1. Майже п‘ятнадцять місяців тому Чахлик, що добре відпочив від спілкування з людьми за часи ковіду, знайшов собі варіант розмов, як з іноземцями, так і з власними холопами, через довгий стіл, щоб на нього ніхто не кашлянув і ніхто щоб не роздивлявся, мабуть, його обличчя. Він, лідер «великої» країни, головнокомандувач армії, яка обіцяла за лічені години розчавити будь-якого супротивника, тим більше, Україну, армію якої багато років знищували зсередини. Він планував парад 9 травня проводити на Хрещатику, а до того «денацифікувати» тих небагатьох «фашистів», які не дають пересічним українцям зрозуміти, що ми справді брати з росіянами. Чахлик навіть звертався до українських військових, пропонуючи їм повернути зброю проти власних лідерів і швидко закінчити війну. Тисячі танків та броньованих машин прасували дороги півночі України в бік Києва та Харкова, не відволікаючись на населені пункти. Світові лідери готувалися до нових перемовин з диктатором по черговому розподілу України. Українські представники на таких перемовинах вже мали можливість пересвідчитися як в жорсткій позиції російської дипломатії, так і в дивній термінології, яку використовували росіяни.
2. Минули неповні п‘ятнадцять місяців. Північ України звільнена від загарбників, Буча та Ірпінь навіть частково відбудували знищені будинки. Прикордонні міста та села зносить артилерія та авіація росіян. Мабуть, багато років після цієї війни більша частина селищ в прикордонні Харківщини не відновляться. Це - помста за те, що відбулося протягом року. Чахлик майже не використовує свій довгий стіл - західні лідери вже відмовляються від візитів до Москви, а останнім гостям зі Сходу він не ризикує пропонувати подібний протокол. Тисячі танків та бронемашин, які в перші дні вторгнення вдало їхали колонами до Києва, давно спалені джавелінами та стугнами, або отримані ЗСУ в якості російського Ленд-Лізу. Сибірські склади зі старою технікою також спорожніли. За кількістю техніки ЗСУ майже зрівнялися з ворогом, за якістю - мають суттєву перевагу. Україна отримала багато того, про передачу чого західні лідери навіть не говорили між собою. «Леопарди», «Бредлі», «Хаймарси», «Петріоти» дають надію всьому людству, що агресор буде не тільки зупинений, а й повністю «демілітаризований». Питання ядерної зброї стоїть окремо, але, враховуючи, скільки часу пройшло після створення російського(радянського) ядерного арсеналу, його ефективність та подальше зняття з використання в країні, яка втратила переважну частину звичайних озброєнь - всього лише питання часу. Думаю, лідери країн НАТО часів розвалу Росії не будуть повторювати помилок західних лідерів початку 90-х, яких розслабив крах Радянського Союзу та миролюбна риторика Горбачова та Єльцина. Росія, не важливо - єдина чи розділена на кілька частин, має бути позбавлена ядерної зброї рішенням коаліції переможців. Це виглядає трохи дивно в дні, коли в Бахмуті рвуться фосфорні снаряди, а на звільнений Херсон по мирним мешканцям летять керовані бомби. Але п‘ятнадцять місяців тому в очах наших союзників дивним виглядало навіть не висловлювання про те, що Україна зупинить російські війська, а і про те, що війна продовжиться більше, ніж два-три місяці.
3. Ми сьогодні маємо на фронті абсолютно іншу українську армію, ніж мали рік тому. З кожним місяцем саме її з дедалі більшою впевненістю можна назвати однією з найсильніших армій світу, ніж те, що залишилося від російської армії. Так, ворог теж змінив методи ведення бою і забезпечення військ. Так, командири середньої ланки та ті, хто керує ротами в окопах покращують здатність зберігати особовий склад (це не стосується «вагнерівців», для яких особовий склад якраз є розмінною монетою за метри дистанції при наступі). Сьогодні ми можемо сказати, що ті, хто, починаючи с травня минулого року ухвалювали рішення про поступове нарощування складності техніки для надання Україні, мали рацію. Ворог глибоко зав‘яз при спробах наступу, витратив величезну кількість ресурсів і з кожним днем менше нагадує ту армію, яку мав на увазі Чахлик в лютому минулого року.
Але є і речі, в яких помилялися радники наших союзників. Всередині країни ворог зберіг керованість процесами, налагодивши «паралельний імпорт», який забезпечує критичні потреби, в тому числі і військового виробництва. Ми бачимо посилення санкційного тиску, який, безумовно, впливає на економіку ворога, але не настільки, як можна було очікувати ще рік тому. Отримання Україною бойових можливостей, яких вона не має і досі - це проблема результативного наступу і безпечного існування громадян всередині країни.
4. Далекобійні ракети, які долають відстань 150-500 км - це спроможність України знищити шляхи воєнного постачання ворога, а літаки класу F-16, - остаточного зупинення обстрілів міст в тилу України, як ракетами, так і «шахедами». Головне - нарешті мати змогу контролювати повітряний простір від постійних атак російськими літаками кордонів та лінії фронту, поставити крапку в питанні наявності російської авіації над позиціями, як нашим, так і ворога, зробивши ворожі підрозділи піхоти заручниками і потенційними полоненими, якщо хочуть зберегти життя.
5. Український наступ, а саме так правильно називати, бо контрнаступом би це називалося, якщо б Чахлик просунувся в своїй останній п‘ятимісячній спробі виграти війну, на 4-5 кілометрів в Бахмуті і на сотні метрів на інших напрямках, український наступ не є чимось подібним на те, що відбулося в минулому році при звільненні Харківщини та правобережжя Дніпра. У цьому випадку йдеться про системну ліквідацію підрозділів ворога на нашій території, аж до тієї миті, коли фронт може бути перекинуто догори дригом. Саме тому завчасний наказ, який передуватиме початку руху військ на кількох ділянках фронту, за яким стежитиме весь Світ, досі не відданий. Від своєчасності та забезпеченості наступу організованою роботою підрозділів тилу залежить, чи ЗС РФ отримають нищівний удар, який поверне залишки особового складу в бік кордонів, і зробить неможливим подальше існування ворога на нашій території. інформаційна тиша на тлі постійних істеричних спроб ворога збільшити кількість шахедів та ракет в нашому повітрі.
Слава Україні
Смерть ворогам.
