Туреччина. Одвічний ворог, який раптом став другом… Хоча чому це ворог, та ще й одвічний? Хіба турки колись окупували нашу територію? Та начебто ні. Польща окупувала, Московія, Німеччина, Угорщина, Румунія, навіть Чехія. А Туреччина – жодного разу. Ну, то може, турки забороняли нашу мову? Щось не пригадується. Поляки забороняли, московити забороняли, угорці забороняли, а турки – ні. Ну, але ж вони мусульмани, а значить нищили нашу Церкву… принаймні повинні були нищити. Але коли? Може, ви знаєте, бо ми щось не можемо пригадати. Польща нищила, Московія нищила, а Туреччина… То, певно, вони робили набіги на наші землі і палили Київ? Теж начебто ні. Козаки Стамбул – так, палили, а от турки Київ…
Дивні якісь вороги, слово честі. Хоча насправді лежать на турецькій совісті гріхи, яких українці пробачити не можуть: по-перше, вони вкрали нашу Роксолану, по-друге, поранили під Хотином Сагайдачного, а по-третє Байду за гак ребром зачепили. Ну й невільників на галерах тримали, тих самих, що Маруся Богуславка випустила. Оце й все. Звісно, провина велика, але чи настільки, щоб вважати винуватців одвічними ворогами?
Тим більше, що більшість з вас бувала у Туреччині на відпочинку чи по бізнесу, і не дасть мені збрехати: нічого ворожого у сучасних турках немає, хіба що надмірна завзятість у продажу своїх товарів, але у час тотального маркетингу це не дивно.
