В мережі активно просторікують про «грузинський сценарій», який Москва нібито готує для України. На превеликий жаль, як часто це буває, ті хто міркує про такі сценарії явно не знають предмету розмови. Тому дещо розтлумачу, чому ніякий «грузинський сценарій» у наших умовах неможливий як факт. Отже.
На відміну від України у Грузії був предмет дискусій про грузинське вторгнення. Спецпредставниця ОБСЄ Гайді Тальявіні (та сама, що підписала Мінські угоди 2014 р.) заявила, що «почала війну Грузія, але обидві сторони несуть відповідальність за ескалацію конфлікту». Пані Тальявіні багато разів критикували за це висловлювання, і от чому.
На відміну від нинішнього Донбасу, Грузія на території тодішньої Південної Осетії мала власні анклави – грузинські села, які не визнавали ніяких кокойтівців (посіпак південноосетинського «Пушиліна» Едуарда Кокойти) і владою вбачали виключно офіційну Грузію. Результатом війни «08.08.08» стало те, що грузинські села в Південній Осетії були ліквідовані як явище, а їхнє населення врятувалося в Грузії.
Військові чудово знають, що війни нині починаються не в момент перетину кордону іншої держави, а в момент концентрації сил на кордоні противника. Якщо процес початий, зупиняти його собі дорожче. Проте. Існують випадки, коли тиском дипломатії, країни таки були змушені зупинити мобілізацію і відмовитися від вторгнення. Тому досі початком війни визнають момент перетину кордону або демаркаційної лінії, а агресором – того хто кордон перетнув. Саме цією логікою послуговувалася пані Тальявіні.
Проблема війни «08.08.08» полягала в тому, що першою хід військами зробила таки Грузія – вона ввела війська в контрольований кокойтівцями Цхінвалі. Але. Чому Грузія так вчинила? А тому, що грузинські села почала рівняти артилерія кокойтівців (читайте – росіян). А чому вона почала їх рівняти? А тому, що Саакашвілі прагнучи переламати громадську думку мешканців Південної Осетії на свій бік, почав вкидати в розвиток тих сіл чималі кошти. В результаті сталася ситуація, що з територій контрольованих кокойтівцями люди їздили в грузинські села у поліклиники й не тільки. Звісно і Кокойти, і Путіна це бісило. Одного дня вони підтягнули війська і відкрили масовий вогонь… А далі – справа техніки.
Чому пані Тальявіні не прийняла цей факт до уваги? А тому що за існувавшими тоді угодами Грузія не могла втручатися в життя тих сіл і тим більше – забезпечувати їх зброєю. А перестрілки між грузинськими селами і кокойтівцями там тривали перманентно.
Україна таких анклавів, якими нас можуть спровокувати на перший крок нині не має як таке. Але. Набагато більш загрозливою для мене ввижається інша паралель.
Саакашвілі, як відомо, до війни провів в армії Грузії грандіозні реформи. Проте сталася низка цікавинок, які зумовили поразку Грузії у війні «08.08.08» і яких категорично не хочуть чути фанати Саакашвілі. Грузинська розвідка проспала концентрацію російських сил на російській території у Північній Осетії і в південноосетинській Джаві. Грузинський генштаб, знаючи про концентрацію сил в контрольованій Москвою Абхазії, взагалі не очікував атаки з її боку. В грузинській армії не знайшлося ЖОДНОГО загону альпіністів-диверсантів, які могли обвалами заблокувати Рокський тунель і тим зірвати всю операцію Москви – це у країні яка стоїть на горах! Грузія не створила систему ППО. Нарешті Грузинський генштаб, як з’ясувалося, взагалі не готувався до протистояння з Росією. Це після Абхазької війни!
Нарешті. За півроку до війни і напередодні президентський виборів (виграних Саакашвілі) російська армія вийшла з Грузії, а навіть після війни «08.08.08» Грузія продовжила закуповувати електрику в Росії. Для довідки. Ще тоді грузинська опозиція звинувачувала Саакашвілі, що втрата Грузією територій і анклавів було платою Саакашвілі Путіну за виграш у президентських виборах. Які виграні були через вивід Росією своїх військ.
Такі от факти.
