Серед слуг урода з’явилось бурчання, що їм страшно повертати назад силу НАБУ і САП. Мовляв, якщо вони проголосують за повернення, то це буде їх явка з повинною. А тому страшно і вони не хочуть, дайте нам гарантії, що нас не обідять за наш замах на правосуддя.
Ці бляді реально так нічого і не поняли. І досі не розуміють в яку дупу вони ввігнали всю Україну своєю спробою встановити Малоросію. Тому ось цим текстом «The Economist» нагадує в чому саме облажався Зеленський. І з нього слідує, що тепер саме він повинен зробити, аби мінімізувати вже нанесену шкоду. І ні за яких ссикунів-нардепів сховатись неможливо – бо всі вже знають хто де срав.
Володимир Зеленський зробив стратегічну помилку
Новий закон ставить під загрозу прогрес України у боротьбі з корупцією та підриває необхідну їй підтримку Заходу
Військові зусилля України залежать не тільки від мужності та зброї, а й від довіри: довіри власних громадян та західних союзників. Ця довіра зараз під загрозою. 22 липня Верховна Рада України ухвалила закон, який передає два основні антикорупційні органи країни — НАБУ, що розслідує правопорушення, та САПО, що їх переслідує, — під контроль президента. Це не була ініціатива окремих депутатів. Все було організовано на найвищому рівні президентом Володимиром Зеленським і його всесильним главою адміністрації Андрієм Єрмаком. Закон був прийнятий великою кількістю голосів від партії президента «Слуга народу». Цей закон є прямою загрозою міжнародній підтримці, яка підтримувала Україну протягом війни. У країні він викликав перші антизеленські протести з моменту вторгнення.
Новий закон надає широкі повноваження генеральному прокурору України, призначеному президентом і підпорядкованому безпосередньо його адміністрації, перерозподіляти, втручатися або навіть припиняти розслідування корупційних справ. Тепер жодна справа не буде в безпеці, якщо вона зачепить чиїсь інтереси. Подане обґрунтування — що в органи влади проникли проросійські елементи — є безпідставним і виглядає як привід. Насправді цей закон скасовує десятиліття демократичних реформ і відновлює президентський контроль над інститутами, які були ретельно розроблені для забезпечення незалежності. Він підриває інституційну автономію, яка була одним з найвизначніших внутрішніх досягнень України після Революції гідності 2014 року.
The Economist давно стверджує, що перемога України не обов'язково полягає у вигнанні російських військ з захопленої ними території, що зараз виглядає неможливим. Натомість вона має означати появу процвітаючої, стабільної, демократичної держави, заснованої на ліберальних цінностях, керованої верховенством права і твердо на шляху до вступу в Європейський Союз і, якщо можливо, в НАТО. Створення двох антикорупційних органів було центральним елементом цих зусиль. Бачення, що стоїть за цим, є частиною того, що забезпечує постачання зброї та фінансування бюджетів. Воно допомагає переконати виборців в Європі та Америці нести ці витрати.
Але терпіння виборців не безмежне. У більшості західних країн підтримка України слабшає. Після трьох з половиною років війни, кінця якої не видно, лідери намагаються виправдати масштаби своїх зобов'язань, особливо з огляду на те, що Америка під керівництвом Дональда Трампа робить менше, а Європа, відповідно, мусить робити більше. Якщо Україна почне нагадувати корумповану автократичну систему, від якої колись намагалася втекти, західним політикам буде важче доводити, що ця справа варта захисту. Росія не мусить перемагати на полі бою; вона може перемогти, знищивши Україну зсередини. Подивіться на Грузію, яка колись була улюбленицею Заходу, а тепер є покірною державою-клієнтом Кремля.
Захід несе певну відповідальність за все це. Його лідери обожнювали Зеленського, чий героїзм змінив початковий хід війни, і це змусило їх закрити очі на його дедалі довші списки провалів. Новий закон був прийнятий не в вакуумі, а після переслідувань антикорупційних активістів і сумнівного застосування «санкцій», включаючи заморожування активів і заборону на виїзд, проти політичних ворогів уряду, включаючи попередника Зеленського на посаді президента. Друзі України не зробили достатньо, щоб засудити його за такі промахи.
З негідною поспішністю Зеленський підписав новий закон у той же день, коли він був поданий і прийнятий Радою. Це не тільки поганий закон: це також стратегічна помилка. Він робить Україну більш схожою на ворога, з яким вона бореться, і менш схожою на країну, якою вона прагне стати. Він послаблює моральні аргументи на користь західної солідарності в той час, коли ця солідарність вступає в більш крихку фазу. Якщо президент цінує європейське майбутнє свого народу, він повинен швидко скасувати закон, який він щойно так необачно підписав, перш ніж той вб'є ідею демократичної України.
