- От що ви моститеся, мов вагітні свині? Вантажитися у машину треба швидко! Е-ех, понабирали по об’явленію!
Пан главний сержант взводу бурчить. Він завжди бурчить. У нього робота така – бурчати. Взагалі, якщо на те пішло, пан главний сержант існує... для любові. Для особливо збодженої любові.
Ми, набиваємося в кузов – як уміємо. Ми – це є взвод героїчної і легендарної Чорної бригади, вона ж 72-а механізована. Автомати, прикладами на підлогу. Веселі пики.
- Ну, що? Ми їхати будемо?
Пан главний сержант обводить нас поглядом.
- Понабирали по об’явленію, - бурчить він уже сам до себе.
Вантажівка рушає. Кузов мірно хитається. З ним хитаємося всі ми. Фермер. Менеджер приватної фірми. Слюсар. Сержант-контрактник. Повар. Політичний аналітик. Власник готелю. Тракторист. Айтішник-фрілансер. Будівельник...
Що об’єднує всіх нас? Те що ми – солдати Збройних сил. Те ким ми були раніше залишилося десь позаду. Тепер ми – взвод. Ми поводимося, мов хлопчики- бешкетники. Ми постійно сміємося. Ми кепкуємо одне з одного і самі регочемо з наших неоковирних глузів.
Бо сміятися – краще ніж думати про лихе.
Зупинка. Кузов різко суне вперед – задні придавлюють передніх, а ті гучно лаються. З реготом і жартами взвод зістрібує з вантажівки. Прямо перед очі пана головного сержанта.
А той окидає нас прискіпливим поглядом. І ніби навіть задоволено промовляє.
- Понабирали по об’явленію...
PS. Наші фото не виставляю – бо не можна. Фото взяв просто з інтернету.
