Війна це дорого. І якщо хтось планував пройти всю війну без зниження рівня життя, то вітаємо в реальності. Як і неможливо іі пройти без мобілізації, що, звісно, шкодить бізнесу, але не так сильно, як йому б зашкодив прихід російської армії у ваше місто.
І так, нікому не приємно підвищення тарифів чи зростання податків. Хоча тут історія, звісно, різна. Тарифи мають бути ринковими, а от підняття податків хотілося в уникнути. Як і популізму, який не дає прийняти економічне бронювання, що могло б забезпечити надходження до бюджету. Як і корупції, яка, зменьшує ефективність держави.
Але Україна така, яка є. І дива не буде. В одну мить країна не зміниться. І тому треба дорослішати. І приймати дорослі рішення. І не дивуватись, коли на третій рік війни треба підняти податки, про що кажуть не тільки наші міністри, але й МВФ (цікаво, чи хтось скаже, що МВФ працює на нашій корупціонерів, чи придумають, що Фонд сидить на експортному потоці української електрики за кордон). Бо потрібні гроші. І підняти тарифи, щоб державні компанії (да да, державні, а не якись там Ахмєтов) отримали ресурс на ремонт і відновлення після російських атак, через який ми маємо дефіцит електроенергії. І так, без цих атак тарифи також треба було б піднімати, але може тоді через популізм потягнули б ще довше. Теперь тягнути шансів немає.
І звісно що є корупція. І якщо вона вас бісить, ну то боріться з нею. І не давайте хабарів. Але памятайте, що бороться, з корупцією, то довгий шлях. І результат буде не скоро. І якщо раптом вдастся побороти корупцію на якись ділянці і це згенерує додаткові кошти, то це буде лишень бонус, додаткові фінанси, яки точно знайдуть куди витратити.
але поки у нас дефіцит. Грошей. Людей. Електрики. І це не дивно. Бо війна.