З усіх видів скарбів найбільш цінними вважаються ті, які, окрім побутових предметів, містять монети. Вони не тільки дозволяють визначити час утворення скарбу, але й з точністю до декількох десятиліть датують речі у ньому.
Саме завдяки такій складовій нумізматики була розв’язана загадка Старосільського скарбу, який зберігається в одному з київських музеїв.
Цей монетно-речовий скарб був знайдений під час оранки в 1910 р. у селі Староселечко (нині — Мале Старосілля Черкаської обл.). Скарб складався зі срібних виробів, найбільший інтерес з яких представляють дві пари підвісок до жіночого головного вбрання. Були також довгий пасок-ланцюг, шість перснів («щитком» одного з них служить польська монета другої половини XVI ст.), поясні пряжки, декілька ґудзиків у формі бубінців або гирок.
Найбільш інформативна жіноча нагрудна прикраса — намисто, що складається з 48 згорнутих у трубочки монет і 16 монет з отворами. Найбільш ранніми з цих «медальйонів» є два соліда, які були відкарбовані за правління польського короля Сигізмунда І Старого (1530-1549 рр.). Згорнуті в трубочки монети, перший власник скарбу — голова Імператорської археологічної комісії граф А. Бобринський, вважав копійками російських царів Олексія Михайловича (1613-1645 рр.) і Михайла Федоровича (1645-1676 рр.). До наших днів ці деформовані монети дійшли сильно потертими, тому сучасним ученим залишається лише покладатися на висновки А. Бобринського, який свого часу зарекомендував себе компетентним дослідником.
Підвіски «половецького» типу зі Старосільського скарбу
Отже, хронологічні рамки визначають час побутування предметів Старосільського скарбу з першої третини — першої половини XVI ст. до 1670-х років.
Велика частина чоловічих і жіночих прикрас (пасок-ланцюг, персні зі вставками з кольорового скла і гравіюванням, пряжки) не унікальна — дуже схожі на них предмети зустрічаються і в інших скарбах XVI-XVII ст., знайдених в канівсько-черкаському регіоні. На тлі цих «серійних» виробів вигідно виділяються перстень-печатка, дві пари скроневих підвісок і перстень з щитком-монетою, очевидно, виготовлені за індивідуальними замовленнями.
Як уже було сказано, найбільш ранньою монетою кладу є соліди першої половини XVI ст. Але дві пари скроневих підвісок здаються набагато стародавнішими, ніж жіночі прикраси, зображені на численних портретах XVI-XVII ст. Отже, «рогаті» підвіски із Старосільського скарбу — це майже точнісінько «сережки» половецького типу з курганів кочівників ХІІ-ХІІІ ст. Кожна з підвісок нагадує крихітне наверхів’я булави або «бойового ціпа»: вона має форму октаедра, грані якого завершуються пірамідальними виступами-шпильками, покритими кульками псевдозерни. До цієї складної конструкції прикріплена рухома напівкругла дужка, що фіксується петлею і гачком. Головною відмінністю підвісок Старосільського скарбу від прототипів «половецького часу» є їх досконаліші пропорції і техніка виготовлення.
Напрошується питання: що могло стати причиною появи таких стародавніх прикрас в досить пізньому скарбі? Можливі декілька відповідей.
Припущення номер один. Пошуки скарбів у всі часи були одним з найулюбленіших занять наших пращурів. Саме так, як і «чорні археологи» зараз грабують стародавні поховання, за старих часів розкопували кургани у пошуках скарбів. Про такі факти розповідають письмові джерела XVII-XVIII ст. Тому не можна виключати, що «рогаті» підвіски із Старосільського скарбу дійсно могли колись належати знатній половчанці та були поховані разом з власницею в одному зі степових курганів. Люди, що знайшли ці прикраси в XVI або XVII ст., знов закопали їх вже як скарб.
Припущення номер два. «Рогаті» підвіски зі Старосільського скарбу є наступним етапом розвитку «сережок половецького типу» і виготовлені дійсно в XVI ст. Нащадки половців продовжували жити в південноукраїнському степу і після монголо-татарського нашестя. Вони стали частиною поліетнічної Ногайської орди. На межі XIV-XV ст. разом зі золотоординським ханом Тохтамишем нащадки половців переселилися в округу Черкаською і Чигиринськой фортець, де перейшли до осідлості й почали охороняти державні кордони Великого князівства Литовського.
Прямі паралелі по відношенню до «рогатих» скроневих підвісок зі Старосільського скарбу виявлені в молдавських і румунських скарбах, датованих монетами 1574-1657 рр. У скарбі, знайденому біля Кагула, «рогаті» підвіски були прикріплені до кінців 40-сантиметрового срібного ланцюга. Декілька пар «рогатих» підвісок виявлено біля Тягині в скарбі з монетами XVI — початку XVII ст. їх особливістю є наявність «гнізд» зі вставками із зерен граната або скла між виступами-пірамідками. Такі ж «рогаті» прикраси жіночих головних уборів, але без датуючих монет, знайдені в похованнях некрополя Сучавської фортеці і в скарбі із Сахарни.
Румунські дослідники вважають, що більш ранні «рогаті» сережки в скарбах знаходять, як правило, у вигляді уламків. Аналогічні прикраси другої половини XVI-XVII ст., порівняно з ранніми прототипами, мають значніші розміри, вагу і ускладнений декор. До XVI ст. вони перетворилися на важкі підвіски до головних уборів.
Причиною утворення скарбів з «рогатими» підвісками могли стати бурхливі події XVI-XVII ст.: походи до Молдови військ Івана Грізного в 1574 р. і українських козаків, які в 1651 р. підтримали Василя Лупула в боротьбі з його конкурентом на молдавський трон — Матвієм Бессарабом.
Про те, що деякі ювелірні вироби зі Старосільського скарбу належать до «кочового світу», свідчать і таємничі знаки, виконані в техніці гравіювання на невеликій поясній пряжці. Вони нагадують тамги — стародавні знаки власності кочівників.
Не менш цікава і друга пара скроневих підвісок Старосільського скарбу. Кожна з них має вид довгого стрижня з товстого срібного дроту, рухомо зчленованого з великим кільцем, за допомогою якого прикраса кріпилася до головного убору. На кожен із стрижнів нанизані крупні зерна гранатів фіолетово-червоного кольору і металевий циліндрик, прикрашений сканню.
Подібні типи прикрас відомі серед українських ювелірних виробів XIV-XV ст. — сережок у вигляді знаку питання. Зустрічаються вони і за межами України. Наприклад, масивні підвіски російських жіночих головних уборів XV-XVII ст. — сережки-одинці, складалися з кільця із стрижнем, на який нанизуються намистини і напівкоштовне каміння, яке притримується срібним циліндром. Схожими за декором і формою є і середньоазіатські прикраси (що виготовляються в Бухарі і Самарканді), і сережки кримських татарок.
Найбільш ранні прототипи такого типу жіночих прикрас відомі в матеріалах археологічної салтовської культури. Її носіями дослідники вважають аланів і булгарів, які в VIII-X ст. населяли Лівобережжя України і Крим, входили в Хазарський каганат.
Схожість скроневих підвісок Старосільського скарбу з прикрасами аланів, булгарів і половців, які населяли лісостеп сучасної України з VIII ст., можна пояснити тим, що їх нащадки продовжували жити в цьому регіоні, зберігаючи свою традиційну матеріальну культуру до XVI-XVII ст. У XIV ст. під тиском монголо-татарів частина аланів (ясів або язигів) разом з половцями переселилася на захід. Угорські письмові джерела згадують про народ «язигів» до XVII ст., а в Румунії існує місто під назвою Ясси. Цим пояснюється присутність в молдавських і румунських скарбах XVI-XVII ст. прикрас, що нагадують сережки «половецького типу» з українських курганів домонгольського періоду. Не виключено, що частина нащадків аланів-язигів не пішла зі степів Північного Причорномор’я, а разом з ногайцями оселилася на землях сучасної Черкащини, де було знайдено Старосільський скарб.
Можливою причиною заховання в землі предметів скарбу могла стати одна з численних бурхливих подій XVI-XVII ст. у канівсько-черкаському регіоні, який до кінця XVII ст. межував з Диким Полем. Недалеко від місця знахідки скарбу, села Мале Старосілля, проходив сумно відомий татарський «Чорний шлях». Збереглися відомості, що в 1631 р. місцеві козаки — захисники Корсуня і Сміли, відбили черговий татарський напад, що спустошив багато навколишніх сіл і хуторів. А скільки таких набігів було до цього! У 1631 і 1637 рр. ці землі опинилися в епіцентрі козацьких повстань І. Злого, П. Бута та Д. Гуні. Часті набіги татар і турецьких окупаційних військ у другій половині XVII ст. змусили населення цього регіону в 1670-х роках переселитися на Лівий берег Дніпра. Словом, причин, за яких міг бути захований скарб, було більше ніж достатньо.
Можливо, що на місці Старосілля (назва якого свідчить про давнину цього поселення), в кінці XVI — в XVII ст. існував один зі шляхетських прикордонних хуторів. Так, в «Подимному тарифі» Київського воєводства за 1631 р. вказані два «шляхетських» села Старосілля (Starosielec).
Цікаво, але в Черкаській області і зараз є два Старосілля, Велике і Мале: перше — на річці Ірдинь, друге — на її притоці Балаклеї. Старосільський скарб може бути як скарбами, накопиченими декількома поколіннями однієї сім’ї, так і награбованою татарами здобиччю. Про те, що в скарбі присутні прикраси декількох чоловіків, свідчить наявність шести перснів майже однакового діаметру — від 2,2 до 2,5 см. Відповідно, вони призначені для одного (вказівного?) пальця і могли належати двом або трьом особам. Окрім чоловічих прикрас (перснів, трьох пряжок, паска-ланцюга), до скарбу увійшли й елементи жіночого святкового убрання — дві пари скроневих підвісок і намисто.
Наявність в скарбі персня-печатки — т.з. «сигнета» (у XVI-XVII ст. такі прикраси відігравали роль своєрідного посвідчення особи магнатів, шляхти і духівництва) з гравірованими кириличними буквами «Д» і «М», свідчить про те, що його власник належав до православної шляхти. Герб на «щитку» персня (лук зі стрілою) широко використовувався в польській і українській геральдиці XVI-XVII ст.
Деякі з прикрас (переважно жіночі) могли належати обрусілим нащадкам кочівників, що жили в окрузі Канівського і Черкаського замків як мінімум з кінця XIV ст.
