- Доброго дня! Чого бажаєте?) Ось, у нас сьогодні все свіже, беріть! - відвертається в бік та щось питає у колежанки. Та допомагає дістати з полиці товар, який я замовляю. Відчувається, що обидві україномовні, їм навпаки в центрі міста працювати було незручно - бо вважали, що українською "стидно". Мабуть, обидві з області. Між собою тихенько було українською, з покупцями російською. Зараз полегшено щебечуть на мові.
На тому тижні заходила, там була інша зміна. Жіночка підбирала слова, але чотири відеокамери, можливо, не давали їй можливості перейти на російську.
- Що, складно вам поки що? - питаю.
Вона посміхається: "так", киває головою.
- Заходьте до нас ще!
Думаю, у неї там за вагами написані фрази, щоб було легше. Але їй ще пару змін, і вже буде як по маслу.
Ще в одному магазині сьогодні, ну дуже маленькому, продавчиня чекає, поки скажу щось я, а потім майже мовчки зважує, рахує. Намагається посміхатись, бо як в рота води набрала. Але на прощання каже те, що найлегше:
- Дякую!
Ну, думаю, хоч "дякую" - бачу, що нервує.
А є ще магазин сєпарів. Місцеві. Там родічі в Москві, парад 9 "мая" - тільки російський, щоб покупці бачили та слухали, показово. Але в мене поки що нема бажання перекреслювати свій день поганими емоціями. Давно не заходжу, навіть після прийняття закону про сферу обслуговування, щоб почути, як вони спілкуються з людьми. Думаю, там все як завжди, бо ж родичі з Москви нікуди не ділись, а покупці в основному такі ж самі. Знаєте, свій до свого.
Харків, січень 2021.
