиці, потихеньку приходячи до тями від скоєного. Насправді він до жалюгідних решток тих, хто ще потенційно може підтримати "Слуг" на місцевих виборах і, може, навіть зважиться на участь у цих перегонах. Зеленський і Квартал не вміють працювати по-іншому, вони завжди формують команди у режимі adhoc (тобто для вирішення конкретної проблеми, поза перспективним контекстом), набираючи туди осіб з яскраво вираженим ефектом Даннінга-Крюґера (Вікіпедія пояснює це як "когнітивне упередження, яке полягає в тому, що люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє усвідомити це. Через це вони зверхні щодо інших, вважають свої здібності вищими за пересічні. Це призводить до того, що менш компетентні завищують свої здібності щодо тих, у кого вони насправді вищі").
Не перечу, у списках "Слуг" побачив кілька зовсім несподіваних для мене імен. Звісно, я не знаю їхніх мотивацій чи намірів скористатися шансом потрапити у владу. Може, у вербувальників знайшлися якісь особливі "плюшки" для потенційних рекрутів, може, старі образи взяли гору над здоровим глуздом. Не буду гадати на кавовій гущі. Але ці люди мусять пам'ятати, що, приставши до Кварталу, вони спільно із Зеленським, "Слугами" нестимуть відповідальність за те, що відбувається і буде в країні. Мені важко усвідомлювати, що комусь хочеться, щоб його асоціювали з українофобськими репризами Зе!-актора, з усіма цими "порноактрисами", "ебонітовими паличками", відвертим глузуванням над найсвятішими для адекватного громадянина речами. Не менш важко зрозуміти, що хтось ось так завиграшки поділяє капітулянтський план Зеленського і його фактичного куратора з боку Росії Андрія Єрмака, що хтось толерує фразеологію Кравчука-Фокіна, що комусь так кортить, аж свербить, бачити на наших вулицях терористів з Л/ДНР.
Невже комусь до вподоби бути у компанії усіх цих іванісових, яременків, юрченків, корявченкових – у цій зграї ґвалтівників, хабарників, шанувальників "полунички", злослівників і брутальних "гумористів" з повадками гопників? Дорогі мої люди, скажіть, будь ласка, як уживатиметься ваш патріотизм з такими реаліями? Ви що, як колись комуністи, з плином часу казатимете, що йшли у списки "Слуг", аби розвалити їх зі середини? Яким дустом посипали ваші мізки?
Коли Зеленський каже про старі еліти, які треба "розвалити", то його риторика спричиняє напад гомеричного реготу. Гляньте-но, хто осідлав найвищі кабінети у структурах "зеленої влади". Денис Шмигаль – яскравий представник "позавчорашніх еліт", отієї януковицької камарильї, яка сиділа тихенько у підпіллі (бо не вдалося, як портновим, азаровим, арбузовим вчасно втекти за кордон) після Майдану Гідності. Колишній очільник ОПУ (тепер алярмово перефарбований критик Зеленського), фактичний архітектор режиму клоунократії Андрій Богдан (радник прем'єра-"кровосіся"). Заступники генпрокурорки – дивом нелюстрований Роман Говда, відзначені Пшонкою Андрій Любович, Олексій Симоненко та Ігор Мустеца… Звільненого із СІЗО (сидів за підозрою у держзраді, сепаратизмі), очільника Партії регіонів Олександра Єфремова ще не прилаштували. Олена Лукаш, Раїса Богатирьова… Ім'я їм легіон і, судячи з медійної активності, вони не проти повернутися у політику.
…І наостанок. Зеленський каже про "агресивну меншість". На мою думку, доцільніше говорити про "агресивну більшість", яка нав'язує суспільству свій сумнівний порядок денний, на задумуючись над наслідками. Мабуть, Зе! забув, що гаслом "СН" є "Україна – це ти". Отже, ті, хто проти Зе!, – не Україна. Для них – особливий "дуст"?
