Для українських друзів.
І все ж, Зеленський та Єрмак не розуміють, куди вони попали.
Подавати у спотвореному вигляді інформацію про телефонну розмову з президентом США, тобто брехати щодо її змісту, а потім виправляти відповідне повідомлення та виправдовуватись, та ще й казати
«Слова – не важливі, а важливі конкретні вчинки. Отримає Україна, нарешті, ПДЧ чи ні – це питання бажання лише самого Альянсу. Якщо отримає – значить, нас там дійсно бачать. Якщо не отримає – це теж цілком конкретна відповідь» …
Слова насправді завжди є дуже важливими. Слова, які вимовляє голова держави, або які публікуються від його імені, тим більше, слова про розмову з головою іншої держави, яка є головним союзником України, є навіть у сотні, у тисячі разів важливішими, ніж просто слова.
Слова голів держав є завжди сигналами для інших держав.
Слова на кшталт - або беріть нас у НАТО такими, які ми є, або, якщо не візьмете, то це «теж цілком конкретна відповідь», - це поганий сигнал. Неправдива інформація про розмову з президентом США - це дуже поганий сигнал. Брехня в інтерв‘ю Axios та, як результат, спростування цієї брехні прес-службою Білого Дому, а також інформація звідти про відмову від зустрічі з українським президентом перед зустріччю Байдена з путіним (як раніше планувалось) через незаконну зміну керівництва Нафтогазу - це усе теж погані сигнали.
Те, що після усього цього Зеленського усе ж запросили у Білий Дім, є свідченням щирої підтримки України з боку США, Джо Байдена та його адміністрації.
Але слова є важливими. І безглузді слова, коли вони вже вимовлені, залишаються в історії. Гірше за все - це коли люди не вчаться на власних помилках, продовжуючи їх повторювати, вважаючи, що так і треба, що їм усе можна…
