Я слухаю лекції на тему письменницької майстерності. Тільки що почула такі слова, що наразі на міжнародному ринку бути письменником саме українським, бути просто з України і від цього щось очікувати - цього замало, це не актуально. Або інше слово зі схожим сенсом. Книга має мати цікавий сюжет, а особистий досвід українського автора "на третьому році війни" (це для мене тригер, бо війна йде понад 10 років) - вже не так чіпляє.
Логічно. Не сперечаюсь.
Це сказали сьогодні люди, які і пишуть, і видають, і навчають. З одного боку, вони праві - особисті рефлексії на тему війни вже не підіймуться в рейтингу читацької зацікавленості, бо що казати - навіть українці в більшості своїй НЕ обирали книги на військову тематику з 2014 року. Це факт. Військові фільми не показують в часи "пік", бо людей мало - кінотеатрам не рентабельно. Видавництва, які фокусувалися на військовій тематиці, роками кричали немов у стіну - масам було не цікаво. До 2022 року. Навіть зараз маси хочуть забутися, заспокоїтися. І я нікому не суддя, проте так само маю особисту травму. Особистий досвід. Я не сплю вже стільки ночей від вибухів. Я живу в прифронтовому місті. Але при цьому я НЕ БАЖАЮ відвертатися від війни.
Тут палиця о двох кінцях. Бо і писати, і читати про війну необхідно. Світ не має права зменшити масштаби цієї величезної, найстрашнішої на сьогоднішній день війни. Гіркий сарказм, але зараз такий шанс - можливо другої такої війни найближчими роками і не буде. Треба ловити момент. Або ми йдемо за смаками мас і пишемо те, що куплять, - або ведемо за собою. Доносимо реалії. Робимо такі непопулярні речі, як правда і справедливість, знову популярними. Або МИ зробимо їх популярними та сформуємо смаки хоча би невеликої кількості читачів, або за нас їх сформують росіяни. Сформують в Європі. Сформують в Америці. А в Україні смаки сформують керманичі, чия пам'ять про війну як у рибок, буде короткою. Бо комусь воювати - а комусь в схеми гратися. І навіть через якийсь час - знову з росіянами.
Я не письменник. Я не маю права ним називатися, досі, бо одна перша книга про війну, видана в 2021 році як спроба достукатися до мас, книга новачка, але який зараз посилено вчиться - це лише початок шляху. І я не зможу далі жити з чистою совістю, якщо піду за масами та скажу собі: ок, мої книги про війну не купуватимуть, бо світ втомився. Бо світ хоче легшого. Напевно напишу щось нейтральне, щоб їм було цікаве...
І тоді маси будуть мною керувати. А куди заводять маси цілі країни, цілі нації - ми всі бачимо.
Тому маю надію, що про війну писатимуть всупереч. Вперто й професійно. І таких ставатиме більше й більше. І якщо масам війна "не заходить" - то писати треба хитро. Вплітаючи правду в детектив, в фантастику, в жіночий роман - але вплітати туди війну, як найважливішу подію неймовірного масштабу для великої частини світу. Бо ніщо, геть ніщо наразі не можна порівнювати з цією трагедією. З геноцидом. З тероризмом. Вони - одні з наважливіших подій, які зараз змінюють світ.
Писати про війну в будь-якому разі - це наша особиста відповідальність перед нашою рідною країною. Ми їй винні хоча би це. Хоча би формувати напрямок для мас по всьому світу, а не йти за ними, як неспроможні та слабкі. Ми ж такими не є. Росіяни займуть наше місце, напишуть про свою версію війни, вкинуть гроші в розкрутку, знімуть фільми про наш Крим, про нашу Одесу, про наш Донбас, які вони покажуть як свої - і тоді Україна ще століттями буде доводити світу своє право на володіння своєю землею. Ще століттями буде відпльовувати від себе якусь "спорідненість" з росіянами.
Так, цікавий і складний сюжет.
Так, якість.
Так, професійність.
Але війна. Хоч фоном, хоч дотиком, хоч згадкою. Це моє особисте, моє суб'єктивне, але, сподіваюсь, я навела хоч якесь обгрунтування. Коли наші люди гинуть у вогні, коли вбивають наших дітей - вибір за письменником, і вибір за читачем. І це - про "ввімкненість", про увагу, про емпатію, про пріоритети. Про те, чи дозволяємо ми собі плисти за течією - або ж звертаємо течію ріки туди, куди від нас потребує наша ріднесенька країна. Звичайно, це для тих, кому вона такою є.
Дякую, що дочитали.
