1. Радянський Союз розпався не тоді, коли цього захотіли поневолені народи, а тоді, коли провладні московські еліти зрозуміли, яким чином вони можуть конвертувати цю подію у власне фінансово безхмарне майбутнє. Не Кравчук та Верховна Рада з комуністичною більшістю продемонстрували фантастичну жагу до незалежності, а перемога напіволігархічного оточення Єльцина на чолі з Шахраєм (так, вибачте) і Бурбулісом (який власне сконструював «Біловезьку Пущу») над партократичним оточенням Горбачова. Переможці взяли в долю ще не сформовані українські та білоруські нові еліти, розуміючи: краще відмовитися від територій дружніх і не дуже республік та отримати, як джекпот, всю Росію, ніж продовжувати пасти задніх у Москві.
2. Радянський Союз закінчився не тому, що Америка провела якусь геніальну спецоперацію, а тому, що кремлівські старигани полізли встановлювати невідомо що в Афганістані, а «перша у Світі Радянська Армія» (так, тоді вважалося, що перша і непереможна) не спромоглася побороти вільний афганський народ. Остаточно порушили баланс «стінгери», які зробили неможливим знищення гірських селищ з радянських гелікоптерів та супровід ними колон через перевали. А от вражаючі витрати на війну, одночасно з падінням цін на сировину та знищенням економіки, припинили чинність тихої домовленості між народом та державою (Ви нас не займаєте та мінімально годуєте, а ми Вам дозволяємо і далі промивати мізки комунізмом). Народ зрозумів, що не можна жити тільки з батогом без пряника.
3. Крах Радянського Союзу стався не через відсутність репресивного апарату. Він стався після того, як весь цей апарат наживо побачив тих, кого захищав від народу: - тремтячі руки Янаєва, його посиніле від алкоголю обличчя; порожній погляд Язова; метушливі очі Крючкова; мерзенне дрібненьке обличчя Пуго та нікчемного Тізякова. Ті, хто намагалися здобути владу, виявилися нікчемами, але і Горбачов не продемонстрував снаги до боротьби з проблемами, які наростали в країні, та центробіжними силами.
4. Росія йде абсолютно тим самим шляхом. Старе путінське «політбюро» (якщо Брежнєв старів при владі разом з вузьким колом 18 років, то Путін - вже 22) змінилося на невідомий механізм управління країною через Радбез з такими ж старими генералами. Олігархи втрачають важелі впливу приблизно так, як колись - партійні бонзи. Військова авантюра в Україні наштовхується на єдину волю українського народу та сучасну американську зброю. «Друга армія світу» виявляє таку ж недієздатність, як 33 роки тому «перша», вимушено виведена Горбачовим після поступового звільнення афганцями власної території. Економіка починає просідати під тиском світових санкцій, колишні союзники намагаються промовчати і самі мають проблеми (тільки режим у Північній Кореї виглядає міцно, але й він відмовився допомогти). Паніка заставляє ухвалювати істеричні рішення щодо мобілізації. У 1983 Андропов скасував всі студентські пільги з броні від армії, у 2022 - Путін намагається зробити з мобілізації якесь істеричне шоу.
5. На черзі - українські фронтові перемоги на тлі економічних проблем у Росії, активізація руху незадоволених у російських регіонах, зростаючий потік дезертирів зі зброєю, ультиматуми світових лідерів і крах режиму за наступними сценаріями:
⁃ ГКЧП-2;
⁃ змова генералів та/або олігархів;
⁃ «тиха» відставка на фоні економічних і військових проблем з від‘їздом до бункера на Алтаї, або Китаю;
⁃ «русский бунт, стремительный и беспощадный», який змете истему в непрогнозований момент, з одночасним крахом фронту, як у 1917-18, та швидким розпадом країни
Красовицький щоденно
