Товариство "особливих Суббот" - Ігор Гулик

І це не тільки про "срачі" у Facebook, Instagram, які останнім часом точаться довкола речей, не вартих виїденого яйця, особливо в країні, де точиться війна. Це – про тенденції, які не надаються до жодних логічних пояснень, навіть якщо поставити собі за мету (не Metu) осягнути їх наміри.

Пам'ятаєте фільм "Товариство мертвих поетів", увінчаний колись статуеткою Оскара? Пам'ятаєте першу лекцію героя – учителя Джона Кітінга, з сентенціями про невідворотність смерті та тезою Carpe diem (Лови мить)? І фразочку: "Рвіть троянди, поки не пізно…".

А тепер уявіть молодого, амбіційного парубка, якому у сім'ї постійно твердили, що він особливий. Без жодних на те підстав, фактів, як це заведено навіть у порядних галицьких родинах. І, зрештою, слушно, — бо кожен з нас є особливим апріорі, від Бога.

Але кожен розуміє цю особливість по- своєму. А коли для її реалізації катма підстав, точніше, коли особа досягає віку, з якого дозволено, до прикладу, водити авто чи купувати алкоголь, а за її плечима, на її ж думку, ніякий бекграунд, то гарячково починає шукати шляхів, аби про ту "особливість" знали не тільки він та його тато з мамою, бабця і хресна, але й інші. У мережі – мільярд рецептів успіху, — і чому б не скористатися першим-ліпшим, тим, що під руками, точніше – у руці, — телефоном…

Коли особа досягає віку, з якого дозволено, до прикладу, водити авто чи купувати алкоголь, а за її плечима, на її ж думку, ніякий бекграунд, то гарячково починає шукати шляхів, аби про ту "особливість" знали не тільки він та його тато з мамою, бабця і хресна, але й інші. У мережі – мільярд рецептів успіху, — і чому б не скористатися першим-ліпшим, тим, що під руками, точніше – у руці, — телефоном…

У житті таких прикладів "успіху" – теж хоч греблю гати. Карколомні кар'єри колишнього зека чи вчорашнього коміка, напівосвіченого міністра, дипломатки з навичками гейші, язикатого ошуста у ролі гуру для мільйонів… Але тут слід мати певні соціальні зв'язки, потрібні знайомства, так би мовити, "корупційні схеми". А світ хочеться перевернути вже й негайно, успіх не дає спати, власна сірість муляє око, як пубертатні прищі на лобі…

Тоді справді – телефон, tik-tok, youtube…

І ось воно визнання!

Воно окрилює, надихає, штовхає. Одних, — як ото Андреса Берінга Брейвіка, — на різанину підлітків на острові Утойа. Інших – на не менш убивчі "психотерапевтивтичні сеанси", - це наш Спартак Суббота, — тільки реальні, не мережеві наслідки у цьому випадку були просто пролонговані у часі. Ще інших – респектабельного молодика, 21-річного члена розвідувального крила Національної гвардії штату Массачусетс Джека Тейшейру, — на "боротьбу за справедливість", що полягала в оприлюдненні таємних документів, від яких, можливо, залежать долі мільйонів людей, десятка найпотужніших держав світу.

Я чомусь думаю, що ці люди певною мірою є жертвами одіозного і, як на мене, дещо сакралізованого ПТСР. Зрештою, покажіть мені когось у нинішньому світі, кого оминула ця недуга! Тільки специфіка їхніх травм – особлива. Вони не від стресів, причинених війною, смертями чи втратами побратимів, рідних. Вони – від гіпертрофованого, але нереалізованого его, безпідставного нарцисизму, жаги успіху за будь-яку ціну, успіху, підтвердженого, однак, матеріальними благами. І так, - "особливі" субботи, тейшейри, брейвіки, — навряд чи чітко розуміють межу між віртуальним світом гри, яку можна розпочати й зупинити, і реальністю, з її невідворотністю наслідків та відповідальністю на власні вчинки. Carpe diem!

Я чомусь думаю, що ці люди певною мірою є жертвами одіозного і, як на мене, дещо сакралізованого ПТСР. Зрештою, покажіть мені когось у нинішньому світі, кого оминула ця недуга! Тільки специфіка їхніх травм – особлива. Вони не від стресів, причинених війною, смертями чи втратами побратимів, рідних. Вони – від гіпертрофованого, але нереалізованого его, безпідставного нарцисизму

Єдиною чеснотою (якщо це слово годиться для цих випадків) наших "особливих" нарцисів, як на мене, є підсвідоме, майже тваринне розуміння того, що "на них чекають". Сотні, тисячі, мільйони прихильників, фанатів, — таких же сірих у буденності, зате "героїв 80 левела" на геймерських платформах. Це інстинктивне відчуття, зрештою, мотивує їх на вчинки, як, до прикладу, ще одного кінематографічного "бунтаря" – Джокера. Тільки той справді їхав дахом від безпросвітної буденності та жорстокості реального світу аж до моменту "просвітлення" на бунтарських барикадах. А субботи, тейшейри гріються у променях слави, не вельми замислюючись над тим, яке пекло готують своїм юзерам-бунтарям…

Зрештою, чого ходити далеко у віртуал? А хіба не було у нас Марії Деві-Христос, чи не ставали іконами для натовпу нічим не примітні колись Надя Савченко чи той же Арестович?

Бо сьогоднішні "герої" не є першими, і, на жаль, не останніми. Meta-всесвіт приховує міріади ще незвіданих планет, на які вже "ступала нога людини". І, боюся, на одній із них комфортно і впевнено почувається монстрик, на якому колись замкнеться ланцюжок команди з ядерної валізки…