Один-єдиний похід в Офіс президента на зустріч блогерів ставить репутаційний хрест на блогері.
Не рятують ні заслуги, ні добрі наміри, ні «ми тільки запитати», ні «я там навіть води з кулера не попив».
І навіть не в тому справа, що підписників на ФБ відразу обвалюються на третину. Це таке діло, наживне. Завжди можна за рахунок ботів розігнати, кількість не критична.
А проблема у тому, що твоя думка для людей, у яких ти був (була) opinion leader, відразу множиться на нуль, незалежно від того, скільки одиниць перед нулем у тебе стояло іще вчора. І вся твоя цінність як активу тут же втрачається. Бо ті, на кого ти впливав, від тебе тихо відписалися, а метати бісер перед новою зеленою аудиторією… Ну це таке, на любителя.
І я не злорадствую насправді. Я вважаю, що для країни це дуже погано. Якби ми пливли різними човнами, то я б просто заблокувала у ФБ, помахала ручкою на прощання і викинула з голови. На щастя, у нас є кого почитати і без ходоків до Єрмака.
Але так сталося, що ми всі в одному човні, і вискочити немає можливості.
І я розумію, що жоден толковий спеціаліст, для якого важлива репутація, не піде на співпрацю із Зеленським. Як би не було боляче дивитися на те, що вони творять. Як би не було страшно від усвідомлення наслідків. Як би не хотілося підскочити затикати їхні дірки, бо ж тонемо всі разом! Але ні, немає можливості.
Ступаєш на Банкову і перетворюєшся на соляний стовп. Спопеляєшся, як вампір на сонці.
Тамара Горіха Зерня
