Я вам зараз покажу, звідки має готуватись напад.
Ми вкочуємося в 12-й рік війни і в 4-й рік повномасштабних бойових дій.
Градус риторики останніми тижнями зашкалює, реальні справи та факти не встигають за словами. Далі буде ще складніше.
У цьому всьому потрібні якісь орієнтири, що спрощують картину. Інакше важко.
Я маю свою виключно шкідливу антинаукову конспірологічну шкалу, яка допомагає ранжувати події. Застосовую її, коли надто багато плутанини.
1. Впевнений, що путін напав на Україну заради одного об'єкту – собору св. Софії у Києві.
В Україні немає більше нічого, що могло б спричинити вторгнення з боку путінської Росії. Загалом нічого. Від слова зовсім. Бо в Росії все інше є надміру. Або його можна отримати за гроші.
А собор контролює той, хто має владу. Потрібна чи повністю своя влада через вибори, чи окупація.
Напавши на Крим та Донбас, путін відсік частину лояльного електорату і суто технічно максимально ускладнив отримання контролю через вибори. Тож екстремальні заходи.
Лавра – це духовний центр однієї з конфесій. Такі є і на Росії. А Софія, як і фундаменти Десятинної – це символи тисячолітньої світської влади, вісь історії, на одному кінці Рим/Константинополь – на іншому Кремль. Без них будь-який московський цар завжди залишатиметься у Європі амбітним провінціалом.
Вони намагалися це міняти. Випячувати Херсонес, затирати Київ – не працює.
Через що, перший крок поважаючого себе московського царя - захоплення Софії, а далі - домінування над Європою. Щоб усі боялися, щоби не насміхалися.
Америка всю цю тисячолітню хтонь (щось зле, чуже, жахливе, невідоме. Часто вживається у контексті відьом, міфології, чогось містичного) не розуміє від слова зовсім. У них немає відповідних ізвилин. А Європа розуміє.
Тому треба дивитися на загальний контекст через призму володіння Софією.
Варіантів лише два.
1. Відповзати, чекати на наші помилки, повертатися і т.д.
2. Кремль відстане, коли на Росії відбудуться внутрішні трансформації, внаслідок яких Софія перестане бути джерелом найвищої легітимності для царя та правлячої еліти. Наприклад, коли столиця де-факто переїде до Казані. І/або станеться дроблення, де зацікавлений у Софії суб'єкт буде рівновеликим Україні.
Підкреслюю. Ломати Софію марно, якщо в когось раптом закралися такі ідіотські думки.
Це символічне місце як римський форум або афінський Акрополь. Руїни чудово підходять для забезпечення вищої легітимності. Тому нам Софія потрібна ціла, а їм будь-яка.
Тобто, якщо війна зупинилася, Софія у нас, а на Росії без змін – отже, вони повернуться. Треба готуватись.
Надзавдання - трансформації на Росії, еволюція середньовічного людожера з ядерною бімбою в щось менш екстравагантне.
2. Якщо розводити конспірологію у категоріях прикладної безпеки, треба:
а) дивитися з Європи,
б) встановити таймер із кроком в покоління,
в) достатньо мати глобус/карту та відповісти на низку поставлених питань.
Питання відправне – чи вважаємо ми (Європа) Росію довгостроковою загрозою?
Формально, так. Так прямо і написано у низці стратегічних концептуальних документів ЄС, НАТО, окремих країн.
Якщо так – що ми з цим робимо?
Одна з гіпотез (спростованих): якщо допомогти Росії досягти добробуту, вона перетвориться із загрози на партнера. Найкраще спростування дав товариш путін: «Сумно. Двіжухи немає».
Це гарантія того, що Росія не припинить влаштовувати движухи, поки її не позбавити такої можливості.
Як відвадити Москву від Європи? Ніяк. Вони будуть лізти, як тільки побачать, що момент вдалий.
Як зробити, щоб момент був завжди невдалим?
Концептуально все дуже просто: єдиною гарантією відсутності намірів Кремля «двіжухи» на захід є загроза появи української армії під Москвою.
Ні географічно, ні демографічно жодних інших варіантів немає. Як мінімум у доступній для огляду перспективі.
Якщо Росія ходить на Балтику-Скандинавію – вона має автоматично отримати українські війська біля воріт столиці.
Але:
1) навіщо це Україні?
2) якщо Україна погодиться, як забезпечити на практиці успіх її дій на користь Європи? Інакше Москва не повірить.
Є лише один варіант і жодних інших. Лише один.
І він називається: Військовий (оборонний) союз.
Який може бути в надцаті варіантах юридично, але головне - щоб був фактично.
Усі це знають. І в європейських столицях, і у Москві, і у Вашингтоні.
Але слова «військовий союз» - дуже страшні. Ескалація!
Я прямо в режимі реального часу відзначив завершення витка спіралі та початок нового. Якщо взяти матеріали за 2021 рік, там все, що відбувається, було публічно проговорено. І про злам старого порядку, і про кому ООН/ОБСЄ, і про необхідність нового формату забезпечення безпеки в Європі тощо. Навіть про НДР (ГДР).
Ось зараз новий порядок явно і формується.
Українська сторона товкмачила про це на всіх зустрічах. Усі все розуміють. Але вимовити вголос страшно. Тому в хід ідуть евфемізми на кшталт «місце України в системі європейської оборони».
Що вимагає путін? Виключити Україну із рівняння.
«Нейтральний статус», згортання армії. Щоб можна було спокійно нависати над Європою.
Що буде далі?
Європа чудово усвідомлює і від жаху трохи промовляється. Прем'єр Данії Метте Фредеріксен сказала фразу, яку почали тягати, але контекст такий:
«Мир в Україні за нинішніх умов може бути небезпечнішим за війну. І для України. І для Європи. Тому що не усуває, а масштабує ризики.»
Ми зараз виграємо Європі час, оплачуючи його кров'ю. Але довгостроково так не буде. У нас у якийсь момент закінчаться сили. Нам набридне. Тоді московський цар зверне погляд туди, де багато смачного.
Затягування війни не в наших інтересах, тому що ми страждаємо. І Європі довгостроково це не треба.
Бо датчани пакистанського походження і шведи сомалійського, можуть мати свою думку на тему опору Росії. А ми будемо не захищати Європу від проблем, а посилювати їх.
Щоб забезпечити довгостроковий результат, Європа має допомогти вирішити питання України. Тобто допомогти озброїтися до зубів та забезпечити економічну базу під військовий сектор. Щоб Росія до нас не лізла, а ми технічно могли включитись на стороні Європи.
Це постачання зброї на передбачуваній довгостроковій основі (через бюджетні програми), це якийсь формат допуску на ринки ЄС, кооперація, інвестиції та ін.
Найдешевший і найпростіший спосіб все вирішити (був) – негайно прийняти Україну в НАТО, поступово відкриваючи можливості ЄС.
Це все вже пораховано!
Але трек із НАТО політично заблокований. А сам блок на роздоріжжі.
Тому всі дії та слова фільтруємо через призму – це оборонний союз чи ні?
Усі заяви, що хтось там дуже співчуває, не проти України в НАТО і навіть за – це риторика.
Чи є щось довгострокове у плані зброї?
Чи є щось відчутне щодо зниження тягаря військових витрат?
Чи відповідає масштаб потребам/визовам?
5 тисяч касок усі пам'ятають.
Результат.
Базовий фільтр Софії: поки що вона у нас, а на Росії немає змін – мир не буде тривалим, якщо ми не готові дати відсіч силою.
Додаткові фільтри: після красивих слів чи падає щось матеріальне у кошик оборонного союзу? Ні?
У сад!
Тоді більшість стрибків і ужимків в інформаційному полі взагалі випаровується. І залишається суть.
А суть така.
Росія зупиниться, коли втратить можливість наступати.
Лавров підтвердив, що Москва виходить із заявленого раніше ультиматуму: для старту забрати чотири регіони повністю, а потім займатися «усуненням причин конфлікту.»
Змінити підхід можна лише примусом. Ось на примусі і весь фокус.
Армія. Тил.
Трамп наскочив – відскочив.
З путіним інакше – там школа інша. Не відскочить, а відповзе, заявивши про перемогу.
Все це ненауково, зате економить час та енергію.
Але це точно не з Зеленським і його 5–6 менеджерами, бо він є вирок Україні.
