Один із засновників архітектурного стилю «український модерн», живописець і педагог. Народився у с. Ворожба біля Лебедина на Сумщині. У Харківському університеті слухав лекції з історії України, етнографії та народного мистецтва. Після закінчення залізничної школи В. Кричевський працював креслярем у Харківській міській управі, де познайомився з архітектором С. Загоскіним, з яким за три роки вивчив різні предмети з курсу архітектури. Потім Василь продовжив освіту в майстерні харківського архітектора О. Бекетова, де спроектував, зокрема, будинок Товариства гірничопромисловців Півдня Росії (вул. Сумська, 18, нині Радіотехнічний технікум; у 2008 р. на ньому встановлено меморіальну дошку В. Кричевському). В. Кричевський став також автором ліпного декору будівель Земельного та Торгового банків (нині Автотранспортний технікум і Будинок техніки). У будинку Бекетова Кричевський познайомився з багатьма талановитими митцями, зокрема С. Ткаченком, який багато бував у Парижі і прищепив Василеві європейський мистецький світогляд. У 1897 р.
B. Кричевський дебютував як художник на виставці робіт харківських майстрів. У своїй творчості він обрав власний шлях, заснований на традиціях українського народного мистецтва, підносячи його на європейський рівень. У 1902 р. В. Кричевському вдалося переконати урядовців Полтавської земської управи, що їх новий службовий будинок потрібно спорудити з урахуванням традицій української народної архітектури. Проте новаторство молодого архітектора не відразу було позитивно оцінено. Лише після перемоги проекту Кричевського у конкурсі доля будинку Полтавського земства (1903-1908 рр., нині Полтавський історико-краєзнавчий музей) вирішилась на користь українського модерну1. В оформленні будинку взяли участь знані українські живописці С. Васильківський та І. Самокиш. Споруда у центрі Полтави стала «маніфестом» В. Кричевського та його однодумців — поборників відродження українського національного стилю в архітектурі2. Її дах з високими вежами вкривали 70 тисяч полив’яних черепиць зелено-блакитного кольору; зовнішні стіни було облямовано цеглою з візерунком, декоровано 15 майоліковими гербами повітів Полтавщини та 12 панно. Стіни й колони в інтер’єрах будинку було декоровано 24,5 тисячами орнаментованих полив’яних плиток білого, синього і зеленого кольорів. І черепицю, і цеглу, і плитки виготовили вихованці й викладачі Миргородської художньо-промислової школи з м. Опішне. Фасад будинку водночас монументальний і динамічний: центральний ризаліт, що виступає, підкреслено двома утопленими в товщу стін баштами з «заломами»; «винос» черепичного даху підтримують фігурні кронштейни; спарені шестикутні вікна другого поверху поділено витими колонками.
Полеміка у періодичній пресі під час конкурсу проектів будинку земства підвищила громадський інтерес до української архітектури та сприяла виникненню багатьох послідовників В. Кричевського — C. Дяченка у Центральній Україні, І. Лушпинського у Львові та інших. Архітектура українського модерну найбільшого поширення набула на Харківщині, Чернігівщині та Полтавщині, де до 1917 р. будували лікарні, школи, селекційні станції, зокрема церкву в селі Пліщіївці, художні школи у Харкові та Вовчанську, Миргородський бальнеологічний курорт (за ескізами О. Сластіона). Засадами, виробленими під час роботи над будинком земства у Полтаві, Кричевський керувався у будівництві в Києві, до якого переїхав 1907 р. Тут він зустрічався з багатьма діячами культури і науки — композитором М. Лисенком, істориками М. Грушевським і Д. Антоновичем, поетесою Лесею Українкою, письменником Г. Хоткевичем, родиною Старицьких і громадсько-політичних діячів Чикаленків, художником І. Їжакевичем та іншими.
1 На початку XX ст. поборники «українського відродження» у мистецтві поділилися на дві течії. Перша (до якої належав В. Кричевський) засновувалась на засадах українського модерну, друга (П. Альошин, Д. Дяченко та інші) спиралася на традиції українського бароко.
2 Між 1900 і 1910 рр. про належність до модрену заявили національні архітектурні школи — каталонська, англійська, угорська, фінська, австрійська. У цей час робилися спроби створення сучасного національного мистецтва через запозичення з традицій минулого.
У 1907-1908 рр. В. Кричевський спорудив у Києві для історика І. Щітківського будинок у стилі «український модерн» (вул. Полтавська, 4-а, зруйновано 1936 р.). У співавторстві з архітектором Е. Брадтманом В. Кричевський 1911 р. спорудив Народне училище ім. С. Грушевського, кошти на яке заповів батько історика М. Грушевського (вул. Фрунзе, 164, нині школа). Нова будівля стала домінантою площі, до якої було обернено фасади трьох рівноцінних за художніми якостями частин, з’єднаних в єдине ціле. Стіни будівлі з рожево-золотавої цегли декоровано вставками з помаранчевих, ясно-зелених і білих плиток, круглих розеток і смуг-фризів. Кожна частина будівлі має окремий дах з чотирма схилами, трикутний фронтон та шестикутні вікна.
У 1908 р. В. Кричевський виконав оздоблення прибуткового шестиповерхового будинку на розі вулиць Паньківська та Микільсько-Ботанічна, де в одній з квартир мешкав М. Грушевський, а з 1910 р. в мансарді оселився і Кричевський, де розмістив свої картини й твори українського народного мистецтва, які збирав під час поїздок селами України. Коли Варвара Терещенко — дружина мецената Б. Ханенка, заснувала в с. Оленівці (нині Васильківського р-ну на Київщині) школу килимарства, Кричевський давав поради її вчителям і сам зробив багато ескізів килимів.
Київський будинок Грушевських було знищено взимку 1918 р. під час громадянської війни разом із зібраннями старожитностей М. Грушевського й В. Кричевського та 150 картинами останнього. Разом з дружиною та дочкою В. Кричевський перебрався до Київського художньо-промислового і наукового музею (нині Національний художній музей України), де головним зберігачем працював його товариш Д. Щербаківський; потім виїхав до Опішні, де керував Миргородською керамічною школою. В. Кричевський зацікавився гончарством ще під час спорудження Полтавського земства, коли добирав різні глини, способи їх випалу для створення облямування будівлі та виготовив близько десяти керамічних предметів за власними ескізами.
У роки революційних подій 1917-1918 рр. В. Кричевський розробив проект Великого і Малого державного герба УНР — Тризуба, великої й малої печатки України та дизайн паперових грошей Центральної Ради. В. Кричевський спробував себе і як театральний художник, у 1917-1918 рр. оформивши для Українського державного театру вистави «Уріель Акоста» Г. Гуцкова та «Панна Мара» В. Винниченка. У 1925 р. на Одеській кіностудії він був художником історичних фільмів «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко», «Назар Стодоля» та «Борислав сміється».
Рада професорів новозаснованої Української академії мистецтв у 1918 р. обрала В. Кричевського першим ректором, а після його відмови на цю посаду було призначено його брата — Ф. Кричевський. Повернувшись до Києва у 1919 р., В. Кричевський керував спочатку в Академії (потім — в Архітектурному і Київському художньому інститутах1) майстернею архітектури та орнаментики, кафедрою малярства. Серед його учнів були художник А. Петрицький та архітектор В. Заболотний. У 1923-1924 рр. професор В. Кричевський дав завдання студентам скласти креслення давніх київських будинків. Саме тоді з’ясувалося, що в будинку по пров. Хрещатицькому, 8 (нині пров. Шевченка) у 1846 р. жив Т. Шевченко. У 1925 р. за клопотанням В. Кричевського і київської громадськості цей будинок було передано Всеукраїнській академії наук для створення музею Великого Кобзаря. У 1927 р., коли розпочалася реставрація цього меморіалу, художнє керівництво з відтворення інтер’єрів та умеблювання в дусі «часів Шевченка» було доручено В. Кричевському, і вже наступного року будинок-музей приймав відвідувачів.
Крім архітектури та художнього дизайну, В. Кричевський успішно займався живописом і книжковою графікою. М. Грушевський, повернувшись після революційних подій 1905 р. (внаслідок яких послабився тиск російськомовної цензури) зі Львова до Києва, почав видавати українські книги. Оформлення «Ілюстрованої історії України» та ще кількох праць М. Грушевського виконав В. Кричевський, створивши малюнки за старовинними українськими взірцями. Новий напрям у книжковій графіці швидко знайшов послідовників. Наступним проектом В. Кричевського стало створення обкладинок до задуманого В. Щербаківським видання «Українське мистецтво». Хоча побачили світ лише три томи з п’ятнадцяти, вони мали успіх у Європі та видавались у Лейпцізі й Празі. У 1918 р. для видавництва «Час» В. Кричевський виконав ілюстрації, титульні аркуші, заставки, кінцівки та заголовки до «Євангелія» українською мовою. Загалом до 1935 р. він виготовив макети кількох десятків обкладинок книг для видавництв «Час» і «Рух», Державного видавництва України, Інституту книгознавства, «Книгоспілки». В. Кричевський також створив 400 ілюстрацій за мотивами народної творчості до видання текстів українських пісень. Останню його графічну роботу — обкладинки «Українського православного календаря» на 1952-1953 рр. — було зроблено вже в еміграції.
1 Далі у тексті — КХІ.
Останньою ж роботою В. Кричевського як архітектора стало спорудження у співавторстві з П. Костирком у 1933-1937 рр. Музею Т. Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Через нестачу коштів остаточний вигляд будівлі виявився не таким, як передбачав В. Кричевський: бракувало декоративних інкрустацій по дереву, кольорової полив’яної черепиці на даху, майолікових плиток на стінах фасаду. Саме такою будівлю музею Т. Шевченка зображено на проектах, нещодавно переданих з Венесуели до Канева нащадками митця.
У 1940 р. В. Кричевському було присвоєне звання Заслуженого діяча мистецтв і доктора мистецтвознавства. Під час німецької окупації Києва він, що багато років терпів утиски з боку комуністичного режиму і звинувачення в українському націоналізмі, погодився на запрошення митрополита Андрея Шептицького очолити львівську Вищу мистецьку школу. Це стало причиною його подальшої еміграції — спочатку до Чехо-Словаччини, потім — до Німеччини та Парижа. В 1949 р. В. Кричевський на запрошення своєї дочки (чоловік якої працював за контрактом у Венесуелі) виїхав до Каракаса, де старий художник через кілька років помер. Згодом його перепоховали на українському цвинтарі у м. Банд-Брук штату Нью-Джерсі у США. Нині роботи В. Кричевського, зокрема, експонуються і в Українському музеї у Нью-Йорку.
Роль, яку відіграв В. Кричевський у становленні нового українського мистецтва, насамперед архітектури, важко переоцінити. Його новаторство, яке спочатку поділялося далеко не всіма співвітчизниками, з часом прислужилося справі популяризації українського народного мистецтва у світі. Учні й послідовники В. Кричевського вивели мистецтво України на якісно новий рівень, здатний конкурувати з кращими здобутками світової цивілізації.
