Йосип-Юрій Федькович відіграв у становленні українського культурного руху на Буковині таку саму роль, що й Іван Котляревський у Наддніпрянській Україні та «Руська трійця» на Галичині: він перший почав використовувати розмовну українську мову у своїх творах. Його перші прозові твори з’явилися тоді, коли цікавість до народного стилю вже стала поширеним явищем, тож перший на Буковині — він був не першим на українських землях і міг використовувати досвід своїх попередників.
З дитинства майбутній письменник мав горду, різку вдачу, і не останню роль в її формуванні відіграти родинні обставини. Його батько — Адальберт Гординський — був поляком, шляхтичем за походженням. Служив спочатку управителем панського маєтку й урядовим агентом, а згодом обійняв посаду урядовця в Чернівцях. Мати — Анна Дашкевич з роду Данницьких — була вдовою священика, коли познайомилася з Гординським. Вона православна українка, на дев’ять років старша за чоловіка, мала невеличкий маєток у Сторонці Пультові. Саме там 8 вересня 1834 р. народився майбутній письменник. Його охрещено за римо-католицьким обрядом і названо Йосипом-Домініком. У дорослі роки
Федькович не любив згадувати своє шляхетне походження і католицьке віросповідання. У віці 16 років він вигадав байку, ніби Гординський насправді є його вітчимом, а справжній батько — сербин на прізвище Федькович. Пізніше він називав себе позашлюбним сином своєї матері та гуцула Юрія Косована. Біографи письменника неодноразово зверталися до цього питання у своїх працях і встановили, що гуцул Косован жодним чином не міг бути йому батьком, оскільки прізвище Федькович — шляхетське прізвище Гординських. Принаймні під час навчання у реальній школі Юрій записувався як Гординський фон Федькович. До того ж він зовнішністю й характером дуже походив на Адальберта Гординського, про що оповідають сучасники письменника. Можливо, саме ця спільна риса — впертість — і була причиною того, що батько й син ворогували все життя.
Великою мірою на формування світогляду майбутнього письменника вплинула його сестра по матері — Марійка, що оповідала йому казки, співала пісень. Після закінчення реальної школи у Чернівцях Федькович був помічником землеміра, згодом — учнем провізора Бредмаєра у молдавському містечку Нямцу, але на обох цих посадах затримався недовго: юнак захопився поезією. Вже тоді він писав німецькою мовою і завдяки покровительству маляра Рудольфа Роткеля, з яким потоваришував у Молдові, мав змогу знайомитись зі зразками німецької літератури, поглиблювати свій кругозір.
З листопада 1852 р. Федькович перебував на військовій службі, — ймовірно, таку сувору школу життя обрав для нього батько, якого непокоїла синова непристосованість до життя і те, що той і досі не має свого шляху. Він же потурбувався, щоб юнак зміг отримати офіцерський чин, і в 20-літньому віці той став капралом, ще через рік — фельдфебелем, а ще через чотири роки одержав одразу два офіцерські звання. Федькович брав участь у походах італійської кампанії 1859 р., проте безпосередньої участі в боях не брав. Після повернення з Італії військова частина, де він служив, зупинилась у Чернівцях, де пробула півтора роки. Військова служба стала гарною школою для майбутнього письменника — на все життя він зберіг методичність, певну педантичність, але не змінила неспокійного характеру. Перебування на чужині посилило його сум за рідними місцями — недарма у воєнних творах часто трапляються образи дезертирів, що залишають лави війська, аби повернутися додому. Туга за домом спричинила до написання першої поезії українською мовою — «Нічліг». Під час служби у війську Федькович створив і першу свою повість «Люба-згуба», яку згодом було надруковано у «Вечерницях».
Перебування у Чернівцях остаточно зміцнило його національну свідомість — Федькович поволі входить до кола місцевих українських інтелігентів: Ернеста Найбауера — професора Чернівецького університету, видавця «Ілюстрованої Буковини», студента богослов’я Антона Кобилянського, майбутнього вчителя Костя Горбаля та ін. Саме вони познайомили офіцера з українським письменством, а Кобилянський допоміг надрукувати перші сім поезій молодого поета. Саме там, у Чернівцях, Федькович закохався в молоду співачку Емілію Марошані, але одружитися вони не могли — жоден не мав достатнього матеріального забезпечення, якого вимагав уряд від одруженого офіцера. А 1861 р. Федькович мусив залишити і Чернівці.
Перебування у віддалених районах справило на нього гнітюче враження — поет впав у депресію. Саме в період глибоких переживань народилися його найкращі поезії — «Як то тихо вечором на ярі», «Ой вийду я з хати», «Ave Maria». Наступні роки стан Федьковича був дуже непевний: він то переживав гострі напади ненависті до військової служби, то йому легшало і він влаштовував гуцульські вечорниці для вояків тощо. 1863 р., перенісши тяжку хворобу — запалення легень, він прийняв рішення про відставку і рішуче змінив своє життя: почав одягатися у селянській манері, перейшов у православ’я, прийняв до імені Йосип ім’я Юрій. Проте життя в омріяних гуцульських горах виявилося не таким простим, як здавалося, — непрактичний письменник не звик до роботи на землі, до того ж, неспокійна вдача Федьковича, вивільнена від військової дисципліни, дала волю негативним звичкам. Письменник то пиячив, то займався громадською діяльністю — був війтом, то займався навчанням місцевих дітей, укладаючи граматику, тощо. Утім господарські обов’язки через брак юридичних знань і загальну неорганізованість він виконував дещо недбало, підручники не знаходили відгуку серед цільової аудиторії, і, що найобразливіше — він постійно чув дивування щодо своєї приязні до так званої мужицької культури. Зрештою Федькович по-дитячому вперто зрікся офіцерського чину.
1863-1872 рр. він прожив у горах, намагаючись знайти порозуміння з місцевим населенням, але, отримавши пропозицію редагувати видання «Просвіти», без вагань переїхав до Львова. Там він виконував велетенський обсяг робіт — писав популярні праці, займався перекладами, але постійно відчував зверхнє ставлення з боку львівської професури. Пропрацювавши тут 14 місяців, розчарований Федькович повернувся до Путилова. На той час його діяльність як прозаїка була в певному занепаді, першим чином на це вплинула і слава поета: поезії, видані за сприяння Дідицького 1861 р., оповідання, видані в різних часописах, принесли йому відомість серед читачів і визнання серед літераторів, до нього навіть прикріпилося прізвисько «буковинський соловей». Часто його порівнювали з Шевченком, і Федькович, сам того не бажаючи, сліпо його наслідував, що не йшло на користь творам. Водночас поет серйозно захопився астрологією: придбав цілу бібліотеку, натхненно вивчав науку, навіть написав величезну працю на цю тематику. 1875 р. його відвідав Михайло Драгоманов і з жалем констатував факт, що Федькович марнує свій талант.
Біографи письменника пишуть, що за цим певним інтелектуальним занепадом настав і занепад його демократичних поглядів, любові до всього народного. Після смерті батька 1871 р. він повернувся до Чернівців, а через два роки, продавши батьківський маєток, придбав невеличку хату на краю міста і потрапив до міщанського оточення. Не маючи іншої компанії, потоваришував із сусідами і втягнувся у щоденні пиятики. Так тривало до 1885 р., аж поки товариство «Руська бесіда» у Чернівцях не перейшло до рук українофілів і ті заходилися рятувати поета від згубного впливу. З духовного пригноблення його вирвала робота у часописі «Буковина» та при видавництві «Бібліотека для молоді». Його помешкання продали, а сам літератор перебрався до приміщення товариства, де наступного року скромно відсвяткували 25-літній творчий ювілей Федьковича. Це святкування позитивно вплинуло на поета — він знову почав писати вірші, пообіцяв засісти за драму «Богдан Хмельницький», але до колишнього свого рівня так і не повернувся. Фізичне здоров’я Федьковича було підірване багаторічним питтям і через два роки, 11 січня 1888 р., він помер.
Літературний спадок Юрія Федьковича був ґрунтовним — окрім поезій, це оповідання, повісті тощо. Прозові його твори друкували в журналах «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Правда» протягом 1862—1868 рр. Повісті Ю. Федьковича були першим відтворенням гуцульського життя в українській літературі.