Приїхала поліція. В броніках, оце все...
- Що у вас тут? - питаються.
Дев'ятиповерхівка, яка зазнала руйнувань від російських ракет, тепер відновлюється. Вже замінені пошкоджені вибухами вікна, двері, поштукатурені під'їзди, докладені цеглою зруйновані стіни.
- Вона десь там. Навіжена якась. Кричить, що поріже нам мотузки. А ми як працювати повинні? - бідкаються будівельники.
Їй близько тридцяти, всього, і вона, здається, хвора на голову. Пережила бомбардування в своїй квартирі. Нікуди не бігла. Навкруги пекло, а вона забігла в квартиру і чогось чекає. Сходи посипались, вікна вилітають, все палає, а вона - нікуди...
- Ви мені навіщо стіну свердлите, довбні???!!!
- Жіночка, ми утеплення робимо. Треба чимось до стіни прибивати.
- Перестаньте свердлити, кажу!! Зараз мотузки вам обріжу!!!
А вони ж промислові альпіністи, на мотузках працюють. Мотузки ті на самому даху закріплені, і звисають вздовж стіни, з дев'ятого поверху, до самого долу. З нею ніяк не домовитись. Навіжена. Побігла кудись - не доженуть. Злізли бігом з тих мотузок та жоден не наважується продовжити роботу. Вона й від поліції кудись забігла, в один підвал, потім десь вилізла на відстані з інших дверей, - як щур. Де вона там ходи-виходи знайшла? Потім до під'їзду по відновленим сходам, де майже ще нікого з мешканців, окрім неї - і в свою квартиру. Стукають - не відчиняє.
- Ну-у... Ми ж не можемо двері їй ламати? - пожимають плечима поліцейські.
- А що ж робити? Поріже мотузки, ми ж розіб'ємося.
- Так може двері їй заварити на дах? Щоб не вилізла та не порізала?
- Ну так давайте заваримо... Хоч тимчасово заблокуємо її, бо це ж наше життя...
Внизу ходить ще одна мешканка. Стара й балакуча. Все смалить Мальборо червоне. Всі від неї тікають, а маляр втекти не може - стоїть і фарбує стіни. Змушений слухати. Бідолашний.
- Ваш Зеленський влаштував всесвітню змову!!
- Угу...
- Бісові створіння... Бісові створіння... А я, хлопче, патологоанатомом пропрацювала все життя... Всі там будете. Всі.
Наче фантасмагорія. Люди, чий розум понівечений війною. Люди, які поїхали з глузду від пережитого жаху. Люди, які не добігли до найближчого метро, щоб сховатися. Тоді. В метро, в якому зачинялися важкі броньовані двері, прикриваючи собою скляні. А в іншому районі не зачинялися. Людей там було стільки, що заповнено було все всередині, і натовпи стояли на сходах - там вибухало. І всі були в паніці (закрийте ці кляті двері! Закрийте двері!!! Ми всі загинемо!!!), бо росіяни струмочками проникали в місто з різних сторін.
Скільки люду тоді полягло...
Скільки втекло, скільки залишилось, але ж які наслідки...
