Від літньої поїздки до Греції післясмак залишився навіть не від скелястого Санторіні, кожен захід на якому повертає до життя, і не від повного місяця на Родосі, що містичними тінями висвічував відновлений лицарський замок. А від маловідомого туристам острова Андрос – найближчого до Афін шматочка Кіклад, який саме через цю близькість давно вже перетворився на плаваюче серед хвиль дачне селище.
Для мене Андрос не був екскурсією і навіть не відпочинком, а просто зупинкою на шляху до Афін. Перевалочною станцією. Тим більше, що путівники в один голос розповідали про «будинки багатих судновласників», які збудовані на Андросі, і я уявляв собі афінську Конча-Заспу, черговий ярмарок марнославства.
Життя чергового разу довело, як небезпечно вірити путівникам, автори яких, втім, мало що знають про атмосферу Конча-Заспи і про свинцевий каламутний погляд київського міщанства, здатний знищити все живе. Так, звичайно, будинки багатих судновласників на Андросі були. і будь-яка прогулянка приводила тебе до невеликого особняка з гербом. Але це були швидше плоди гордості за нелегку працю, ніж плоди звичного нам вихваляння.
Щоб зрозуміти це, можна звернутися до мистецтва – Андросу пощастило із літописцями. Знаменитий грецький режисер Пантеліс Вулгаріс зняв за романом своєї дружини, не менш відомої письменниці Іоанни Карістіані, фільм «Маленька Англія», присвячений Андросу. «Маленька Англія» – саме так називали Андрос його жителі у минулому столітті: тому що багатство, створене працею капітанів, дозволяло порівнювати острів з «володаркою морів». Але фільм і книга – вони не про славу і багатство, а перш за все про острів жінок, які роками чекають своїх коханих з довгих морських переходів. І нерідко не дочікуються. І коли ти слухаєш пісню, яку співають ці розлучені з батьками і чоловіками жінки у кімнаті багатого особняка на щасливому острові, ти розумієш, що це таке – плата за справжню працю. І якими сльозами омиті ці горді герби на фасадах старих особняків.
І, звичайно, саме тому жителі Андроса відносяться до свого острова не як до дачі, а як до коштовності. Перший у Греції музей сучасного мистецтва, подарований Андросу судновласником Василісом Гуландрісом, з'явився тут за кілька десятиліть до появи аналогічного музею в Афінах. Столичний скульптор Міхаліс Томброс, який мав родинне коріння на Андросі, створив для острова скульптуру невідомого моряка, поставлену на одній з найкрасивіших приморських площ на скелястому обриві – справжній символ Андроса, який століттями чекає на своїх синів. Повернений на острів з археологічного музею у Афінах безрукий Гермес школи Праксітеля переконує, що Мікеланджело, коли ліпив свого Давида, створив, можливо, несвідомо, велику репліку античної скульптури... Не на кожному маленькому грецькому острові можна зіткнутися з таким розмаїттям відчуттів й асоціацій. Й, звичайно, не у кожній Конча-Заспі.
Але все ж головне тут навіть не незабутній міський пейзаж – біле селище на маленькому скелястому півострові, оточене морем. Головне – це, звичайно, саме море. Бурхливим морем починається і завершується фільм «Маленька Англія». Морським буянням завершується і мій спогад про Андрос. Море нагадує про те, що буде тут завжди. І тільки, якщо нам вдасться залишити після себе місто, книгу, фільм або просто гідно прожите життя і незраджену любов, хтось про нас все ж таки згадає у вічному шумі прибою.
