За останні два тижні позиції Камали Харріс в ключових штатах дещо погіршились, а тому роботи тим, хто її підтримує, значно додалось. Зараз напишу черговий лонгрід-лонгрідіще про все на світі і знову перейду у режим «Stand by». Але про все по-порядку.
Передвиборча ситуація у США.
Два тижні шаленої активності Трампа дали певний результат – проводячи велику кількість «живих» мітингів і обіцяючи все, що тільки можна обіцяти, Донні зрівнявся з Камалою у ключових штатах, а деінде навіть випередив її. Опитування Harvard CAPS/Harris показало, що 48% виборців, які достроково проголосують у ключових штатах, обрали Трампа, 47% підтримали Харріс, а ще 5% - інший варіант. Суперники майже на рівних змагаються в Мічигані, Вісконсині, Аризоні, Пенсільванії та інших місцях.
Що цікаво. У національному масштабі Харріс випереджає Трампа, як мінімум, на 4%, маючи приблизно 50% підтримки проти 46%. У звязку з чим, на днях я сперечався з донькою щодо виборчої системи у США, яка дозволяє вигравати кандидату навіть коли той отримує на декілька мільйонів голосів менше по країні у цілому. На що почув аргумент, що у протилежному випадку долю виборів вирішували б виключно Нью-Йорк і Каліфорнія, а кожен зі штатів повинен мати право на адекватне представництво в управлінні країною. Як би там не було, США не планують міняти виборче законодавство, і нам треба сприйняти ці реалії. І хоча прогрес Трампа знаходиться у межах статистичної похибки, штаб Харріс наразі докладає зусиль для повернення втрачених позицій.
Що стосується самого Трампа, то він продовжує «гнати пургу». Наприклад, на мітингу у Пенсильванії заявив, що путін попереджав його про намір розпочати повномасштабну війну проти України. Він продовжує наполягати на тому, що у нього «прекрасні стосунки» з російським диктатором, і він зможе владнати з ним всі питання, що стосуються України. Як ви розумієте, це можливо лише за рахунок самої України та її інтересів. Але це вже не проблема Трампа, бо для Трампа важливий лише Трамп та його марнославство. Все інше, включаючи якусь там Україну, поза орбітою його інтересів.
Тепер про ситуацію на росії.
Ніяково читати тих оглядачів, які перемогу України пов’язують з розвалом росії. Особисто я не бачу передумов для такого розвитку подій. Хоча тих, хто вважає потенціал ерефії практично безмежним, теж хочу розчарувати – він також має свої кордони. Американська розвідка стверджує, що більша частина російських еліт переконує путіна закінчити війну якнайшвидше.
Зокрема, стверджується, що великі російські бізнесмени спільно з провідними економістами провели комплексне дослідження і дійшли висновку, що затягування війни за першу половину 2025 року призведе до катастрофічних і незворотних наслідків порівнянних з тими, що були в СРСР у другій половині 1980-х. Якщо коротко, деякі висновки:
— Військові витрати постійно збільшуються, поповнення техніки, виплати військовим-контрактникам, закупівля дронів та іншої техніки – весь цей тягар для бюджету в умовах значного обмеження експорту країни. Більше того, в динаміці майбутніх років неухильно збільшується кількість військових пенсіонерів та інвалідів війни, що також буде значною частиною витрат країни.
— Санкції змушують росію закуповувати обладнання та техніку через треті країни у втридорога, у свою чергу, це знижує конкурентоспроможність. Росія так і не змогла відмовитись від західних технологій.
— З причини санкцій росія змушена продавати свою сировину і продукцію з великим дисконтом. Союзники здебільшого користуються становищем рф, отримуючи вигоду для себе. Китай, Казахстан, Індія частково (особливо, у фінансовій сфері, дотримуються санкцій США щодо Росії. Країна втрачає мільярди прибутків.
— Поки що 40% бюджету витрачаються на війну, вони не йдуть на інші потреби. У цей час Китай, Індія та інші, йдучи вперед, розвивають невійськові галузі, в яких конкуренція не зупиниться.
— Т. зв. СВО посилила процеси заміщення корінного населення мігрантами, посилилися етнічні конфлікти всередині країни.
— У «патріотичному середовищі» намітились передумови розколу.
— Констатовано очевидний факт неможливості досягти всіх цілей війни без мобілізації. А закриті соціологічні опитування, проведені у перші дні жовтня, показують вкрай негативне ставлення більшості росіян до другої хвилі мобілізації.
Таким чином, чи не щодня збільшується кількість російських еліт, які у закритому режимі закликають переглянути цілі «СВО» і закінчити війну з урахуванням інтересів майбутнього розвитку.
Тепер про Україну…
Не програти цю війну, зберегти державність, людей і навіть відвоювати частину своїх територій (про кордони 1991-го у середньостроковій перспективі можна забути – повернути ВСІ землі військовим шляхом ми не зможемо, а воювати замість нас ніхто не збирається) можна лише за чотирьох умов:
• США не тільки не припинять нам військову допомогу, а навіть наростять її;
• Україні вдасться провести не тільки якісну мобілізацію, але й не менш якісну ротацію;
• У лютому-березні Києву вдасться поставити на потік виробництво ракет, які ми вироблятимемо на власних підземних заводах по американським технологіям;
• Економічне піке у першій половині наступного року та необхідність нової мобілізації, проводити яку путін дуже не хоче, спонукають кремль шукати вихід з цієї війни.
Все! А тепер – на що нам не варто сподіватись:
• На те, що Європа у випадку відмови США продовжувати і нарощувати військову допомогу, повноцінно замінить у цьому сенсі Вашингтон. Не замінить. Тільки Британія та скандинави з великих європейських гравців залишиться непохитною щодо допомоги Україні. Усіх інших буде теліпати зі сторони в сторону в залежності від настроїв своїх еліт. Щоправда, є один альтернативний шлях до завершення війни для тих, хто панічно боїться миру за допомогою сили: запровадження світового торговельно-економічного ембарго проти РФ. Щось схоже було зроблено в серпні 1990 року, коли Ірак вторгся до Кувейту. Тоді проти Багдада було запроваджено масштабне торговельне ембарго включно із забороною експорту нафти. Вплив санкцій на економіку Іраку був катастрофічним. За один рік ВВП на душу населення впав у 2,5 разу. Економіку Іраку було фактично демонтовано внаслідок такого жорсткого режиму обмежень. Якби більшість країн наважилася на аналогічний крок стосовно росії в лютому 2022 року, це надзвичайно ускладнило б путіну умови для ведення війни. Він був би змушений піти на перемовини, але з украй невигідної для себе позиції. Однак у світі геть немає політичної волі на такий крок.
• Не можна сподіватись на те, що хтось з міжнародних гравців буде кістьми лягати за верховенство міжнародного права. Забудьте про нього. У тому вигляді, яке воно формувалось за підсумками WW2, це право не спрацювало. А нове у муках формуватиметься за підсумками українсько-російської війни.
• Також не треба сподіватись, що у найближчому майбутньому росія розвалиться. Особисто я не бачу для цього передумов. Каральний апарат там величезний – це еліта суспільства і він задоволений своїм становищем. Економічна ситуація та соціальні настрої неодмінно погіршаться і навіть призведуть до того, що путін буде вимушений згорнути цю війну (див. розділ вище), але до суттєвих змін там не дійде. Ерефія - країна рабів без громадянського суспільства. А скільки ще загине умовних бурятів, москвичам до лампочки.
• І, нарешті, не варто покладати великі надії на те, що дозвіл США на використання дальнобою свого виробництва стане переломним моментом у цій війні. Значно допоможе – так, але вундерваффе не стане.
Таким чином, ми дійшли висновку, що основна надія саме на ті чотири пункти, які я виклав вище.
Що маємо на виході – висновки:
Буде найближчим часом Рамштайн чи не буде, представить Зеленський свій «план перемоги» чи не представить, зустрінеться ще раз з Байденом чи не зустрінеться – у даний проміжок часу не має жодного значення.
Основним гравцям зрозуміло, що наріжним каменем українсько-російської війни є фундаментальний перегляд контурів світової системи безпеки, а отже, і військово-політичної цивілізації загалом. Розмову на цю тему без Вашингтона не розпочати - це всі розуміють. Значить, треба чекати на вибори у США. Бо поруч з вищевикладеним загальні контури нової світової безпеки автоматично виводить розмову на визначення гарантій безпеки України. Прямий діалог із Києвом для Москви на цю тему виключений. Значить, знову треба чекати на Вашингтон. Причому чекатиме і Європа також.
Так що про міжнародні відносини до голосування у США можна взагалі не читати. Слів, сигналів, зустрічей і обіцянок у ці три тижні може бути тисячі, але вага їх вкрай мала. Це розуміють і росіяни, які спробують у будь-який спосіб у жовтні домогтися не тільки обвалу нашого фронту за рахунок безпрецедентних втрат зі своєї сторони, але й розкачати нашу внутрішню ситуацію.
Чи вистоїть Україна у цій ситуації? Вистоїть. От тільки на зиму-весну ми вийдемо на один з двох варіантів. Перемога Харріс гарантує вихід обговорення умов закінчення війни з позиції перспектив, як мінімум, чотирьохрічної військової підтримки з боку Вашингтона. Перемога Трампа не гарантує нічого. Не кажу, що допомога Києву буде повністю згорнута, але те, як поведе себе Трамп, не знає навіть він сам, а те, що він декларує публічно, оптимізму не додає. Тому виходити треба з очевидної аксіоми – Трампу цікавий тільки сам Трамп. Прогнозувати щось на випадок його перемоги категорично відмовляють – ліпити якісь сценарії будемо прямо з коліс.
І на закінчення про нашу перемогу чи, як мінімум, не програш. Якщо все піде за оптимістичним для нас сценарієм, вона (перемога) можлива навіть раніше, аніж ми думаємо.
Що особисто я включаю у це слово? Ситуація з безпекою, кордонами та державністю, на яку погодиться більшість пасіонарної частини нашого соціуму. Не абсолютна більшість українців, а саме її пасіонарна більшість. Який вона (перемога) матиме конкретний вигляд, не знає жодна людина у світі, але умову визначати її саме перемогою, я назвав.
Єдині три пункти, на які Києву не можна погоджуватись за будь-яких обставин – це відмова від окупованих територій, позаблоковість та зняття міжнародних санкцій з росії. А так як Україна має стати однією з основних ланок майбутньої системи безпеки, на цих пунктах потрібно буде наполягати до кінця. І пофіг, що москва на це не погоджуватиметься – система безпеки може скластись «за умовчуванням», без формальної згоди на це кремля. Як і пофіг на те, що «путіну потрібна вся Україна». Він її вже не потягне, а з огляду на спротив російських еліт і те, у якому стані опиниться економіка ерефії наступного року в умовах перегріва її військових рейок, наша ситуація не така вже і безнадійна.
Так що поки видихнули, набрались терпіння, допомагаємо армії, сподіваємось на краще і не читаємо всепропальщиків. Про Зеленського, його місце у майбутніх політичних розкладах і перспективах виборів у наступному році писати не буду - все це також стане зрозумілим ближче до кінця року.
Соррі, але відповідати на запитання у коментах не буду – все що хотів на цей час сказати, я сказав. Бо багато роботи, та й дім ще не до кінця поновили після урагану. Вийду на зв'язок, якщо будуть якісь важливі новини. Всіх обійняв.
