13 червня Ізраїль здійснив широкомасштабну атаку на Іран, поєднуючи точкові авіаудари та диверсійні операції для завдання одночасного удару по ядерних об’єктах Тегерана, системах ППО, ракетних установках, вищому військовому керівництву країни та вчених-ядерниках.
Іран, у свою чергу, запустив кілька сотень балістичних ракет і безпілотників у відповідь, пошкодивши будівлі та інфраструктуру в основних містах Ізраїлю, пригрозивши «суворішим покаранням», якщо обстріл продовжуватиметься. Але вже п’яту добу Ізраїль продовжує масовані удари по іранській території, а Тегеран відповідає масованими ударами, включаючи ракети та дрони.
Світова громадськість закликає до деескалації, проте позиції сторін залишаються вкрай жорсткими. Довготліюча тіньова війна повністю вийшла на поверхню і регіон готується до подальшої ескалації з невизначеними наслідками на Близькому Сході та за його межами.
Передісторія конфлікту
Уряд Ізраїлю роками намагався нейтралізувати ядерний потенціал Ірану, розглядаючи його як екзистенційну загрозу для своєї держави та виступаючи проти будь-яких угод та переговорів із Тегераном. У минулому Ізраїль вже точив атаки на ядерні об’єкти Ірану, використовуючи авіацію і хакерів, а також цілеспрямовано вів полювання за іранськими вченими-атомниками.
Іран завжди публічно заявляв, що його ядерна програма призначена лише для мирних цілей, але збагачення урану у країні вже давно перевищує допустимий рівень. Після виходу США з ядерної угоди у 2018 році Іран поступово порушував її умови: накопичував збагачений уран, розширював центрифуги та обмежував допуск МАГАТЕ. За оцінками фахівців, Іран швидко збільшив як свої запаси урану, так і рівні збагачення, скоротивши час, необхідний для перетворення високозбагаченого урану в ядерну зброю, до року.
Минулого тижня МАГАТЕ виступило із заявою про те, що Іран не виконує умови щодо нерозповсюдження ядерної зброї, і підрахувало, що Тегеран має достатньо збагаченого урану для дев’яти ядерних бомб. Але, на думку аналітиків, Іран ще не створив ядерної зброї. Теоретично це можливо протягом року, але Іран не має надійних систем для запуску боєголовок на сьогоднішній день, тому Тегеран використовує розмови про ядерну зброю лише як загрозу. Імовірність переростання конфлікту в ядерну війну між країнами на сьогодні менша за 1%. Ізраїль, який має у своєму арсеналі близько 100 ядерних боєголовок, розглядає ядерну зброю як засіб стримування, а не нападу.
Але також існує думка, що атака Ізраїлю може підштовхнути Іран до прискорення створення свого ядерного потенціалу і офіційно вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що може, у свою чергу, спровокувати гонку озброєнь у регіоні. Цей варіант залежить від того, як повністю Ізраїль зможе знищити ядерну інфраструктуру Ірану, особливо об’єкт Ford, що знаходиться глибоко під землею. В даному випадку армія Ізраїлю не має озброєння, яке б дозволило зруйнувати даний об’єкт.
Можливі сценарії конфлікту
На думку аналітиків інституту Роберта Лансінга (RLI), існують три можливі сценарії розвитку конфлікту. Перший, і більш імовірний, на їхню думку, це так звана контрольована ескалація. Цільові ракетні та авіаудари продовжуватимуться, а також кібер- та спецоперації. Повномасштабної війни не буде, але ці дії загрожують тривалою нестабільністю у регіоні. Це спричинить ослаблення комерційної впевненості у судноплавних шляхах Перської затоки та Східного Середземномор’я, а також спричинить зростання цін на страхування вантажів та енергоносії.
Другий сценарій – регіональна війна, ймовірність якого нині є низькою. Розглядається можливість інциденту під хибним прапором, який може спровокувати повну конфронтацію, можливо, за участю Лівану, Сирії та Іраку. Наслідками цього сценарію стануть порушення світових потоків нафти з Ормузької протоки, що викличе паніку на ринку та ціни на нафту підскочать до 150+ доларів за барель. Також це викличе масові потоки біженців із Лівану та Сирії.
І останній сценарій – стратегічна деескалація за допомогою третіх осіб. Як посередники можуть виступити Туреччина, Катар, Оман або навіть росія, які прагнутимуть припинення бойових дій. Це може призвести до тимчасової деескалації конфлікту, але напруженість між країнами зберігатиметься. Тимчасовий затишок дасть час сторонам конфлікту для переозброєння. У разі можливості дипломатії будуть досить обмежені, особливо з ядерним питанням.
Глобальні наслідки конфлікту
Наслідки конфлікту можуть вплинути насамперед на внутрішню політику Ірану, де відбудеться посилення мілітаризації режиму, а КВІР набуде ще більшого впливу, використовуючи кризу для придушення інакодумства. Іран потрапить під черговий економічний удар, викликаний посиленням санкцій, падінням валюти та зростанням невдоволення середнього класу. Початкова націоналістична реакція може тимчасово підтримати режим, але тривала конфронтація ще більше ізолює населення та викличе нові протести незабаром.
Для Ізраїлю існує ризик військового перенапруги через одночасні операції в Газі, Лівані та Сирії, що може спричинити внутрішню політичну поляризацію та розбіжності щодо стратегії продовження конфлікту. Також виявиться економічна вразливість країни, де високотехнологічний та туристичний сектори постраждають через проблеми безпеки.
У США більшість політичного істеблішменту виступає проти регіональної війни, яка може підірвати економічне відновлення та партнерство США у Перській затоці. Риторика адміністрації Білого дому звучить на підтримку Ізраїлю, але із тиском на користь помірності. США розширять свою військово-морську присутність у Перській затоці, паралельно взаємодіючи з країнами Перської затоки та Туреччиною для обмеження ескалації. Також можуть бути використані санкції як інструмент тиску на Іран.
Китай виступає в ролі стратегічного спостерігача, він хоча формально нейтральний, але Пекін хоче регіональної стабільності для захисту енергетичних маршрутів. Китай є найбільшим споживачем нафти Ірану та великим інвестором у регіональну інфраструктуру, а порушення ланцюжків постачання нафти може призвести до різкого зростання цін і завдати шкоди розвитку китайської промисловості. Тому Пекін проводитиме тиху дипломатію через Оман чи Пакистан для заохочення стриманості Ірану, уникаючи прямого об’єднання з будь-якою зі сторін. У даному випадку для Китаю дуже важливим є імідж нейтрального посередника для його авторитету в регіоні, при цьому збільшиться співпраця у сфері безпеки з країнами Перської затоки для захисту від нестабільності. Сприйняття пасивності Китаю може підірвати довіру серед арабських країн.
Єдиний комусь на руку цей конфлікт це Кремль. путіну вигідне безладдя, яке відволікає США і поділяє партнерів з НАТО питанню цього конфлікту. росія тісно пов’язана з Іраном у військовому плані, а з Ізраїлем досить складні взаємини, тому Кремль посилить свою риторичну підтримку Тегерана, але уникатиме військового втручання. Російські рупори пропаганди посилять поширення дезінформації, щоб посилити плутанину та підірвати єдність політики Заходу. Продовження конфлікту та можливе зростання світових цін на нафту дадуть новий поштовх санкціонованій економіці росії, яка зараз перебуває у тяжкому стані. Також це дасть змогу продавати більше зброї країнам Близького Сходу, наляканим конфронтацією.
Ну і, головне, зниження уваги США до України з фокусом на конфлікт Ірану та Ізраїлю. США можуть перерозподілити військові активи, знизивши тиск на росію, і відкласти пакети озброєнь для України, щоб надати пріоритет потребам Ізраїлю. Все це може спричинити затримку постачання зброї в Україну, особливо якщо війна затягнеться.
Кремль сподівається, що ірано-ізраїльська криза відверне увагу та ресурси США від України, і вона спокійно зможе піти на ескалацію на сході України або відкрити нові фронти. Кремлівські ЗМІ вже розкручують конфлікт Ізраїлю та Ірану для твердження, що Захід є лицемірним, захищаючи право Ізраїлю на запобіжні удари, засуджуючи при цьому дії росії в Україні. росія зображує себе як «стабілізуючу» державу, здобуваючи вигоду з антиамериканських настроїв, особливо на глобальному Півдні. Експлуатація кризи дає росії можливість зміцнити свої дипломатичні позиції в Африці, Латинській Америці та деяких частинах Азії.
Європі теж доведеться мати справу з кількома одночасними погрозами: російською агресією, нестабільністю на Близькому Сході та новими потоками біженців. Такі держави, як Угорщина, Словаччина та Греція, можуть приділяти більше уваги енергетичній безпеці, що, у свою чергу, розбавить європейську єдність по Україні, змістивши фокус дипломатії на запобігання війні на Близькому Сході, зменшивши тиск на Кремль. НАТО може бути змушена розгорнути більше військово-морських сил у Східному Середземномор’ї та збільшити стримування у Східній Європі, що може спричинити високий ризик перенапруги.
Затяжна ірано-ізраїльська криза несе високі ризики відволікання уваги від України, можливі затримки надання допомоги, а також зростання російської ескалації в Україні. Якщо криза поглибиться, Україна ризикує стати другорядним театром у глобальній політиці Заходу, а це той сценарій, якого давно прагне путін.
