Шість років тому Володимир Зеленський обіцяв, що «всі ми президенти».
Обіцяв повагу, добробут і довіру.
Обіцяв не шкодувати ані зусиль, а ні влади.
Обіцяв, що прийшов на один пʼятирічний термін…
… замість цього переймався рейтингами, дорожним крадівництвом і розправою з незгодними. За цим пропустив необхідність готувати Україну до повномасштабної війни. Так, путін нарав у 2014. Але повсякчас готуватися відбити ескалацію - це був обовʼязок влади, яка прийшла у 2019. Прийшла, обіцяючи мир і процвітання.
… нині, як президент країни у війні, має обовʼязок - зберегти країну, зупинити росіян і завершити війну.
Для цього - зобовʼязаний обʼєднувати всі сили, ресурси і можливості.
Замість цього продовжує розколювати країну. Завзятіше воювати з опозицією, військовими, місцевими громадами, журналістами, підприємцями. Обіцянки забуті. Головне - зберегти владу…
… а мало би бути - зберегти країну. Бо це є зараз найголовнішим іспитом. У найближчі місяці гарних новин для України, схоже, не буде. Сподівання на чудо не спрацювало.
Тут або обʼєднання всіх можливостей і спроможностей через Уряд національної єдності, припинення репресій і системну роботу, щоб здивувати світ - або трагедія актора, який захопився винятковою роллю і утягнув за собою у прірву всю країну.
Місце в історії буде відповідне.
