...Є люди мужні, які готові на Вчинки і не думають про наслідки. Вони, не зважують шансів, ув’язуючись у бій, і їхні дії здаються безрозсудними. Вони існують у форматі: тут і зараз. Бо завтра може й не настати. «Безумству хоробрих співаємо пісню», писав про них колись один поет.
Є люди розумні. Вони завбачливі і думають про наслідки. Підуть у бій, якщо шанси перемогти високі. Розумно інвестують в бізнес. Пишуть книжки й знімають фільми на теми, які мають попит. Вони планують своє життя, і їх називають інтелектуалами. Хоча сміливці таврують їх як боягузів. Але розсудливі й математично точні, вони швидкі в досягненні успіху й є будівничими суспільного добробуту.
А є люди мудрі. Вони теж думають про наслідки. Але про наслідки, віддалені у часі, до яких ані вони, ані ми не доживемо. Наслідки, які розхльобувати дітям і онукам, всій нації, цивілізації.
Вони свідомі того, що переможний бій це ще не виграна війна, і перемога із часом може вилитись в поразку. Але поразка - стати підгрунтям перемоги.
Вони не забувають про ефект бредберівського метелика, коли, невчасно спіткнувшись, ти фатально зміниш майбутнє. Але їм відомий і феномен гидкого каченя, відхейтеного і відбулінгованого сучасниками, — яке виростає у шляхетного білого птаха. І далекобачення це важче, аніж пророкування “чорного лебедя”.
...Нам вистачає жити днем сьогоднішнім, як максимум — завтрашнім.
Минуле ми малюємо як ті сучасники Гомера, загорнувшись у зручний історичний міф, де діють лише боги та герої. А на прийдешнє споглядаєм очима архітекторів Хеопса — збудували піраміду і віримо, що це назавжди.
У нас не міряно сміливців, це доказано війною і революціями. У нас не злічити розумників.
Але нам бракує мудрих. Принаймні ми не помічаємо їх поміж себе. Чи не сприймаємо всерйоз — як диваків, застиглих поза часом, як комахи в бурштині. Геть несучасних, незрозумілих, нездатних швидко й недвозначно відповісти на животрепетне - чи нападе Росія? Чи буде, зрештою кінець цій пандемії? І чи збирати манатки до ПМЖ? І головне: в чиїх руках опиниться начальственна булава?
Нам день би простояти та ніч протриматися. Нам би: свій дім — своя фортеця, та в своїй хаті — своя правда.
А в мудреців немає свого дому. Вони — безхатченки моменту. Бо їх життєвий простір — на всій протяжності від зачину віків до того велсівського майбутнього, коли Сонце згасне. Їх насущність розпластана на тисячі років.
Вони дратують нас, як зайва річ у гардеробі. Вони геть непідйомні, коли йдеться про троянські хитромудрощі Одіссея та піррові перемоги.
Але приходить строк і нам стають потрібні їх далекозорі очі, і порада. Коли всі сценарії відіграні і програні, сміливці загинули, а розумники здиміли.
Вони не розкажуть, хто винен і що робити. Але вони знають, що буде потім — після пандемії і Путіна, після всесвітнього потепління і шостого великого вимирання видів, після колонізації Марса і повного знищення зброї на землі, після нової глобальної війни і чергового каяття людства, після настання ще одного довготривалого миру і відповідальності за все живе на Землі.
Вони не в змозі освітити баюри й ожеледь на нашому непередбачуваному шляху, щоб попередити аварії, автотрощі, жертви і страждання.
Але їх серця - як фари дальнього світла. Вони єдине, що спроможне освітити десь у далекій далечині наш напрям руху і ціль, якої нам долею написано дістатися...
