Оскільки мені не 18 років і я досить давно спостерігаю за нашим суспільством, то прийшов до певних висновків, які, може, комусь будуть цікаві.
Отже.
Сенс життя нашого суспільства полягає у бігу по граблях, але не найстрашніше. Найстрашнішим є те, що цей біг є циклічним, по колу, без можливості розірвати це коло.
Коло виглядає так:
- Нормальна влада;
- Погана влада;
- Трапляється щось страшне;
- Нормальна влада;
- Погана влада;
- Трапляється щось страшне.
Нє, стоп-стоп-стоп!
Не треба зараз називати конкретні прізвища, назви партій та все таке, бо це не має значення, як це не дивнл. Не буде Пупкіна, буде Жопкін, це саму систему НЕ ЗМІНИТЬ абсолютно. Я зараз кажу за принцип, який є незмінним, незалежно від персон.
Так ось, ми дуже любимо робити одне й те ж саме:
1.Стрельнути собі у ногу;
2.Почати дивуватися.
Отже, що треба прийняти за аксіому.
Влада - завжди така сама, як і народ. Крапка.
Не буває, що влада погана, а народ - хороший, і навпаки. Не буває. Не у випадку виборної влади. Це аксіома перша.
Друга. Кожен, хто йде до влади, робить це суто для того, щоб зробити добре собі і лише собі. Ви, любі громадяни, не мета, а засіб, інструмент. І ні, ваш знайомий ветеран Вася Танкогризов теж йде до влади саме для цього. Ні, виключень з цього правила немає. Ви ніколи не задавалися питанням, чому кандидати у політики до виборів завжди все кажуть і роблять ніби абсолютно правильно, а ось після виборів, якщо перемагають, моментально змінюють риторику на абсолютно іншу? Та просто тому, що нема у них мети зробити всіх громадян ситими, здоровими та багатими. Себе - так. Вас - ні.
Тепер що ж цим робити.
Історія України довела, що зміна прізвищ, нажаль, не дає системних зрушень. На якийсь час ситуація покращується, а потім знову біг по граблях.
Виходячи з аксіоми 1, я бачу шлях тільки у змінах суспільства.
Ой, ну не треба одразу робити такий сумний кислий фейс, я знаю, що ніхто не хоче змін у собі, це неприємно, незвично і некомфортно. Але, сорі, наразі я інших шляхів не знаю.
Що саме треба змінити?
А тут все просто.
Три головні кити, на яких стоїть той самий стадіон з граблями, це:
- Інфантильність;
- Жадібність;
- Неосвіченість.
Ну і трошки заздрість та сцикливість, але тут про основних поки що.
Ось саме на цих трьох рисах вміло грають усі кандидати у політики. Всі, без винятку.
Детальніше.
1. Інфантильність в цьому випадку - це щира віра в те, що прийде якийсь умовний Пупкін та зробить всім харашо. А якщо не зробить, ми скажемо, що він козел і треба шукати нового Пупкіна. Своєї провини у тому, що Пупкін виявився козлом, не вбачаємо, бо нас надурили і ми не винні.
2. Жадібність. О, тут можна писати поеми. Обіцянки дешевого газу, комуналки, долару по 8 - це все так гріє вухо пересічного громадянина... І завжди виявляється брехнею. Але висновки не робляться, та й взагалі - хай корова здохне, аби у сусіда здохло дві.
3.Неосвідченість. Тут взагалі страшне. Люди у 21 сторіччі, з доступом до світової бази даних - Інтернету - можуть елементарно перевіряти будь-яку інформацію. Але чомусь це не роблять і іноді вірять у таку єрєсь, у яку не повірив би і божевільний. Але ні, віримо, що сонце обертається навколо Землі, бо це ж очевидно та й телевізор підтверджує це.
Ну і про телевізор. Чим чудовий ФБ. Тут у більшості своїй - переважно мисляча частина суспільства, незважаючи на кількість ідіотів, тому іноді може здаватися, що український сегмент ФБ є таким, як суспільство.
Але це не так, бо масовою свідомістю рулить телевізор, а не ФБ. Хто володіє телеканалами, той володіє розумом людей.
Саме тому не дивлюся телевізор і вам не раджу.
Висновок. Еволюція влади має починатися з еволюції суспільства. Це не відбудеться ні за день, ні за рік, але обов'язково має відбуватися, бо іншого шляху у нас немає.
І дуже прошу не влаштовувати у коментарях мітинг у підтримку чи з критикою персон та партій. Бо мова не про них взагалі, а про саму систему, яку партії та прізвища не змінюють.
