Сніцар (майстер художнього різьблення по дереву), творив у стилі пізнього бароко та рококо. Через велику духовність створюваних образів його називають «українським Мікеланджело», а творчу манеру порівнюють з роботами видатних європейських майстрів — автора статуй Карлового мосту у Празі М.-Б. Брауна (1684-1738 рр.) та італійця Д.-Л. Берніні (1598-1680 рр.).
Твори Й. Пінзеля відзначаються великою емоційною напругою та динамізмом. Одна з його кращих кам’яних робіт — вапнякова скульптура Святого Онуфрія (створена для надбрамної ніші печерного монастиря у с. Рукомиш під Бучачем) — зображує аскета-відлюдника (що жив у III ст.) у настегенній пов’язці з розкиданим довгим волоссям та бородою до колін, зі здійнятими руками і жилавими ногами, до яких сумирно припав лев. Особливістю різця Пінзеля (за якою мистецтвознавці ідентифікують його анонімні роботи) є гострі лінії «фантазійного» драпування одягу персонажів, який наче розвівається вітром і надає динамізму й драматизму постатям святих.
Дослідників дивує, що Й. Пінзель не завжди дотримувався відповідності анатомії: його скульптури (деякі з них заввишки сягають 3 м) мають неприродно вигнуті пальці й непропорційні частини тіла. Дехто вважає це авторським прийомом досягнення більшої виразності у переданні рухів статуй, які передбачалось демонструвати на значній віддалі від глядача. Інші вбачають у цьому гротеск і навіть насмішку автора над своїми творіннями (а, може, і релігією взагалі): його янголи, солодко посміхаючись, водночас хижо шкіряться, показуючи зуби. Проте видатний різьбяр у зображенні своїх персонажів ніколи далеко не відходив від реалістичних тенденцій.
Нині в Україні відомо 62 твори різця Й. Пінзеля (або таких, що приписують йому, — майстри, що працювали для церкви, не підписували своїх творів), проте ця кількість постійно збільшується — їх виявляють у найнесподіваніших місцях. Час і люди не щадили їх, проте навіть те, що вціліло, вражає. Наприклад, в Одеському замку (філіалі Львівської картинної галереї) зберігається дерев’яна скульптура невідомої святої роботи Й. Пінзеля, яка потрапила до музею з одного з недіючих костьолів. І хоча в постаті відпиляно обличчя, її аукціонна вартість, за оцінками експертів, становить приблизно 15 мли доларів. Через таку ціну творів Пінзеля в Україні з’явилися мисливці за його творами, які й досі можна знайти у невеликих провінційних костьолах.
Із 62 українських творів Й. Пінзеля 40 перебувають у Львівській галереї мистецтв1, 15 — у Тернопільському краєзнавчому музеї (дерев’яні постаті вівтарів костьолів у Монастирську та Бучачі — святі Симеон, Тадей, Миколай, Вікентій; барельєфи «Святого Варфоломія» та «Св. Франциск Борджіа»; постаті янголів та невідомого єпископа, композиції «Подорож до Еммауса», «Ангел-Хранитель», «Благовіщення», «Відсічення голови святого Іоанна Хрестителя»; кам'яні алегоричні фігури Мудрості, Мужності, Віри та постать святого Товії з бучацької церкви Святої Покрови) і 6 — в Івано-Франківському художньому музеї. Представлені вони також у музеях Польщі та приватних зібраннях. Й. Пінзель виготовляв скульптури і з каменю-пісковику — їх відомо менше, ніж дерев’яних. Це — фігури Святого Георгія на коні, святих папи Лева та Анастасія на фасаді й аттику собору Святого Юра у Львові. За їх виготовлення Й. Пінзель у 1750-х роках одержав винагороду 37 тисяч злотих2. Можливо, що моделлю для кам’яної статуї Святого Юрія слугувала невелика дерев’яна скульптура Пінзеля, яка нині зберігається в Національному музеї у Львові. Деякі відмінності у моделюванні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника у кам’яному й дерев’яному зображеннях святого Георгія можна пояснювати авторським доопрацюванням кінцевого варіанту.
1 З 1996 р. їх експонують у спеціально створеному Музеї сакральної скульптури Й. Пінзеля (пл. Митна).
2 Проте у дослідників виникають сумніви, що всі три статуї виконав один автор. Адже постать Святого Юрія на коні, що списом вражає дракона, вирізняється поривом у русі. Мальовничо розвіваються грива коня і плащ святого лицаря, вбраного у панцир та шолом з плюмажем із пір’я. Водночас постаті святих Анастасія та папи Лева — присадкуваті, статичні, виконані в іншій стилістичній манері.
Різцю Й. Пінзеля приписують також кам’яні скульптури на фасаді домініканського костьолу та церкви Святої Марії Магдалини, а також фігуру Богоматері в храмі Марії Сніжної у Львові. Й. Пінзеля вважають і автором статуй на ратуші Бучача на Тернопільщині.
У біографії митця багато «білих плям». Не з’ясовано, де й коли він народився та помер, хто був за національністю, де жив і вчився до 1740-х років, коли вперше з’явився на Поділлі... Припускають, що прізвище (яке у документах писалося як «Йоганн-Георг Пильзе», «Ян Георг Пельце» чи навіть «Джованні-Джорджі Поцци») — псевдонім. Одна з версій стверджує, що Пінзель — це Антон Браун, племінник видатного чеського скульптора Матея Брауна з м. Пльзень, який у 1730-х роках працював у Празі. Існує гіпотеза, що Пінзель розпочинав кар’єру скульптора, різьблячи носові статуї для кораблів. Саме тому у виготовленні своїх скульптур він надавав перевагу липовому дереву перед каменем, бо краще з ним вправлявся. А може, тому, що статуї з дерева, позолочені й пофарбовані в різні кольори, мають вигляд «живіших», ніж кам’яні? Також припускають італійське, німецьке чи польське походження Пінзеля (його батьківщиною називають Богемію, Сілезію, Баварію, Саксонію, Австрію або Швейцарію); українські ж дослідники вважають його своїм співвітчизником. Такий широкий діапазон гіпотетичної батьківщини великого скульптора пояснюється тим, що у його творчості мистецтвознавці вбачають вплив й італійського Відродження (зокрема, Мікеланджело Буонаротті), німецького та іспанського Ренесансу (паралелі з мистецтвом славетного художника Ель Греко) тощо. Попри існування значної кількості наукових праць (польських та німецьких науковців, багаторічного дослідника творчості Й. Пінзеля — директора Львівської галереї мистецтв Б. Возницького) і навіть художніх книг (романи Є. Кононенка «Жертва забутого майстра» та В. Єшкілева «Втеча майстра Пінзеля»), присвячених його життю і творчості, персона Пінзеля лишається загадковою. 2007 р. львівське видавництво «Грані-Т» видало альбом фотографій творів Й. Пінзеля з музеїв України «Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення».
Більшість скульптур митець створив для будівель, спроектованих чи італійцем, чи німцем Бернардом Меретином (прізвище якого писали як «Мердерер» та «Меретіні») з Лугано (?—1759 р.) — хрещеним батьком сина Й. Пінзеля. Це — собор Святого Юра у Львові (1744—1761 рр.), ратуша в Бучачі (1750 р.), костьоли в с. Годовиця1 поблизу Львова та Діви Марії у Городенці (1757 р., нині Івано-Франківської обл.).
1 Вівтар цієї церкви вважали кращим у доробку Й. Пінзеля. У 1939 р. розп’яття з Годовиці було вивезено до Польщі й встановлено у Вроцлавському костьолі. Твори «Жертвопринесення Авраама» й «Самсон, який роздирає пащу лева» нині перебувають у Львівській художній галереї.
Для останнього Пінзель виготовив чотири бічних вівтарі, різьблений амвон1 з рельєфом «Розісланим апостолів» та головний вівтар з динамічними постатями янголів і фігурами святих Анни та Єлизавети (матерів Діви Марії й Іоанна Хрестителя), святих Йосипа та Якима (чоловіка й батька Діви Марії). Вже у наш час 13 з 18 цих триметрових фігур порізали на дрова. Для парафіяльного костьолу у с. Монастириське на Тернопільщині Й. Пінзель 1760 р. створив вівтарі Богоматері та Святого Серця Христа з фігурами пророка (патріарха Авраама?) та царя Давида у короні й античному панцирі, вівтарики святих Антонія Падуанського та Миколая.
Другим після Львова за кількістю збережених робіт Й. Пінзеля (14 одиниць) є м. Бучач на Тернопільщині, розквіт якого припав на часи володіння ним канівського старости графа М. Потоцького (1712-1783 рр.)2. Й. Пінзель приїхав до Бучача у середині 1740-х років. Саме тут — на в’їздах до міста, у 1750-1751 рр. — було встановлено його перші відомі в Україні скульптурні твори — придорожні кам’яні статуї чеського святого Яна Непомука та Богоматері, зруйновані після Другої світової війни.
1 Амвон — підвищена кафедра для виголошення проповідей.
2 У народному фольклорі відомого як «пан Каньовський». Він також є головним героєм української «Пісні про Бондарівну». Шануючи своїх предків-українців, М. Потоцький перейшов з католицизму в уніатство, спілкувався у побуті українською мовою, ходив у шароварах, носив оселедець, курив люльку, а на засідання польського сейму міг приїхати в розшитому перлами жупані.
Твори Й. Пінзеля збереглися також на ратуші Бучача, у церкві Покрови та у костьолі Успіння Богородиці. На кошти М. Потоцького у Бучачі діяла майстерня, де професійні скульптори й архітектори (Б. Меретин, М. Урбаник, Г. Гофман, Ф. Олендзький, Й. Пінзель) навчали учнів майстерності. Серед вихованців Пінзеля були майбутні скульптори — брати Полейовські, автори вівтаря для храму Почаївської лаври, спорудженого коштом М. Потоцького. За підрахунками дослідників, у Галичині працювало майже 40 учнів і послідовників Й. Пінзеля.
У Бучачі майстер прожив до самої смерті й був похований в одній з місцевих церков, проте його надгробок ще не знайдено. Сучасні польські та німецькі дослідники виявили у церковних книгах з Бучача записи про вінчання Й. Пінзеля з удовою Маріанною Кейтовою (1751 р.) та про хрестини їхніх синів — Бернарда й Антонія (1752 та 1759 рр.). 1762 р. вдова Й. Пінзеля вийшла заміж за Й. Беренсдорфа і переїхала до Баварії, очевидно, взявши з собою архів і скульптури покійного чоловіка. 1999 р. на антикварному ринку у Мюнхені з’явилися шість 10-сантиметрових дерев'яних статуеток «боцетто»1 — мініатюрних копій робіт, представлених у музеях України та ідентифікованих українськими дослідниками. На кошти меценатів їх придбав мюнхенський Баварський національний музей. Враховуючи те, що не зберігся жоден з ескізів не лише Й. Пінзеля, а взагалі жодного з майстрів львівської скульптурної школи XVIII ст., виявлення таких «боцетто» стало подією. Серед них — ескіз втраченої на сьогодні фігури святого Йосипа з костьолу в Городенці. Голова святого поривчасто відкинута до лівого плеча, він дивиться вгору. Напрямок його погляду підкреслює вказівний жест лівої руки. У правій руці він, можливо, тримав свій атрибут — квітку лілеї. Декоративно зображена тканина одягу виразно відокремлюється від тіла й огортає його. Інше «боцетто» представляє худорляву постать святої Анни з розкритою книгою у лівій руці. Цей атрибут матері Діви Марії свідчить про її місію — навчання дочки. З голови до ніг жіноча постать вкрита драпірованим одягом з «гострими» складками та глибокими поздовжніми заглибленнями і заломами. Ці прийоми належать «почерку» Й. Пінзеля. Як і «боцетто» святої Анни, постать її чоловіка — святого Якима — зображено в експресії, з підкреслено сильним вигином тіла та відкритою книгою, яку він спирає на стегно. Широкий жест лівої руки, підкреслений нахилом голови, нагадує поставу статуй апостолів. У «боцетто» царя Давида, вбраного в античний панцир (ескіз статуї для вівтаря костьолу в Монастириську) знову наявний мотив вигнутого й перекрученого корпуса, живописно огорнутого плащем.
1 Боцетто (з італ. «ескіз») — авторські проекти майбутніх творів, презентаційні моделі, що відтворювали загальну композицію, жести тощо. Виготовляли з випаленої глини, скульптурного воску, дерева. Багато європейських музеїв мають зібрання «боцетто», що представляють різні скульптурні школи.
1751 р. Й. Пінзель виконав скульптури для ратуші у Бучачі, спорудженої Б. Меретином. Сьогодні цю будівлю вважають однією з кращих у Європі пам’яток у стилі «рококо». З 16 фігур1 на балюстраді й головному фасаді (міфологічних та алегоричних персонажів) після пожежі 1865 р. вціліло шість: «Давид перемагає Голіафа», «Геракл вбиває лернейську гідру», «Самсон розриває пащу лева», «Посейдон утихомирює морські хвилі», «Феміда» (богиня правосуддя) і «Козак з люлькою» (від якого зберігся торс). Остання є залишком композиції — алегорії подій української історії XVII-XVIII ст., до якої, крім козака, належала також постать селянина, що сидить. Обидві вони уособлювали полонених, захоплених поляками (якими командували предки М. Потоцького — славетні полководці XVII ст.) під час війн.
У композиції «Самсон і лев» майже двометрова постать біблійного героя, вбрана у настегенну пов’язку, надзвичайно динамічна. Різко нахилившись уперед, Самсон навалився на звіра, схопивши його за лапу. Не менш виразно вирішено й другу композицію — битву бородатого Геракла з гідрою. Хоча потвора міцно обвила своїм гнучким тілом зігнену постать героя, права рука Геракла з масивною палицею піднята для останнього смертельного удару, а лівою він душить гідру. На противагу зазначеними скульптурам постать бога морів Посейдона у короні з коралів та черепашок уособлює велич і спокій. Він стоїть, виставивши вперед ліву ногу і спираючись на праву, тримаючи у руці тризубець (нині втрачено). У групі «Давид, що вбиває Голіафа» стрункий юнак рвучко заносить меч (не зберігся), щоб обезголовити поваленого велетня.
Для Покровської церкви Бучачи Й. Пінзель виготовив кам’яні алегорії Віри, Мудрості й Мужності, а також рельєфи для вівтаря «Чудо святого Миколая», «Відсічення голови Іоанна Хрестителя» та «Подорож до Емауса». Для міського Успенського костьолу скульптор створив дерев’яні парні скульптури святого Вікентія, який веде за руку дитину, та святого Франциска Борджіа, що вказує правицею правильний шлях.
1 Серед яких, зокрема, були композиції на тему «Дванадцять подвигів Геракла» — «Очищення Авгієвих стаєнь», «Перемога над критським биком», «Перемога над царем Діомедом», «Викрадення золотих яблук із саду Гесперид», «Приборкання Цербера» та інші.
