Основні (як для мене) моменти з інтерв'ю Порошенка Портнікову:
1. Юрій Бойко.
"Умєрла - так умерла", - каже Петро Олексійович. "... Партія заборонена. Жодних шансів в найближчі декілька років, тільки якщо Україна не програє, повернутися на політичну арену."
***
Моя думка - напевно, так, "умєрла", але робить конвульсії на тлі можливої майбутньої заморозки війни на умовах путіна. Вони на це сподіваються. Взагалі у нас, так би мовити, три табори: проєвропейські патріоти, які першими вступили у війну в якості добровольців. Проукраїнські, але які знайшли в собі чітку українськість виключно коли нас почали бомбити (не раніше), і той контингент, здебільшого похилого віку, який зараз чи не найбільше постраждав, як цивільні. Це - виборці партії регіонів, які опинилися на лінії фронту. Вони найменш підготовлені - без грошей, без знань, без спроможностей. Їх найбільше, напевно, й помирає у цій війні від рук росіян - бо, повторюю, не мають грошей, знань і, скажімо так, характеру. Це люди,яких виховав совок - виховав покладатися не на себе, а на владу.
Їх найменше зараз, а тому поява Бойка - лише спроба промоніторити шанси, бо путін наказав активізувати геть усе, що можна. В тому числі й таких персонажів.
2. Трамп.
"Трамп приймає рішення швидко, і вони націлені на негайний результат. Ми вели переговори два роки по летальній зброї, а вирішили за одну годину...
Танк є зброєю наступу, а джевеліни є зброєю оборони. Це був перший раз, коли Трамп взяв ручку й записав..."
Через 40 хвилин він прийняв рішення, - розповідається в інтерв'ю.
Моя думка: Трампа треба вміти переконувати. Ось тільки швидше переконати Трампа виходить у Орбана (точніше у путіна через Орбана). Чому? Якщо ми навіть маємо професійних переговірників, то чому ми посилаємо до США саме Єрмака?
3. Саміти миру.
Результати цих самітів, організованих Єрмаком (і Зеленський лише підтвердив авторство Єрмака у власних інтерв'ю) - це family foto. Так звані сімейні фото.
Від мене: не буду казати, що відстежую геть усі результати діяльності Єрмака, але наразі він скоріше гальмо для України, ніж професійний переговірник. Людина, зацікавлена в перемозі України, не буде виводити на перший план власну роль в керуванні міністрами в кабміні, нашим силовим блоком - тут виключно бажання мати владу. Саміти схожі більше на піар-заходи - звісно, і піар-заходи важливі під час війни, щоб про нас знали більше.
Але ж бачення результатів у працівників шоу-бізнесу і у державників точно різне. Перші більше хочуть показати себе, другі - потреби своєї країни.
4. "Дуже помиляються ті, хто думає, що Штати не знають про нашу ситуацію з корупцією".
Я одразу пригадала новини про тих свиней, які лежали на ліжку, вкритому пачками грошей. Здається, там мати - чиновниця від Слуг народу, в Пенсійному Фонді, син - теж неподалік. Не пам'ятаю деталей. Здавалося би - ловлять. Ловлять корупціонерів. Але де кінчається ця мотузочка? Куди вона веде, і де втрачається, що ми бачимо дрібних корупціонерів, і при тому у нас є ті, хто їх кришують, хто дозволяють, з ким вони діляться? Тобто для народу - ось такі гучні затримання, але все, що вище - тиша. Але я щиро вірю, що це справді видно Штатам. Вони бачать і всіх міністрів, які відпрацювали та виїхали, нагороджені, в теплі країни (яйця по 17, так?). І конверти, без яких натиснути ту кнопку у Верховній раді - комусь непосильна робота.
5. "Якщо ми обріжемо експорт з путінськими 200 мільярдами - путін сяде за стіл перемовин".
Моя думка: від декого з військових експертів час від часу чую: чому ми не б'ємо постійно по експорту? У нас якийсь договорняк? Коли у військові рішення втручаються політики зі своїми домовленностями - військові можуть битися головою о стіну, гинути на фронті, втрачати час, в той час коли політики вирішують питання великих грошей. Інколи - питання великих грошей приватного бізнесу, з чого отримують деяку зарплатню.
- Не бийте по нафтопереробним заводам;
- не лізьте туди;
- не лізьте сюди;
... Бо зачепите чужі інтереси.
І в результаті робиться якась імітація бурхливої діяльності, робиться з 2019 року - а хлопці гинуть щодня. Це не популізм - просто факти. Година життя на Банковій має інші наслідки, ніж година життя на передовій, або в якості цивільного в досяжності російського КАБу (мені це якраз добре відомо).
6. "Я повірю, що грошей не вистачає (прим. на оснащення нашого воїна), коли припиниться фінансування атомних електростанцій, припиниться фінансування єдиного марафону, припиниться фінансування каналу "Рада"..."
Від мене: доречі, зарплата прокурора в Україні (ТСН зелене писало) - біля 68 000 гривень. Зарплата вчителя в школі - навіть не буду шукати, ми всі розуміємо різницю. А зарплата військового одразу суттєво мінусується, якщо він не в окопі на самому нулі, а біля нього, але ракети й бомби чудово туди долітають також. І спробуй ще доведи, що ти ризикуєш життям в ста метрах від окопу (образно, ну нехай трохи далі) так само, як в самому окопі.
7. Нарешті, мені сподобалася згадка про війну в Ізраїлі, яка сприймається як нескінченна. Там напевно ніхто не питає, коли вона скінчиться.
І, думаю, ми матимемо величезну проблему з нашим населенням, яке не усвідомить навіть зараз, що й наша війна вічна. І вона почалася задовго не тільки до 24.02.2022 року, але й задовго до 2014-го. Саме бажання закінчити війну будь-яким варіантом (який жах, що наш народ влаштовував навіть наш програш та поступки, "договріться посєрєдінє") - говорить про те, що ми не здатні мобілізувати себе на роки вперед. Не зрозуміли, що поряд з росіянами не можна розраховувати на мирне життя.
НІКОЛИ.
Від усвідомлення цього факту багатьом стало би легше, повірте. Бо вчасне усвідомлення дає вчасну перебудову своїх планів, своїх намірів та дозволяє вчасно підготуватись, щоб потім не кричати "ой, хто ж знав, що путін нападе!"
Що там було знати? І що там було не зрозуміло? Візьміть хоча би перечитайте шкільний курс історії зі своїми дітьми. Очі відкриються.
