1. Головною темою вважаю озброєння української армії та роззброєння російської. Чотири з половиною місяці з п'яти на фронті минули за фантастичної переваги російської армії в кількості озброєння та боєприпасів. Семи- а то і десятикратна перевага в кількості артилерії, більш ніж десятикратна перевага в системах залпового вогню на тлі нескінченних, як здавалося росіянам, залишків боєприпасів на сотнях складів боєкомплекту, зроблених агресором на нашій території, створювали всі передумови для ведення війни, як у Першу Світову. Засипання території в напрямку наступу десятками тисяч снарядів, в тому числі використання заборонених міжнародними конвенціями фосфорних та касетних боєприпасів; знищення мирних міст, які не здаються ворогу; наступ по території, яка повністю непридатна для життя після обстрілів. Так було з Маріуполем, Ізюмом, Северодонецьком та Лисичанськом. Так не сталося із Бахмутом, Слов'янськом і Краматорськом. Чому? Нам давали три дні на початку війни, бо кількість боєприпасів була жорстко обмеженою після вибухів у Балаклеї, Калинівці та на інших складах, знищених росіянами на нашій території.
Спочатку західні партнери надали снаряди 152 калібру зі складів у Східній Європі, що дало можливість перехопити повітря нашим артилеристамита виграти час. Потім - якісну сучасну артилерію: М777, Сузани, Цезарі та ін. Для цього наших бійців навчали на європейських полігонах. Паралельно у нас з'явилася можливість користуватися даними космічної розвідки. Окрім того наша армія почала системно отримувати безпілотники різних марок, що використовувалися для наведення артилерії. Тільки у червні, після ще одного етапу навчань, довівши всьому Світу свою спроможність надшвидко вчитися працювати зі складною технікою, українці отримали Хаймарси та їхні аналоги разом з контрбатарейними радарами, Гарпунами (ракетами для контролю над морем) та засобами РЕБ. Це призвело до системного знищення артилерійських складів ворога, який до цього виявився не готовим. Станом на сьогодні знищено близько 50 артскладів. Результатом стало призупинення наступу ворога на Донбасі, створення передумов для нашого наступу на Півдні країни.
2. Наскільки я бачу, керівний склад, що планує подальші дії Хаймарсів, перейшов до другої дії цієї п'єси - обережний вогонь по транспортній інфраструктурі (наприклад, пошкоджено полотно одного з прольотів Антонівського мосту через Дніпро між Херсоном та Олешками без пошкодження опор цього мосту) та ще більш точний вогонь по штабам, казармам, місцям скупчення живої сили противника з максимальною обережністю щодо до нашого мирного населення. Саме на цьому етапі ми отримали від союзників (ще до запуску Ленд-лізу, який стартує з початком нового фінансового року в США) ту техніку, яка не тільки зменшить наші втрати під час наступу ворога, але й під час нашого наступу, в саме:
- більше 200 танків від польських друзів, самохідні гаубиці "Краб" та їх корейські та інші різновиди, ПРО Насамс норвезького виробництва для захисту міст та сучасне фронтового ППО - Гепард від німців(так, мало, але далі подивимось) та суперсучасні британські ЗРК Стормер HVM, які виявляють та знищують літаки на відстані 18, а гелікоптери- 8 км. Це дає абсолютно інші можливості - ера переваги росіян в повітрі закінчується. У той же час щоденне знищення російських С-300 та С-400, все більш вагомий дефіцит ракет ворога (Оніксів, Х101, Іскандерів, Калібрів) змушує ворога використовувати старі неточні, ще лампові(!) ракети Х-22, Точки-У, які було знято з озброєння 10 років тому, і С-300(на які ще вистачає ракет, бо скасовані угоди з їхнього продажу в країни Африки та Близького Сходу) для обстрілу мирних міст України. Це свідчить про те, що залишилися лічені тижні до повного краху агресора у питаннях забезпечення військ озброєнням. Поступове завершення сирійської авантюри, використання знаряддя з білоруських складів, згортання угрупування в Карабасі та Вірменії - частина цього процесу.
У агресора ще багато літаків та гелікоптерів, але щоденні останнім часом реляції про знищення чергових Су - початок українського контролю над небом. Сьогоднішня пропозиція словаків щодо продажу нам 11 МІГів - початок створення нової української військової авіації. На черзі не тільки F-16, на яких навчаються наші пілоти, а й А-10, по яких настав час зняття з озброєння у США, та літаки виробництва країн НАТО - Швеції (новий майже-член-альянсу), Франції, Британії. Аеродроми країни поступово адаптуються до стандартів з обслуговання цих літаків, а ПВО все частіше і впевненіше знищує ракети (вчора всі 4 ракети, що летіли над Хмельниччиною, було збито).
3. Головною геополітичною новиною стало підписання Стамбульських угод про постачання українського зерна між Україною та ООН (гарантованих Туреччиною), та аналогічних угод невідомого мені змісту цих же гарантів з Росією. Є сенс звернути увагу на наступне:
- Україна зберегла величезний потенціал зернового виробництва при тому, що посівна відбувалася вже в часи війни;
- Росія замість Президента або Міністра закордонних справ виставила абсолютно дискредитованого Міністра Оборони, висловивши таким чином неповагу до Ердогана та Гутерреша;
- ще більшим виявом неповаги до Президента Туреччини, як гаранта, став вчорашній удар по Одеському порту;
- безумовно, постачання зерна розпочнеться вже цього тижня, а гопниківські дії Росії ще більше консолідують світову спільноту довкола підтримки України;
- звільнення Росії від частини санкцій задля підписання цих угод (автозапчастини, деталі для літаків, кілька банків, частковий експорт продовольства) йде на тлі заяв у США про визнання РФ державою-спонсором тероризму. Ще один крок - і таке рішення паралізує більшість угод з Росією, навіть у тих країнах, які поки що працюють з гопниками
4. Інші міжнародні новини.
Дві поспіль поїздки Путіна за кордон: спочатку до Туркменістану на перемовини держав Каспію, потім до Ірану - на перемовини з лідерами Ірану і Туреччини. Після самоізоляції та смішних зустрічей за довгим столом на відстані 6 метрів від співрозмовників - це очевидна геополітична поразка перед остаточною ізоляцією. Далі залишаться тільки візити в Північну Корею, Нікарагуа і Зімбабве, якщо російський лідер не побоїться довгих перельотів над недружнім світом. Наскільки я розумію, до Білорусі, ближче до кордонів НАТО - стрьомно. Чи буде візит Путіна в листопаді до Індонезії - сумніваюсь.
Відставки Джонсона та Драгі, хитання крісел під ще кількома європейськими лідерами - безумовно, результат використання всіх російських агентів впливу в країнах Заходу. Вийшовши з анабіозу, Берлусконі намагається розхитати Італію, Орбан робить абсолютно расистські заяви в Угорщині, шотландські політики вчергове висловлюють мрії про референдум. Очікую наступних подій у Бельгії та Каталонії; руху біженців з Лівії та Сирії. Все це однак вже не зламає вектору посилення нашої міжнародної підтримки. Сьогодні йдеться не тільки про зброю і санкції, а й про повоєнне і навіть сьогоднішнє відновлення та реформування України на західні кошти. Питання зараз стоїть про використання механізмів отримання Україною заблокованих російських активів та майна олігархів. Ще місяць тому це виглядало занадто фантастичним, але зрушення є. Переконаний, меркантильний Захід, однією рукою створюючи нові українські борги, другою рукою почне їх гасити російськими грошима.
5. Абсолютно зрозуміло сьогодні, що є дві концепції завершення цієї війни. Перша - російська, яка випробується на зерновій справі. Тут Росія умовно спробує знайти спільну мову з Заходом, ООН, Євросоюзом, залишивши собі Крим та окуповані території Півдня та Донбасу; поступившись Правобережжям окупованої Херсонщини, Північчю та Сходом Харківщини; утримавши у своїх руках Луганщину, частину Донеччини, Південь Запоріжжя та Херсонщини, де планує змакетувати референдуми, волаючи на весь світ, що там після цих псевдореферендумів тепер буде територія Росії, яку не можна чіпати, бо далі - ядерна зброя. Друга концепція - український варіант завершення війни, який підтримають Сполучені Штати та Британія, - повне звільнення територій. Зрозуміло, що в українському політикумі не знайдеться людини, яка може підтримувати сепаратний мир, адже всі розуміють, що, якщо ворога не перемогти, він використає окуповані території як плацдарм для нового наступу. Саме це українській дипломатії варто донести не до корумпованих політиків країн Євросоюзу, а до населення цих країн, лідерів думок, попереджаючи, що ми - фронтір, який тримає сьогодні всю Європу.
