Із задоволенням я спостерігав як вчора палало у фан-клубу (явного і таємного, щирого та меркантильного) нашого великого і простого Андрія Борисича Єрмака через публікацію у «The Economist». Як волали вони хором: «Що? Єрмаку не доповіли про наступ?! Та бути такого не може! Бу-га-га-га-га!»
Характерно, що обурюватися не наважилося жодне видання з числа топових. Навіть мономарафон обрав просто констатувати факт – там гарно розуміють можливі наслідки «обурення». Обурювалися лише чорні піарники, на кшталт Вови Петрова з його «Карточним офісом». І ще обурювалися 100500 ноунеймів з соцмереж – для розуміння, порівняно із «The Economist» я сам не просто ноунейм – я ноунейм в десятому ступені.
Бо що таке «The Economist»? Це видання, бляха, зі СВІТОВИМ іменем. «The Economist» читають у всьому світі і у всьому світі він екстра-впливове видання, що формує громадську думку, погляди політиків, стратегії бізнес-корпорацій тощо. «The Economist» обіймає таке положення тому що він цінує свою репутацію і публікує інформацію здобуту з надійних джерел. Коли якийсь широко відомий у вузький блогер з України починає волати що читачі «The Economist» «поїли лайна», смішним виглядає не «The Economist», а як раз вузько відомий блогер. Звісно, для всіх хто бодай інколи послуговується головою.
І знаєте чому така істерика? А тому що «The Economist» на весь світ повідомив – президент Зеленський не довіряє Андрію Єрмаку. Існує сфера, де Зеленський приховує інформацію від Єрмака. Тобто вплив Єрмака вже не такий тотальний як нам описують. Виходить так, що Єрмак силився-силився звільнити Сирського, а в результаті Зеленський не те що Сирського не звільнив – він в питанні атаки на Росію довірився Сирському, а не Єрмаку.
А до речі, чому ніхто не збурився заявою, що план операції Сирський із Зеленським ще й від ГУР приховали? Бо виходить що і військова розвідка України – тої?..
Взагалі, я завжди люблю такі от топові статті читати в оригіналі. Бо за всіма оцими «план операції приховали від Єрмака і від Заходу» (себто Єрмак у гарній компанії), ніхто не переказав змісту статті. А зміст статті, якщо одною фразою, зводиться до такого – ЗСУ здійснили зухвалий наступ на Курщині, але зараз ризикують зазнати важких втрат на Донбасі. Цитую: «Українські солдати на території Росії кажуть, що вже починають помічати інший рівень опору. Втрати зростають. Росіяни посилилися краще підготовленими підрозділами, зокрема морською піхотою та спецназом. Вони вивчали місцевість. Ця запізніла відповідь Росії на вторгнення в Курську змусила її відволікти частину військ від блокаду в Україні на Донбасі. Відображаючи це, джерело в українському уряді каже, що військова активність на Донбасі значно знизилася з 16 серпня. Однак є великий виняток: Покровськ, місто, куди Росія впевнено просувалась перед вторгненням і де вона намагається підтримувати сильний тиск на Україну».
Стаття «The Economist» це по-перше гучні дифірамби Збройним силам України. Автори статті не приховують захвату з того як майстерно була підготовлена і виконана операція під Курськом. По-друге, стаття зазначає, що наступ під Курськом викликав ейфорію в українському суспільстві – вперше за останній рік українці здобувають перемоги.
Але основний лейтмотив статті – а що далі? Чим завершиться ця операція під Курськом? Стаття не говорить це відверто, але це випромінює весь її зміст – чи не станеться так, що успіх під Курськом, обернеться катастрофами на інших ділянках фронту, у першу чергу на Донеччині? Власне, про це говорить сама назва статті: «Подвійний удар Росії проти ударного рейду України: бомбить українців у Курську і наступає на Покровськ».
Але кожен обирає собі сам. Хто не хоче вірити «The Economist», може залюбки вірити обіцянкам влади. «Два-три тижні, максимум місяць», «будемо пити каву в Криму влітку 2023-го», продовжувати?
