Макрону раптом приспічило зробити Європу "менш залежною від США" та вимагати автономії (!) від Вашингтона
Французький лідер раптово зірвався на США. Показово, що Макрон "зафонтанував" антиамериканізмом синхронно із візитом Зеленського до Байдена. У Білому домі фактично склали вирок Путіну, скоординувавши спільні дії Вашингтона та Києва у новій фазі війни. Не менш показовим є майданчик, з якого мсьє Еммануель виголошував ці несподівані (на перший погляд) спічі – Близький Схід, де антиштатівські настрої є якщо не домінантними, то вельми популярними.
Макрону раптом приспічило зробити Європу "менш залежною від США", вимагати автономії (!) від Вашингтона, бути "всередині НАТО, разом з НАТО, але також не залежачи від НАТО". Остання ремарка вражає своїм безглуздям, провокуючи на вульгарне: "І рибку з'їсти, і…".
Я не думаю, що Макронові сняться лаври де Голля, який свого часу теж мав певні суперечки з союзниками з антигітлерівської коаліції. Серед іншого, вони були спричинені фізичною присутністю американського контингенту у постнацистській Європі. Гадаю, що Макрон – через вік, — не міг застати й шалених протестів 80-х років проти розміщення американських крилатих ракет MGM-31C Pershing у відповідь на совєтські СС-20, націлені на європейські столиці. До слова, той протестний рух усіляко заохочувався та "підігрівався" Москвою. Далекий я і від думки, що популярний французький політик раптом почав кандидувати у клуб підстаркуватих антиамериканістів Alliance of European National Movements зі штаб-квартирою, зауважте, — у Будапешті. Серед постулатів цього геріатричного тераріуму є й такий: Росія має законні, так звані "легітимні" інтереси на пострадянську просторі, і Захід повинен їх безумовно поважати.
То все ж, — чому Макрон раптом почав грати на полі своєї суперниці на переможних президентських виборах цього року Марін Ле Пен, яка репрезентувала ультраправий Національний фронт, що теж годувався з рук Москви й сповідує, серед іншого ізоляціонізм та антиамериканізм?
Я не викладатиму тут припущень, які гуляють у мережі й стосуються особистого оточення Еммануеля Макрона, яке підозрюють у співпраці з ФСБ. Зокрема, про його більш ніж охоронця-алжирця. Хай конспірологи доводять свої теорії самотужки.
Відповідь, як на мене, криється в іншому – у вакуумі лідерства на європейському континенті, відкритій вакансії після відходу канцлерін Ангели Меркель. Макрон дуже хотів би замінити її, бо, на його думку, Старий світ наразі не має адекватних кандидатур
Відповідь, як на мене, криється в іншому – у вакуумі лідерства на європейському континенті, відкритій вакансії після відходу канцлерін Ангели Меркель. Макрон дуже хотів би замінити її, бо, на його думку, у Старому світі наразі немає адекватних кандидатур.
Але Макрону треба зрозуміти одну річ. Європа після Меркель (та власне, й на присмерку її лідерства) змінилася кардинально. І, здається, їй вже мало шпетять проблеми з мігрантами, якими "допікала" берлінська фрау уряди членів ЄС, особливо дотичних до Середземномор'я. Пересічний європейський обиватель раптом втямив цінність безпеки перед загрозою Росії, і те, що ця безпека, як не крути, у руках Штатів.
Макрон мав би зрозуміти одну річ. Європа після Меркель (та власне, ще й на присмерку її лідерства) змінилася кардинально. І, здається, їй вже мало шпетять проблеми з мігрантами, якими "допікала" берлінська фрау уряди членів ЄС, особливо дотичних до Середземномор'я
Нові члени Унії відкинули дивні пропозиції Макрона надати Росії якісь гарантії безпеки, абсолютно резонно міркуючи, що: а) дбати про "безпеку" гвалтівника і терориста – аморально й огидно; б) криваві уроки власних національних історій Чехії, Польщі, країн Балтії доводять, що Росію таки треба знищити як суб'єкт, інакше наступні покоління матимуть той же клопіт.
Взагалі східний фланг Євросоюзу Макрон-антиамериканіст може вважати втраченим. Тут, саме через загрозу Москви, прихильніші до осяжних та реальних засобів оборони на кшталт Patriot та штатівських воєнних баз, а не до пустих, про людське око "патріотичних" просторікувань про "автономію" Європи. Полякам, чехам, словакам, балтам начхати на претензії мсьє Еммануеля бути представником ЄС на якихось там "переговорах" з бункерним дідом. А що такі бажання є, свідчить ревнива філіппіка французького лідера: "потрібно усім сідати за стіл переговорів… І я не хочу, щоби у майбутньому перемовини вели лише Китай і Туреччина". Йому навіть на гадку не спадає, що ці переговори вестиме насамперед Україна.
Полякам, чехам, словакам, балтам начхати на претензії мсьє Емманюеля бути представником ЄС на якихось там "переговорах" з бункерним дідом
Геноцид, який чинить путінська Росія в Україні, поклав край часові, коли нікому не відомому Макронові вдалося опанувати владу, його зоряному часові. Liquid modernity – "плинна сучасність" (за Зигмунтом Бауманом), коли все розмито і нема меж між принципами й нормами, ні друга, ні ворога, ні війни, ні миру, ні закону, ні беззаконня, — сконала у Бучі та Ірпені, у Маріуполі та Оленівці. Тепер все гранично чітко: пан – або пропав. Якщо Макрон й надалі адвокатуватиме Москву, дбаючи й про власний політичний інтерес, — то він ризикує залишитися у ролі тире цієї категоричної дилеми.
