Багатьох потрясла та приголомшила ця новина про нелюдське ставлення командирів до простого солдата з метою наживи.
Так саме наживи на війні.
Багато хто звинувачує ту вже далеку «радянщину», що це саме звідти ноги ростуть.
І так і ні.
Ще раз повторюю, що при хворому на мораль суспільстві не може бути здорової армії, коли майже всі вважають, що самим головним чинником є гроші які не пахнуть.
І це не поодинокий випадок, це хронічна хвороба нашої армії на жаль.
Бо саме армія це суспільство віддзеркалює, а враховуючі той факт, що командири отримали абсолютну владу, до це набрало просто потворного характеру і з цими потрібно боротися, боротися жорстоко, випалювати все це як кажуть вогнем і мечем, щоб і запаху від цього не залишилося.
Я не буду перелічувати всі ті злодіяння в цій 221 бригаді, все це є у відкритому доступі, соціальні мережі просто гудять.
Щоб було більш дохідливо, то я згадаю своє офіцерське минуло, розкажу фізику цього процесу на власному прикладі.
Хто б що не говорив про той радянський період, але не все там було геть погано в частині деморалізації суспільства в цілому.
Я не оббілюю той режим і знаю дуже багато про його вади.
Я виріс в сім’ї простих сільських вчителів, мама вчителька молодших класів, тато вчитель історії, був і завучем і директором школи, української школи.
Тому мене батьки виховували в повазі до людей, бо вони самі були вихователі.
І всі ці якості йдуть зі мною все моє життя, бо це є мої переконання.
Зі строковиками я зіткнувся коли проходив службу в НДР ГРВН на АРЗ ВПС під Берліном.
Був спочатку начальником збирального цеху по капітальному ремонту і модернізації всіх гелікоптерів Мі.
Моя посада прирівнювалася до просади командира батальйону.
Це досить специфічна структура, була своя так звана учбова рота із строковиків, були там командири взводів і командир роти, це десь 250 солдат.
Але вся відповідальність персонально лежала на мені як старшому начальнику за стан справ в цьому підрозділі!
І мені не зовсім подобалась закритість молодих вояків з якими я робив спроби особисто спілкуватися на різні теми, так, відмовчувалися.
І це мене насторожило, що щось тут не зовсім добре.
Спроби розговорити солдат не мали успіху.
Тому я пішов зовсім іншим шляхом, шляхом тотального контролю за всім і вся!
Так, це вимагало від мене забути про вільний час від служби, у мене його просто не було.
А почав я з того, що взяв під особистий контроль всі їх гроші, що вони отримували, рядовий 25 марок, сержант 50 марок.
Завів таку собі амбарну книгу, де всі здавали мені особисто всі свої гроші.
Ну а потім кожен приходив до мене під підпис отримував певні суми під свої потреби, я всім видавав, бо не мав права це не робити, але при цьому була жорстка перевірка їх витрат.
Якщо хтось брав на зубну щітку, то зранку після підйому всі стояли зі своїми щітками і я перевіряв, і коли знаходив неправду, то йшли серйозні розбірки з сержантами, взводними і ротним.
Були такі випадки я як той альпініст залазив по пожежній драбина на другий поверх казарми через вікно і бачив таку картину маслом – лежить «дід» на ліжку, а четверо молодих це ліжко качають, а ще двоє машуть вітками, йде імітація, що «дєдушка» в поїзді до дому їде, а вітер його обдуває…романтичне…але коли я вмикав світло, то цей «дєдушка» швидко вивалювався з ліжка і на чотирьох лапах до мене каятися…
Багато чого зробив, добився того, що був виїзний трибунал в клубі частини і двох порушників було засуджено, один отримав 1,5 роки дисциплінарного батальйону, інший аж цілих 3 роки.
Чим це обернулося для мене особисто, отримав строгу догану по партійній лінії без занесення в особову справу і затримку в отриманні чергового звання.
Ротного і взводних понизили в званнях і відправили в Союз, а це було покарання грошима, бо в НДР ми отримували дві зарплатні, в Союзі рублями, а в НДР марками.
Серйозне покарання як на ті часи…
Мене на всіх нарадах командування згадувало, бо в дисциплінарній практиці, звіті стояло 2 ВЗ (військові злочини), а це пятно, бо всі знали про цю «дідовщину», але не хотіли ускладнювати собі життя.
Хоча всі мої колеги приходили до мене і дякували, що саме я так вчинив, бо після цього в казармах як бабка пошептала, всі знали, що буде покарання за нестатутні відносини.
А Господь завжди на стороні світла, бо наступні звання я отримував Достроково, ось так буває, коли ти на стороні світла!
Тому все залежить від командира, якщо він людина, а не скотина, то і все у нього буде нормально.
І на всіх інших більш високих посадах всі мої підлеглі офіцери знали мою позицію, саме я задавав цей тон поваги до рядового, і знали, що буду карати нещадно, що і робив до тих хто цього не розумів.
Тим більше, коли ти сам пройшов свій шлях спілкування з рядовими, то тобі достатньо одного погляду на обличчя цих дітей, яких ми брали у матерів в борг і зобовязані були їх вернути живими і здоровими, щоб зрозуміти, що тут щось не так, це Досвід, особистий Досвід!
Ну це якщо дійсно працювати і виконувати свої посадові обов’язки і бути людиною!
А тепер пару слів за цих Потвор в погонах!
Вся біда в тому, що ці нелюди вирішили обібрати своїх підлеглих, вкрасти у них їх гроші!
Я не знаю штату цієї бригади, умовно хай буде 4000.
Ви уявляєте, що цими тортурами і поборами ці суки щомісяця вибивали з хлопців десь мільйон доларів, а за 30 місяців існування цієї бригади це склало десь 30 мільйонів доларів!
Тобто оця нечисть стала доларовими мільйонерами!
Звичайно вони певну частину грошей віддавали на гору, бо слухаючі заяви начальника інженерної служби, у нас з фортифікаційними спорудами все добре.
Тобто працює організоване злочинне угрупування!
І коли до них приїхало ДБР, то самі знаєте чому все спустили на гальмах!
За тридцять місяців великої війни ці трутні у владі так і не створили воєнну юстицію, це саме її робота, а не якихось там цивільних органів.
Якби вчинив я з цією нечистю?
Всіх розжалувати в рядові включно з комбригом.
Начальника інженерних військ і командувача СВ вигнати з армії без пенсії.
Негайно створити штрафні штурмові роти і всіх цих рядових відправити на ЛБЗ, хай спокутують к@ов’ю свою провину.
Я розумію, що на війні завжди була вища міра, але я вважаю, що це дуже легка смер@ь, раз і все, не заслужили, її потрібно заслужити!
А враховуючі всі ті масштаби зловживань на всіх щаблях діючої влади, нам і мобілізація не потрібна, бо у нас могла бути така кількість штурмовиків – штрафників, що вистачило б фронт тримати на роки.
Війна річ жорстока і відношення до таких потвор повинно бути саме таким.
Інакше навести лад в армії і у всіх інших структурах без жорсткої відповідальності просто не можливо.
Це моя особиста думка з цього приводу.
На цьому все на сьогодні.
Воюємо і далі на всіх фронтах.
ГЕРОЯМ СЛАВА!
СЛАВА ЗСУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
