Тоді президент США Ніксон скасував так званий золотий стандарт, який було запроваджено в рамках Бреттон-Вудської валютної системи після Другої світової війни:
«всі валюти рівняються по долару, а сам долар має якір у вигляді прив’язки до золота».
По суті, ми спостерігаємо розпад 50-річного геополітичного циклу домінування США та спроби сформувати новий цикл зростання Америки в рамках модернізованої Індо-Тихоокеанської стратегії.
У разі успіху цей новий цикл також може сформувати тренд зростання США на найближчі 50 років, тобто фактично майже на все ХХІ століття.
Відмова від золотого стандарту долара 1970 року супроводжувалася різким зростанням ціни на золото протягом десяти років — з 1970-го по 1980-й. Золото за той період різко подорожчало з 40 до 800 дол. за унцію.
У 1970-х роках США втратили Індокитай: геополітична поразка у В'єтнамі, провал проектів у Камбоджі та Лаосі. США пішли з Індокитаю, скорочуючи периметр імперського залізного обруча в індокитайському сегменті Євразії.
Однак катарсис катастроф 1970-х і наступне відродження США відбулися вже у 1980-х роках у вигляді дешевої нафти, зниження інфляції, рейганоміки та перемоги Америки в холодній війні з СРСР, який розпався і перестав формувати альтернативний геополітичний полюс.
Бреттон-Вуд і його валютна модель розпались у 1970-х, і йому на зміну прийшла Ямайська валютна система з квазіринковими валютними курсами.
Та фактично це був той самий сильний долар, який, як виявилося, привів США до деіндустріалізації, зміни структури ринку праці, негативного торговельного сальдо, глибокого дефіциту бюджету, зростання держборгу, втрати глобальної конкурентоспроможності низки американських товарів і лавиноподібного зростання від’ємного значення чистої інвестиційної позиції США.
Сильний долар — це гіпертрофовані фінансові ринки та формат «Америка всім винна, тому що всі хочуть купити долар».
Сьогодні Трамп, по суті, запустив процес, аналогічний відмові від золотого стандарту долара. Тільки він відмовився від формату дорогого долара та іманентної цьому статусу функції «віри в долар».
Тут можна згадати і класиків політекономії: цінність грошей спочатку визначається актом віри у наявність їхньої іманентної цінності. Що сильнішим є цей «акт віри», то більша й цінність конкретного фіату.
Коли втрачається «віра у долар», народжується «віра у золото», і навпаки.
Звісно, є і відмінності з подіями 50-річної давності.
Тоді США з допомогою Китаю хотіли стримати СРСР. А зараз з допомогою нейтралітету РФ перемогти у протистоянні з Китаєм. А от на Близькому Сході диспозиції схожі. З тією відмінністю, що тоді СРСР грав свою партію з допомогою арабських країн і Палестини. А зараз РФ грає здебільшого з допомогою Ірану (хоча й арабський кейс залишається, просто він після падіння режиму Асада в Сирії залишається як допоміжний, а не основний).
У 1970-х роках США пішли з Індокитаю, зараз грають у розмін нейтралітетами з РФ.
До речі, тут треба згадати, що будь-який успішний рестарт американського проєкту — це падіння цін на золото.
Наприклад, золото у період з 1980-го по 1990-й впало з 800 до 400 дол. за унцію. Рейганоміка перемогла рецесію, а ФРС і Волкер — інфляцію. Долар почав дорожчати і «переміг золото». Америка перемогла СРСР і зміцнила свою роль у статусі одноосібного світового гегемона.
Нині історичний плин часу суттєво прискорився, як і ключові структурні процеси у світі.
Чи відбудеться геополітичний катарсис США у форматі 2.0?
Чи зміниться різке зростання ціни на золото падінням?
Чи повернеться долар до формату нового домінування та зміцнення?
Чи переможуть США у протистоянні з Китаєм?
Чи буде трампономіка успішнішою за рейганоміку?
І до чого призведе «обмін нейтралітетами» США та РФ?
Чи можливе повторення «в'єтнамського синдрому»?
Чи є підстави для запуску моделі Трампа—Рубіо у відносинах із РФ на кшталт моделі Ніксона—Кіссінджера у відносинах із комуністичним Китаєм?
Усе правильно — відповіді на ці запитання і визначатимуть динаміку наступної «золотої лихоманки».
