Анжеліка Балабанова народилася в Чернігові, в сім’ї багатого купця і землевласника. Дівчинка зростала в атмосфері розкошів і фальшивої добродійності, можливо тому в ній рано пробудився бунтарський дух. Одержавши «домашню» освіту, Анжеліка за першої ж нагоди розірвала всі зв’язки з родиною, виїхала до Брюсселя і вступила до Нового університету, який вважався найбільш прогресивним у Європі. Навчання вона продовжила в Лейпцігу, де вступила до Союзу російських соціал-демократів за кордоном, а в 1900 році стала членом Італійської соціалістичної партії (ІСП) і переконаною пропагандисткою марксизму.
До 1912 року вона набула популярності у партійних колах, стала членом ЦК СП і редактором її друкованого органу — газети «Аванті!». У цей же час відбулося її зближення з молодим Беніто Муссоліні, котрий на той час вважав себе соціалістом. Авантюрист, який мав неабиякі акторські здібності, за два роки спілкування з Анжелікою перетворився на професійного революціонера і оратора. На початку Першої світової війни Анжеліка і Беніто безповоротно розійшлися — Балабанова була переконаною пацифісткою і прихильницею ненасильства. А незабаром в Італії на цілих двадцять три роки установилася фашистська диктатура, на чолі якої стояв колишній соціаліст і учень Балабанової.
Сама ж Анжеліка розгорнула широку антивоєнну діяльність. В 1915 році її було обрано секретарем Міжнародної соціалістичної комісії, а після Лютневої революції вона повернулася до Росії, вступила в більшовицьку партію і тісно співробітничала з В. Леніним, Л. Троцьким, Г. Зинов’євим. У 1918 році Балабанову призначили помічником Наркома закордонних справ України Християни Раковського, а потім і наркомом. Під час одного з конгресів Комінтерну Балабанова виступила проти терору, розв’язаного більшовиками, і за це в 1921 році була вигнана з Росії та назавжди порвала з комунізмом.
У Європі вона незабаром стала одним із лідерів соціалістичного робітничого руху. У роки Другої світової війни Балабановій довелося емігрувати в США, а по закінченні війни вона повернулася до Італії й у 1947 році заснувала Соціалістичну робочу партію, яку пізніше було перейменовано на Італійську демократичну соціалістичну партію. Протягом багатьох років наша співвітчизниця очолювала цю впливову політичну силу.
Про останні роки Анжеліки Балабанової, першої «комуністичної дисидентки», відомо небагато. До останніх днів вона залишалася непохитною прихильницею демократичного соціалізму і противницею будь-якого насильства і терору.
